Гарбуз із золотом

Жили-були двоє сусідів, один бідняк, а другий багач, і жили вони, як кіт із собакою. Багач усе намагався обдурити бідняка.
Раз прийшов бідняк до багача за таким ділом: він просив дати йому клапоть землі, щоб посіяти там кукурудзу.
Багач згадав, що є в нього клапоть сухої землі, на якій нічого не родить, навіть мурашки не плодяться.
Уклали угоду. Перебили руки.

Бідняк повернувся до своєї хатини, покликав дружину, і пішли вони глянути на ту землю. Як прийшли,то й знайшли гарбуз.

— Ой, жінко! В цьому гарбузі повно золотих монет! Ти тільки глянь!

— Золоті монети! — вигукнула жінка.— Оце пощастило!

— Ні,— сказав бідняк.— Я знайшов цей гарбуз на чужій землі, отже, він не мій. Я повинен оддати його власникові цієї землі.

Пішов він до багача і все йому розповів.

— О, це чудово! — вигукнув багач.— Наша угода розривається. Я не можу віддавати землю, на якій ростуть гарбузи із золотом.

Бідняк повернувся до своєї хатини, а багач побіг на поле, щоб забрати гарбуз. Але, прибігши, побачив: гарбуз повний ос, лютих та кусючих.

— Ага! — заволав багач.— Цей негідник надумав поглумитися з мене! Ну, хай начувається, я йому теж віддячу добрим жартом…

Поклав багач гарбуз із осами в мішок і пішов до бідняка.

— Гей, куме! Зачини двері і прочини віконце. Маю для тебе гарний подарунок.

Бідняк зачинив двері і прочинив віконце. А багач узяв та й укинув у віконце гарбуз із осами.

— Ось тобі, куме, гарбуз із золотом, який ти знайшов на моїй землі. Радуйся багатству!

І багач голосно зареготав.

Але тільки-но гарбуз упав на долівку, як оси обернулися на золоті монети. Монети покотилися й задзвеніли. Почув багач з вулиці той дзвін і здогадався —
щось тут не те.

— Куме, — каже,— відчини-но двері, я гляну, що то дзвенить.

Але бідняк відповів:

— Що ти, куме! Тебе ж оси покусають!.. Такі кляті, такі кляті!.. Тікай, куме!..

Так бідняк забагатів, а багач став посміховиськом.

* * *
— Подобається тобі казка, Еміліє? — спитала Носинка.

— Гарна казка,— відповіла Емілія,— а головне — немає дурних королів.

— В народі є багато казок про бідняків та багачів, і в усіх цих казках багач завжди лихий та злий, а бідняк хороший. І бідняк завжди перемагає, а багач та його скупість завжди висміюються, — сказала донна Бента.

— Недаремно є прислів’я: «Чим багатший, тим скупіший»,— докинула Носинка.

— А я помітив,— обізвався Педрінью,— що в народі «скупий» означає «черствий хліб». Коли я їздив до міста, я бачив, як на вулиці хлоп’яки бігли за Мануелем Агуду і кричали:«Черствий хліб! Черствий хліб!» Я спитав, чому вони так дражнять старого, і один хлопчик відповів: «Таж він найскупіший дід на світі! В нього для людей хліб скупий, черствий!»

— Атож, черствий,— кивнула тітонька Настасія. — Коли до нього в двері постукає жебрак, то тільки й почує: «Бог поможе, брате!» — а в самого діда бочка грошей у дворі закопана.

— Жаль, що гарбузи з осами, які обертаються на золоті монети, бувають тільки в казках, — зітхнула Носинка.