TOU

Габріель і сталевий Лісоруб

Казки Марини та Сергія Дяченків

Розділ 1 Як Габріель залишився самотиною
Був собі Габріель. І був він сам-самісінький.

Дуже давно, в дитинстві, він вчинив дурницю. Лише одну, але непоправну. Тоді довкола було його плем’я: мама, тато, брати і сестри, тітоньки і дядечка, кузени та кузини і просто знайомі. І всі вони хвилювалися, і метушилися, і бігали, збираючи речі, бо мали переїздити. Кожен, хто хоча б раз переїздив, знає, яка це морока. А плем’я Габріеля збиралося переїздити далеко-далеко, в інший світ, щоб сховатися там від людей. Що таке ті люди, Габріель тоді не знав.

Доки бігали, Габріелеві було весело. Він не розумів, чому дорослі такі нервові і сумні. Він просто бігав туди-сюди і плутався під ногами.

І ось, коли він випадково наступив на краєчок ковдри, яку тягла тітонька Еліза, і тітонька перечепилася і розсипала все, що тримала в руках, тоді вона розсердилася по-справжньому і розлючено сказала Габріелеві, що він капосний нетямущий дурний хлопчисько.

Тоді він образився і вирішив піти геть. Хай поживуть без нього.

Ліс, де всі вони мешкали, був у ті дні величезний і дуже темний. Там були просто-таки непрохідні дикі місцини. В одну таку місцину Габріель заліз і сховався. І, як трапляється з тими, хто дуже ображається, — заснув.

Він спав упродовж трьох днів і трьох ночей, можливо, тому, що й справді образився. А може, тому, що дерево, під яким він задрімав, було сонним деревом. А може, іще чомусь.

Коли Габріель прокинувся, був ранок. І настрій його зразу покращав — він забув усе, що трапилося напередодні. І побіг до мами.

Але місто, де мешкали його мама, і тато, і брати, і сестри, і тітоньки з дядечками, і взагалі всі, — це місто було порожнє. Там нікого не залишилося. Зовсім нікого.

Габріель довго блукав вуличками поміж розкиданих речей, які хтось загубив, або забув, або просто не зміг узяти з собою. Він, звичайно, думав, що все це йому сниться. Він просто не міг уявити, що всі поїдуть і кинуть його самого.

А трапилось ось що. За Габріелевим племенем, що рятувалося від цих незрозумілих людей, прилетів з неба величезний корабель зі сріблястими вітрилами. Він приземлився на галяву, і всі, хто мав переселятися, заходилися вантажити на нього свої мішки та валізи. Доки бігали, не зразу помітили, що Габріеля немає. І лише як порозсідалися по своїх каютах, побачили, що одне місце пусте.

Усі кинулися шукати і кликати Габріеля, але він так гарно сховався і так міцно спав, що вони не могли його знайти. Тоді плем’я стало просити капітана затримати корабель, аж поки знайдеться хлопчик.

Та капітан сказав: небо має власні закони, які не можна порушувати. Зірки і планети ходять точнісінько за розкладом. Якщо корабель не злетить негайно — він ніколи не потрапить туди, куди намірився. Він схибить і буде летіти і летіти в порожнечі до віку вічного…

Тоді ватажок племені сказав: ми не можемо ані гаяти часу, ані залишатися. Бідолашний дурний хлопчисько!

Мама Габріеля хотіла теж залишитися, але ватажок не дозволив. Він сказав: твій син уже досить дорослий і зможе прожити, якщо ми напишемо йому докладного листа.

І вони написали йому листа — на великій гладенькій кам’яній брилі, як було заведено у цьому племені.

«Любий Габріелю!

Ми шукали тебе три дні і чекали на тебе три ночі, але більше не можемо шукати і чекати.

Ми залишаємо тобі усе наше місто — ти зможеш прожити сам, коли слухатимешся наших порад.

По-перше, стережися людей.

Лісові мешканці нагодують і напоять тебе — їм можна довіряти.

Узимку заховайся в печері і спи. Холод не зачепить тебе.

По-друге, стережися людей.

Не полишай шкільних занять — підручники ти знайдеш на великих скелях у нашій

Головній лісовій залі, а читанки — у менших лісових залах.

По-третє, ніколи не з’являйся на очі людям!

Ми залишили тобі арфу, флейту і сопілку. Коли тобі буде нудно, грай на арфі, коли сумно — на флейті, а коли самотньо — на сопілці. Побачиш — вони допоможуть.

До побачення, Габріелю. Ми обіцяємо тобі, що рано чи пізно по тебе повернемося».

Коли Габріель прочитав ці останні слова, йому трохи полегшало. Він подумав, що це навіть цікаво — залишитися зовсім самому. Що це захоплива пригода. І що коли плем’я повернеться по нього, усі здивуються, яким дорослим і розумним він став.

А людей він не боявся анітрохи. Хай-но спробують його зачіпати!

Розділ 2 Як Габріель мешкав у лісі
У Головній лісовій залі колись була школа, і Габріель там навчався разом з братами та сестрами. Замість даху там були сплетені гілляки, а замість книжок і класної дошки — великі рівні скелі, на яких учні вирізьблювали розв’язання задачі копитом.

У цих учнів були дуже тверді копита. Проте на уроці малювання вони брали до рук пензлики і малювали дерева, пташок і одне одного.

Вони малювали своїх однокласників на чотирьох ногах і з хвостом. Але, окрім кінського тулуба, вони мали плечі, і руки, і голову — можна було б сказати людську, коли б вони хоч раз у житті бачили справжню людину.

Вони були кентаврами. Усі, і Габріель також.

Залишившись самотиною, Габріель продовжував щодня ходити до школи. Він сідав за свою парту (а замість парт у них теж були каменюки, от тільки лежали вони на землі), читав уголос, сам собі задавав задачі з підручника і сам їх розв’язував. А потім ішов до класного журналу (найбільша каменюка, що стояла в кутку класу) і ставив собі оцінку.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

1 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Габріель і сталевий Лісоруб”
Марина та Сергій Дяченки
Видавництво: “Теза”
м. Винниця, 2005 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: