TOU

Гей, наздожени!

Казки Миколи Грибачова

Прокинувся вранці заєць Коська, дивиться, що сталося? Луг – білий, берег річки – білий, галявина – біла, на гілках ялинки щось біле висить. І у повітрі білі мухи літають. Подивився на себе – і в нього шубка біла, тільки кінчики вух чорними залишились. Поки він, рятуючись від лисиці Лариски, у полі на межі лежав, стара шубка з нього злізла, а нова біла виросла.

“Ага, – подумав заєць Коська, – це зима прийшла. Ну, тепер лисицю Лариску буде здалеку видно, а мене від кучугури не відрізниш, адже я буду білий на білому. Піду  я візьму лижі, які ведмідь Потап подарував і лісом побігаю “.

Дістав заєць Коська лижі, протер їх, припасував ремені, палиці взяв. Ну, думає, нічого тут хитрого немає, з’їду я спершу з невеликої гірки, а потім піду більшу шукати. Пригнувся він, повітря набрав побільше, палицями відштовхнувся і – бусь у сніг! А тут якраз білка Оленка поблизу опинилася.

– Цок-цок! – Сказала білка Ленка. – Що це ти, заєць Коська, через голову скачеш? В цирк на роботу підеш?

– Та ні, білко Оленка, це я спортом займаюся, на лижах ходити вчуся.

– Ох, і немудрий ти, заєць Коська! – засміялася білка Оленка. – Тоді навіщо одразу з гірки з’їжджати. Ти по рівному спочатку навчися їздити, потихеньку.

— Все одно не вийде, — зітхнув заєць Коська. – Неправильні мені лижі ведмідь Потап дав. Стояти на них добре, а бігати не можна, вони в різні боки розбігаються.

– Та правильні в тебе лижі! Тільки тобі вчитися та тренуватися треба. Впадеш – вставай, впадеш – вставай.

– Як на велосипеді? – запитав заєць Коська.

– Ага.

– Добре, навчатимуся і тренуватимуся.

Так заєць Коська й зробив. Першого дня він всього п’ять кроків на лижах пройшов, решту часу в снігу перекидався. Другого дня двадцять кроків зробив, на третій цілих сто п’ятдесят.

У середині зими він уже по десять кілометрів на день проходив, з невеликих гірок з’їжджав. А одного разу на березі річки з трампліну зістрибнув. Не тому, що стрибати збирався, а тому, що урвища не помітив. Як полетів повітрям, так від страху очі заплющив – ех, думає, зараз як впаду на лід, всі ребра переламаю.

А нічого й не сталося, на ногах устояв і від швидкості на другий берег річки вискочив. Зрадів він дуже, став сам себе хвалити – ой заєць Коська, ой молодець! По льоду палицями постукав:

– Гей, бобре Борисе, де ти тут? Вилазь, будемо на лижах кататися!

Але бобер Борис у хатці під берегом спав, нічого не чув. А заєць Коська сміливості набрався і ще двічі з трампліну стрибнув. Запишався:

– Теж мені трамплін! – пирхнув він. – З таких тільки їжакові Кирилові кататися, а мені велика гора потрібна!

Почула це білка Оленка, захихотіла:

– Не вихваляйся, заєць Коська, я краще за тебе стрибаю, швидше бігаю!

– Ні, я краще-краще, ні, я швидше-швидше! – сказав заєць Коська.

– Ні я!

– Ні я!

Пролітав повз дятел Дмитро, побачив – заєць із білкою сперечаються, стукнув носом по сосні:

– Гей, що за шум, а бійки нема? Чим дарма сперечатися, давайте змагання влаштуємо, тоді і стане зрозуміло, хто кращий і швидший. А я буду суддею. Бігтимете до річки, де ведмідь Потап сома Самсона ловив. Ось стукну я носом один раз – на старт виходьте, стукну два – приготуватися, стукну три – біжіть. Згодні?

На тому і порішили. По першому стуку дятла Дмитра на край просіки вийшли, по другому присіли, щоб краще з місця рвонути, по третьому помчали на весь дух. Заєць Коська через пні та канави стрибає, через кучугури перекочується – тільки сніг за ним димом в’ється; білка Оленка з гілки на гілку, з дерева на дерево перескакує, тільки хвіст за вітром стелиться і сніг на землю сіється. Добігли вони до річки, а там уже дятел Дмитро сидить. Думав він, думав і сказав:

– Може, заєць Коська на одну секунду раніше прибіг, може, білка Оленка на одну секунду раніше – ніяк не можу вирішити. У мене годинник зіпсувався, уночі великий мороз був. Тож треба вам ще раз пробігти туди, звідки почали.

Побігли заєць Коська і білка Оленка знову, помчали щосили. І знову разом прибігли.

— Не знаю, що мені робити з вами, — сказав дятел Дмитрик. – Не можу присудити перемогу, не відтанув ще мій годинник. Я так гадаю, треба вам ще раз до річки пробігти.

– Та ну тебе, – сказала білка Оленка. – Так нам до самого літа доведеться бігати, доки сніг не розтане. Поганий ти суддя.

– Ні, – образився дятел Дмитро, – я хороший суддя. Це в мене годинник такий, влітку йде, а взимку замерзає.

І полетів суху сосну довбати, з-під кори комах виколупувати. А білка Оленка сказала зайцеві:

– Знаєш що? Давай будем вважати, що і ти переміг, і я перемогла. Щоб нікому не було прикро. Гаразд?

– Гаразд.

Заєць Коська став по всьому лісі ходити – і на Кропив’яну гору, і до далекого болота, і до річки. Вовк Вакула та лисиця Лариска занепокоїлися – і що це таке, скрізь сліди лижні та зайцем пахнуть?

– Може, це заєць Коська тут ходить? – сказав вовк Вакула.

Та що ти, що ти! – засміялася лисиця Лариска. – Боягуз він, цей заєць Коська, ніколи він на лижах не навчиться ходити. Це, мабуть, хлопці із села.

– А чому зайцем пахне?

— То вони, можливо, зайця Коську спіймали і шапку з його шкурки пошили. От і пахне слід заячою шапкою.

– Ну, тобі видніше, – сказав вовк Бакула. – А тільки я подалі піду, у яр за болотом. Не люблю я лижних слідів.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 12

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Заяц Коська и его друзья”

Микола Грибачов

Видавництво: “Самовар”, 2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: