Гарна дружина

Африканські казки

Жив на світі чоловік, який дуже лю­бив хвалитися. Якось він похвалився, що може виміряти всю землю — від сходу й до заходу сонця — і полічити всі зірки на небі. Похвалився і навіть об заклад побився, що наступного ранку скаже всім, скільки зірок на небі і скільки ліктів має земля від сходу до заходу сонця.

Опісля він, звичайно, зрозумів, що набалакав зайвого. Звісно, він програє і втратить своє добро. Прийшов хвалько додому смутний-невеселий. Дружина ставить на стіл їсти, а йому і не їсться, і не п’ється. Почала дружина допитуватися, що з ним таке.

— Я вскочив у халепу по самі вуха,— признався чоловік.— Побився об заклад, що завтра вранці скажу, на скільки ліктів тягнеться земля від сходу до заходу сонця і скільки зірок на небі. А якщо не скажу, у нас заберуть усе наше майно.

Дружина вислухала його та й каже:

—Не така це вже й халепа! Не бійся. Я навчу тебе, як викрутитися з неї. Завтра йди до тих людей і скажи, що, мовляв, від сходу і до заходу сонця стільки-то ліктів, а зірок на небі стільки, скільки зерен проса ось у цьому гор­щику. А хто не вірить — хай перевірить.

На другий день чоловік зробив так, як йому порадила дружина.

Усі дуже здивувалися з його кмітливості. Аж до самого царя докотилася слава про нього, і цар звелів привести його до себе.

Коли чоловік прийшов, цар повів з ним таку мову:

—Твоя відповідь дуже розумна. Не всяк зуміє так відповісти. Мабуть, хтось дуже розумний навчив тебе. Хто це?

Хвалько відразу ж і признався:

—О мій царю! Дружина моя навчила мене. Вона в мене розумниця.

—Невже? — здивувався цар.

—Еге ж! І розумниця, і вродливиця!

Вислухав його цар та й каже:

—Якщо вона така розумна та ще й вродлива, то мусить бути дружиною царя, а не дурня, як оце ти. Іди приготуй вечерю і чекай на мене. Я приїду і візьму її собі за дружину.

Повернувся чоловік додому похнюплений. Не їсть, не п’є, а все думає.

Питає його дружина:

—Яка біда сталася з тобою? На тобі лиця не видно.

А чоловік у відповідь:

—Така біда, що гірше нікуди. Покликав мене цар і почав випитувати, хто навчив мене, як виграти суперечку. Я відповів, що ти навчила, і цар зди­вувався, що ти така розумна. Тоді я сказав, що ти не тільки розумна, а ще й вродлива. Аби знав, яка в мене дружина! А він і каже, що коли ти розумна та вродлива, то мусиш бути за дружину йому, а не мені. Отаке-то ста­лося!

Вислухала його дружина та й мовить:

—От бачиш до чого довів тебе твій язик! Та що тепер балакати! Треба відвернути біду. Іди знову до царя і запроси його на вечерю.

Пішов чоловік запрошувати царя на вечерю, а дружина тим часом наста­вила на стіл усяких горщиків — і великих, і малих, і глибоких, і мілких. Але замість страв сипнула в кожен горщик по жменьці пилу і всі понакривала накривками. Поверх кожної накривки вона поклала клаптик тканини — куди шовк, куди парчу, куди грезет, куди оксамит, а куди просто бавовняну шматинку. Одні клаптики були візерунчасті, інші — барвисті, ще інші — сіренькі й майже непомітні. Одні були новенькі, а інші — напівзотлілі, що ледве купи трималися.

Прийшов цар зі своєю челяддю. Посідали за стіл.

Відкрили один горщик — а там лише жменька пилу. Повідкривали всі інші — і там те саме.

Розгнівався цар і вигукнув:

—Що все це означає?

Жінка промовила:

—О великий царю! Не гнівайся! Я не мала наміру глузувати з тебе. Я прос­то хотіла натяками сказати тобі те, що думаю. Ось на столі горщики, накриті клаптиками. Всі ці клаптики різні. Одні пишні й дорогі, інші прості й дешеві, одні новенькі, інші старі. А пил у всіх горщиках однаковий. Мине час, і всі клаптики зотліють і стануть пилом. Так само й жінки — вродливі вони чи не вродливі — постаріють. І та, що була красунею, з роками змарніє, і та, що була невродливою, стане в старості не гіршою від тієї, що замолоду була найгарнішою красунею. Тільки вірне серце — і замолоду, і в старості — зали­шається прекрасним. Ось що я хотіла тобі сказати. Отож не засмучуй мене та чоловіка. Не розбивай нашого кохання, не знищуй нашої сім’ї.

Цар уважно вислухав, похвалив жінку за розум, обдарував золотом та сріб­лом і, полишивши лихі наміри, повернувся до свого палацу.

А чоловік, зоставшися наодинці з дружиною, сказав:

—Тепер я зрозумів, що гарна дружина — окраса чоловіка. Вона — найкоштовніший його скарб. Хто знайшов гарну дружину, той знайшов своє щастя.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки народів Африки”

Упорядник- М. А. Венгранівська

Переклад – В. Романця

Видавництво:”Веселка”

Київ, 1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: