TOU

Гефест

Міфи та легенди Стародавньої Греції

Гефест (у римлян Вулкан) — спочатку бог вогню; з розвитком ремесел, і особливо ковальського ремесла, стає богом-покровителем металургії тих часів. Особливо шанували Гефеста в Афінах, де ремесла металургії тих часів.

Гефест, син Зевса і Гери, бог вогню, бог-коваль, з яким ніхто не може рівнятися в умінні кувати, народився на світлому Олімпі. Він народився кволою і кульгавою дитиною. Розгнівалась велика Гера, коли показали їй, богині, негарного, кволого сина. Вона схопила його і кинула з Олімпу вниз на далеку землю.

Довго неслася в повітрі нещасна дитина і впала, нарешті, у хвилі безкрайого моря. Зглянулись на нього морські богині — дочка великого Океану, Еврінома, і дочка віщого морського старця Нерея, Фетіда.

Вони підняли маленького Гефеста, який упав у море, і понесли його з собою глибоко під води сивого Океану. Там у лазуровому гроті виховали вони Гефеста. Виріс бог Гефест невродливим, кульгавим, але з могутніми руками, широкими грудьми і мускулястою шиєю.

Яким він був чудовим митцем у своєму ковальському ремеслі! Багато викував він прекрасних оздоб із золота і срібла своїм вихователькам, Евріномі і Фетіді.

Довго ховав Гефест у своєму серці гнів на матір свою, богиню Геру, нарешті, вирішив їй помститися за те, що вона скинула його з Олімпу. Він викував золоте крісло незвичайної краси і послав його на Олімп у подарунок матері.

В захопленні була дружина Зевса-громовержця, побачивши чудовий подарунок. Справді, тільки цариця богів і людей могла сидіти на кріслі такої надзвичайної краси. Але — о, жах! Тільки-но Гера сіла в крісло, як обвили її незламні пута, і Гера була прикута до крісла.

Кинулись боги їй допомагати. Даремно, ніхто з них не був спроможний визволити царицю Геру. Боги зрозуміли, що тільки Гефест, який викував крісло, може звільнити свою велику матір.

Негайно послали вони бога Гермеса, вісника богів, по бога-коваля. Вихором помчав Гермес на край світу, до берегів Океану. Мов вихор, пронісся Гермес над землею і морем і з’явився в гроті, де працював Гефест.

Довго просив Гефеста іти з ним на високий Олімп — звільнити царицю Геру, але рішуче відмовив бог-коваль: він пам’ятав зло, яке зробила йому мати. Не допомогли ні просьби, ні благання Гермеса.

На допомогу йому з’явився Діоніс, веселий бог вина. З голосним сміхом підніс він Гефестові келих за-

пашного вина, за ним другий, а потім ще й ще. Захмелів Гефест, тепер можна було з ним зробити все — вести куди завгодно. Бог вина Діоніс переміг Гефеста. Гермес і Діоніс посадили Гефеста на осла і повезли на Олімп. Похитуючись, їхав Гефест.

Навколо Гефеста неслись у веселому танці менади (Менади — супутниці Діоніса; у перекладі на українську мову менади значить шаленіючі; менади — те ж, що й вакханки) з тирсами (тирс — палиця, обвита плющем або виноградом, з кедровою шишкою на кінці) в руках.

Незграбно стрибали сп’янілі сатири. Диміли факели, гучно лунали дзвін тимпанів ( тимпан — ударний музичний інструмент, що мав форму двох бронзових чашок, якими ударяли одну об одну), сміх, гриміли бубни.

А попереду йшов великий бог Діоніс у вінку з винограду і з тирсом.

Весело посувалася процесія. Нарешті, прийшли на Олімп. Гефест в одну мить звільнив свою матір, тепер уже він не пам’ятав кривди.

Гефест залишився жити на Олімпі. Він побудував там богам величні золоті палаци і собі збудував палац із золота, срібла і бронзи. В ньому він живе з дружиною своєю, прекрасною, привітною Харитою, богинею грації і вроди.

В цьому ж палаці міститься і кузня Гефеста. Більшу частину часу Гефест проводить у своїй повній чудес куз-ні. Посередині стоїть величезне ковадло, в кутку — горно з палаючим вогнем і міхи. Дивні ці міхи — їх не треба приводити в рух руками, вони покірні слову Гефеста.

Скаже він, і працюють міхи, роздмухуючи вогонь у горні в яскраво палаюче полум’я. Вкритий потом, увесь чорний від пороху і кіптяви, працює бог-коваль у своїй кузні. Які чудові вироби виковує в ній Гефест: незламну зброю, оз-доби із золота і срібла, келихи і кубки, триножники, що самі котяться на золотих колесах, немов живі.

Скінчивши працювати, обмивши в запашній ванні піт і кіпоть, Гефест іде, накульгуючи і похитуючись на своїх слабких ногах, на бенкет богів, до батька свого, громовержця Зевса.

Привітний, добродушний, часто припиняє він готову розпалитися сварку Зевса і Гери. Без сміху не

можуть боги дивитися, як кульгавий Гефест шкутильгає навколо бенкетного стола, розливаючи богам запашний нектар. Сміх примушує богів забути сварки.

Але бог Гефест може бути і грізним. Багато хто зазнав сили його вогню і страшних, могутніх ударів його величезного молота. Навіть хвилі бурхливих рік, Ксанфу і Сімоїсу, смирив під Троєю своїм вогнем Гефест. Грізний, разив він своїм молотом і могутніх гігантів.

Великий бог вогню, найвправніший, божественний коваль Гефест, — він дає тепло і радість, він ласкавий і привітний, але він же і грізно карає.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Кун М. А. — “Легенди і міфи стародавньої Греції”
“Фоліо”, Харків, 2008

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: