Галка й птахи

Було це за давніх-прадавніх часів. Якось,
сидячи на своєму троні на високому Олімпі ‘,
надумав Зевс настановити царя птахів.
Повелів усім, аби прийшли до нього і вибрали
з-поміж себе найгарнішого – йому й бути
царем.

Зачувши це, зраділо птаство, кинулося до
річки вмиватися, чепуритися. Всі прагнули
постати перед Зевсом якнайгарнішими.

Тільки галка спокійно сиділа на дереві. Не
метушилася, бо знала – годі їй і думати про
царювання. Надто вже вона непоказна. Де вже

1 Олімп – найвищий гірський масив у Греції.
У давньогрецькій міфології Олімп вважали
місцем перебування верховного бога Зевса
та інших богів. [19]

їй, чорній як сажа, змагатися з тими
красенями!

А птахи чепурились і чепурились. Ті
струшували з себе воду, ті сушилися на сонці
по купанні. А дехто мало в’язів собі не
поскручував, вискубуючи пір’я, що
стовбурчилося. Гамір стояв над річкою, мов
на торговищі. Великі й малі, гарні на вроду й
геть бридкі – всі готувалися до великого
змагання.

Галка за всіма спостерігала. Нараз їй
спало щось на думку – і вона пожвавішала.

– А чом би й мені не спробувати? Ризик –
велике діло, може, й усміхнеться мені доля
та й буду царювати я, а не хто інший.

Злетіла вона на берег і почала крадькома,
аби ніхто не бачив, збирати різнобарвне пір’я,
яке повискубували з себе птахи. А
назбиравши, полетіла в гніздо і обтикала
себе пір’ям так доладно, що стала справжньою
красунею.

Взавтра птаство подалося на Олімп.
Невдовзі всі постали перед Зевсом, що сидів
на троні в товаристві великих і малих богів.

Довго роздивлявся Зевс кожного птаха і
врешті мовив:

– Усі ви гарні, ніде правди діти. Але все ж
[20]таки найвродливіша – галка; хай вона й
буде за царя.

Птахи розгубилися, почувши ті слова, а
зозуля прошепотіла на вухо качці:

– Відколи це галка стала вродлива? Скільки
пам’ятаю, вона завжди була бридка.

– Хіба я знаю? – відповіла та.- Я й сама з
цього дивуюся. Але глянь-но на неї зараз!

Аж тут заговорив павич:

– Шановна громадо! То ж моє перо в галки у
короні!

За мить обізвався голуб:

– А два білих на крилах – мої! Де вона їх
узяла?!

– А ото моє! – крикнув бекас.- Галка його в
мене поцупила!

– А червоне – моє! – озвався одуд. Інші птахи
теж пізнали своє пір’я:

– Зелене перо на спині – моє!

– Блакитний пух на шиї – мій!

Гамір стояв над Олімпом. Зевс чекав, поки
все стихне. Аж ось одуд підстрибнув і гукнув:

– А заберімо кожен своє пір’я! Я перший
візьму!

І він підскочив до галки та й висмикнув
дзьобом червону пір’їну. [22]

Так само зробили всі птахи. Підбігали до
галки й висмикували своє пір’я, аж поки
ошуканка лишилася в своєму.

– Так їй і треба,- сказала зозуля качці.-
Вбралася, дурна, в чужу одіж і хотіла нас
ошукати. Було б їй знати, що брехні не
сховаєш. Поглянь, поглянь на неї! Зараз вона
ще бридкіша, ніж завжди! Хай тепер з неї
сміються. Мені її зовсім не жаль.

Дорого обійшлися галці хитрощі. Бо не
тільки царя з неї не вийшло, а й стала вона
посміховиськом для всього птаства.

Отак деякі люди чужими думками заживають
собі слави, але незабаром слава та стає
їхньою ганьбою.