Гарна наречена

Естонські народні казки

Жив-був селянин. Було в нього троє синів — двоє розумних, а третього наймолодшого всі за дурня мали.

Постарів батько. Настав час добро між синами ділити. А старий не знає, кому дім залишити. Усіх трьох синів любив батько, а наймилішим був молодший. Брати його дурнем вважали, а батько за доброту і за чесність любив.

Кличе синів і каже:

— Хочу між вами добро поділити, щоб після моєї смерті сварки між вами не було.

Старші брати зраділи. Вони давно цього дня чекали. А батько каже:

— Щоб усе було справедливо, збирайтеся в дорогу і принесіть мені по сорочці. Чия буде найтонша, тому будинок і дістанеться. Згодні?

— Згодні, — сказали усі троє і вирушили у дорогу.

Старші одразу до міста поїхали – там сорочки тонші роблять. А дурень цього не розумів — пішов у ліс. Пішов тією самою дорогою, що худобу гнали, дійшов до лісу — і в ліс. Іде собі якоюсь стежкою, вузенькою зовсім, непомітною. Ішов-ішов і прийшов до чийогось будинку.Великому, не менше за церкву. А довкола тільки ліс і тиша — як на цвинтарі.

Підходить дурень до будинку, бачить — двері не зачинені, заходить усередину.

І там не душі. Але скрізь чистота і порядок, а в одній кімнаті довгий стіл стоїть, весь стравами заставлений, ніби хтось бенкетувати збирався. А дурень уже зголоднів у дорозі, він і не став довго думати — сів за стіл і поїв-попив не гірше за гостя. Поїв-попив і пішов будинок роздивлятися. Усі кімнати оглянув. Лічив скільки їх, лічив, та й з рахунку збився.

Раптом за одними дверима чує наче шурхіт який.

Ага! – думає. – Прийшов хтось. Зараз ми дізнаємося, що за пани тут живуть». Відчиняє він двері, заходить. Тільки зайшов і одразу до землі приріс від страху: стоїть у кутку крісло, а на кріслі — велика мідна змія. Голову підняла і на гостя дивиться.

Хотів дурень втікати, але змія каже йому людським голосом:

– Не бійся, дурненький! Я тобі нічого не зроблю.

Послухався дурень, лишився. А сам тремтить весь, як осиновий лист.

– Як ти сюди потрапив? — питається змія.

Дурень розповів. Змія і каже:

— Буде тобі сорочка. Тоненька-претоненька. Тільки прослужи в мене рік. Їж-пий скільки хочеш. А всієї роботи в тебе – купати мене щодня і назад у крісло вкладати.

Подумав дурень і сказав:

— Гаразд, згоден! Мені головне, щоб сорочка була, а роботи я ніякої не боюся.

А дурник звірину любив: і цуценят, і лошат. І змію полюбив — гарною виявилася. Вона його найсмачнішою їжею годувала, а він купав її щодня і на крісло вкладав. Не помітив, як рік минув. Але через рік таки нагадав змії:

– Я своє відпрацював! Настав час мені до батька повертатися.

— Що ж, іди, — каже змія. — Відкрий шафу і візьми собі найтоншу сорочку.

Взяв дурень сорочку, подякував і подався до батька.

Повертається, а брати вже вдома. І у кожного гарна сорочка. Але тільки в дурня найгарніша виявилася. Побачив це батько і оголосив дурня своїм спадкоємцем.

– Ну ні! – Закричали старші. — Так не годиться! Випробуй нас ще раз.

— Гаразд,— каже батько,— даю вам ще рік. Принесіть мені по короваю хліба. Чий буде найсмачніший, тому будинок дістанеться. Згідні?

— Згідні, — кажуть усі троє.

І знову у дорогу. Старші, звісно, — у місто, а молодший — знову до лісу. Знайшов свою непримітну стежку, дістався нею до великого будинку — і скоріше до змії.

Подивився, а вона вже не мідна, а срібна. Розповів їй дурник, про нове завдання.

— Буде тобі коровай, — каже змія. — Тільки прослужи в мене рік. А всієї роботи в тебе купати мене двічі на день і назад на це крісло вкладати.

«Роботи я ніякої не боюся, — подумав дурник. — Головне — щоб коровай був». І залишився.

Добре він цього року прожив. Роботи — дрібниця, а їжа смачна. Однак через рік все ж таки нагадав:

— Настав час мені йти — рік минув. Потрібно до батька повертатися.

— Що ж, — каже змія, — іди. Відкрий у комірчині шафу, візьми коровай. Ніде такого смачного не знайдеш.

Взяв хлопець коровай, подякував, рушив у дорогу назад.

Покуштував батько від кожної короваю, побачив, що найсмачніший — у молодшого.

— Йому,— каже,— бути спадкоємцем. Так ми домовлялися.

– Ну ні! – закричали старші брати. — Так не годиться! Випробуй нас ще раз! Після третього разу ніхто сперечатися не стане – хто переможе, так тому й бути!

— Хай буде по вашому! – Каже батько, – Даю вам ще рік. Знайдіть собі наречених. У кого буде найгарніша, тому будинок дістанеться. Згідні?

– Згідні, згідні! – Кажуть всі троє.

Зраділи старші брати, подумали: «Мабуть, ні одна красуня за нашого дурня не піде.

Пішли вони знову в дорогу. Старші за звичкою — до міста, молодший — знову до лісу. Знайшов у лісі знайому хату, зайшов і бачить: змія вже не срібна, а золота.

Розповів їй, що шукає.

— За мене, — каже, — ні одна гарна і вродлива не піде. Посміються з мене старші брати.

— Піде, — каже змія. — Тільки прослужи в мене рік. З їжею, сам знаєш, не скривджу, та й робота легка: купатимеш мене тричі на день, а потім на крісло вкладати.

— Я згоден, — погодився дурник і залишився. А самому щось не віриться, що змія йому і цього разу допоможе.

За рік приходить дурень до змії — додому проситься.

— Що ж, — каже змія, — іди. Я своє слово дотримаю. Тільки спершу тобі розтопи піч на кухні. Розтопиш, прийдеш за мною, знесеш на руках у кухню і кинеш у самий вогонь. Я почну рватись з вогню назад, лякати тебе, сварити і благати, а ти не слухай. Послухаєш – пропадеш!

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Король грибов”
Збірка естонських народних казок
Видавництво : “Авлад”
1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: