Геракл рятує Гесіону, дочку Лаомедонта

Повертаючись назад у Тіринф з країни амазонок, Геракл прибув на кораблях зі своїм військом до Трої. Тяжке видовище побачили герої, коли вони пристали до берега недалеко від Трої. Побачили вони прекрасну дочку царя Трої Лаомедонта, Гесіону, приковану до скелі біля самого морського берега.

Вона була приречена, подібно до Андромеди, на поталу потворі, що виходила з моря. Цю

потвору послав як кару Лаомедонтові Посейдон за відмову сплатити йому і Аполлонові плату за зведення мурів Трої.

Гордий цар, якому, за присудом Зевса, повинні були служити обидва боги, погрожував їм навіть обрізати вуха, якщо вони вимагатимуть плати. Тоді розгніваний Аполлон наслав на всі володіння Лаомедонта жахливу пошесть, а Посейдон — потвору, яка спустошувала, нікого не щадячи, околиці Трої.

Тільки пожертвувавши життям дочки, міг Лаомедонт урятувати свою країну від страшного лиха.

Проти волі довелось йому прикувати до скелі біля моря свою дочку Гесіону.

Побачивши нещасну дівчину, Геракл узявся врятувати її, а за врятування Гесіони зажадав він у Лаомедонта в нагороду тих коней, яких дав цареві Трої громовержець Зевс як викуп за сина його Ганімеда.

Його колись викрав орел Зевса й заніс на Олімп. Лаомедонт погодився на пропозицію Геракла. Великий герой звелів троянцям насипати на березі моря вал і заховався за ним. Ледве Геракл сховався за валом, як з моря випливла потвора і, роззявивши величезну пащу, кинулась на Гесіону.

З голосним криком вибіг з-за валу Геракл, кинувся на потвору і встромив їй глибоко в груди

свій двогострий меч. Геракл урятував Гесіону.

Коли ж син Зевса зажадав від Лаомедонта обіцяну нагороду, то стало шкода цареві розлучатися з чудовими кіньми, він не віддав їх Гераклові і навіть прогнав його, погрожуючи, з Трої.

Покинув Геракл володіння Лаомедонта, затаївши глибоко в серці свій гнів. Зараз він не міг

помститися на цареві, який його обдурив, бо дуже нечисленне було його військо, і герой не міг сподіватися швидко оволодіти неприступною Троєю.

А лишатися довго під Троєю великий син Зевса не міг — він повинен поспішати з поясом Іпполіти до Мікен.

Корови Геріона (десятий подвиг)

Незабаром після повернення з походу до країни амазонок Геракл вирушив на новий подвиг. Еврісфей доручив йому пригнати в Мікени корів велетня Геріона, сина Хрісаора і океаніди Каллірої.

Далекий був шлях до Геріона. Гераклові треба було дійти до найдальшого краю землі, до тих місць, де спускається на заході з неба світлосяйний бог сонця Геліос.

Геракл один вирушив у далеку путь. Він пройшов через Африку, через безплідні пустині Лівії, через

країни диких варварів і, нарешті, досяг границь землі. Тут поставив він по обидві сторони вузької морської протоки два велетенські кам’яні стовпи як вічний пам’ятник про свій подвиг.

Ще багато довелося після цього мандрувати Гераклові, поки досяг він берегів сивого Океану. Роздумуючи, сів герой на березі, біля вічно шумливих вод Океану. Як досягнути йому острова Еріфейї, де пас свої череди Геріон? День уже хилився до вечора.

Ось показалась і колісниця Геліоса, що спускалась до вод Океану. Яскраве проміння Геліоса

осліпило Геракла, і охопила його нестерпна, палюча спека.

В гніві скочив Геракл і схопився за свій грізний лук, але не розгнівався світлий Геліос, він привітно посміхнувся героєві, сподобалась йому надзвичайна мужність великого сина Зевса.

Геліос сам запропонував Гераклові переправитись на Еріфейю в золотому човні, в якому пропливав

щовечора бог сонця з своїми кіньми із західного на східний край землі у свій золотий палац. Зраділий герой сміливо скочив у золотий човен і швидко досяг берегів Еріфейї.

Тільки пристав він до острова, як почув його грізний двоголовий пес Орфо і з гавкотом кинувся на героя. Одним ударом своєї важкої палиці вбив його Геракл. Не сам Орфо охороняв череди Геріона.

Довелося ще битися Гераклові і з пастухом Геріона, велетнем Еврітіоном. Швидко справився з велетнем син Зевса і погнав корів Геріона до берега моря, де стояв золотий човен Геліоса.

Геріон почув мукання своїх корів і пішов до череди. Побачивши, що пес його Орфо і велетень Еврітіон убиті, він погнався за викрадачем корів і наздогнав його на березі моря. Геріон був дивовижним велетнем: він мав три тулуби, три голови, шість рук і шість ніг.

Трьома щитами прикривався він під час бою, три величезних списи кидав він одразу у ворога. З таким велетнем довелося битися Гераклові, але допомогла йому велика войовниця Афіна-Паллада.

Ледве побачив його Геракл, як зразу ж пустив у велетня свою смертоносну стрілу. Влучила стріла в око однієї з голів Геріона.

За першою стрілою полетіла друга, за нею третя. Грізно змахнув Геракл своєю всерозтрощуючою палицею, мов блискавкою, вразив нею герой Геріона, і бездиханним трупом упав на землю тритілий велетень.

Геракл перевіз з Еріфейї на золотому човні Геліоса корів Геріона через бурхливий Океан і повернув човен Геліосу. Половина подвигу була скінчена.

Багато праці було ще попереду. Треба було пригнати худобу в Мікени. Через усю Іспанію, через Піренейські гори, через Галлію і Альпи, через Італію гнав корів Геракл. На півдні Італії, біля міста Регіума, вирвалась одна з корів із череди і через протоку переплила в Сицилію.

Там побачив її цар Ерікс, син Посейдона, і взяв корову до своєї череди. Геракл довго шукав корову. Нарешті він попросив бога Гефеста охороняти череду, а сам переправився в Сицилію і там знайшов у череді царя Ерікса свою корову.

Цар не схотів повернути її Гераклові; покладаючись на свою силу, він викликав Геракла на єдиноборство. Нагородою переможцеві мала бути корова. Не під силу Еріксові був такий

противник, як Геракл. Зевсів син стиснув царя в своїх могутніх обіймах і задушив.

Вернувся Геракл з коровою до своєї череди і погнав її далі. На берегах Іонійського моря богиня Гера наслала сказ на всю череду. Скажені корови порозбігались в усі сторони. З великими зусиллями пере-

ловив Геракл більшу частину корів уже у Фракії і пригнав, нарешті, їх до Еврісфея в Мікени. А Еврісфей приніс їх у жертву великій богині Гері.

Кербер(одинадцятий подвиг)

Тільки Геракл повернувся в Тіринф, як уже знову послав його на подвиг Еврісфей. Це був уже одинадцятий подвиг, який повинен був здійснити Геракл на службі в Еврісфея. Неймовірні труднощі довелося перебороти Гераклові під час цього подвигу.

Він мусив спуститись у похмуре, повне страхіть підземне царство Аїда і привести до Еврісфея охо-

ронця підземного царства, жахливого пекельного пса Кербера. Три голови було в Кербера, на шиї в нього звивалися змії, хвіст його закінчувався головою дракона з величезною пащею.

Геракл вирушив в Лаконію і через темну прірву біля Тенару спустився в пітьму підземного царства. Біля самих воріт підземного царства Аїда побачив Геракл прирослих до скелі героїв Тесея і Періфоя, царя Фессалії.

Їх покарали так боги за те, що вони хотіли викрасти в Аїда дружину його Персефону. Почав благати Тесей Геракла:

— О, великий сину Зевса, визволь мене! Ти бачиш мої муки! Один лиш ти спроможний врятувати мене від них!

Простяг Геракл Тесеєві руку і звільнив його. Коли ж він хотів визволити і Періфоя, то здригнулася земля, і зрозумів Геракл, що боги не хочуть його звільнення. Геракл скорився волі богів і пішов далі в темряву вічної ночі.

В підземне царство Геракла ввів вісник богів Гермес, провідник душ померлих, а супутницею великого героя була сама улюблена дочка Зевса, Афіна-Паллада. Коли Геракл увійшов у царство Аїда, з жаху розлетілися тіні померлих. Не втікала тільки, побачивши Геракла, тінь героя Мелеагра. З благанням звернулася вона до великого сина Зевса:

— О, великий Геракле, про одне благаю я тебе в пам’ять нашої дружби: зглянься на осиротілу сестру мою, прекрасну Деяніру! Беззахисною залишилась вона після моєї смерті. Візьми її за дружину собі, великий герою! Будь її захисником!

Геракл обіцяв виконати просьбу друга і пішов далі за Гермесом. Назустріч Гераклові підвелася тінь жахливої горгони Медузи, вона грізно простягла свої мідні руки і махнула золотими крилами, на голові її заворушилися змії. Схопився за меч страшний герой, але Гермес зупинив його, говорячи:

— Не хапайся за меч, Геракле! Адже це тільки безтілесна тінь! Вона не загрожує тобі загибеллю!

Багато страхіть бачив на шляху своєму Геракл; нарешті він став перед троном Аїда. З захопленням дивилися володар царства померлих і дружина його Персефона на великого сина громовержця

Зевса, який безстрашно спустився в царство темряви і смутку. Він, величний, спокійний, стояв

перед троном Аїда, спершись на свою величезну палицю, у левовій шкурі, накинутій на його плечі, і з луком за плечима.

Аїд милостиво вітав сина свого великого брата Зевса і запитав, що примусило його покинути світ сонця і спуститися в царство темряви. Схиляючись перед Аїдом, відповів Геракл:

— О, володарю душ померлих, великий Аїде, не гнівайся на мене за мою просьбу, всесильний! Адже ти знаєш, що не з своєї волі прийшов я в твоє царство, не з своєї волі проситиму я тебе. Дозволь мені, владико Аїде, відвести в Мікени твого триголового пса Кербера.

Наказав мені це зробити Еврісфей, якому служу я з веління світлих богів – олімпійців. Аїд відповів героєві:

— Я виконаю, сину Зевса, твою просьбу; але ти мусиш без зброї приборкати Кербера. Якщо ти приборкаєш його, то я дозволю тобі відвести його до Еврісфея.

Довго шукав Геракл Кербера по підземному царству. Нарешті знайшов він його на берегах Ахеронту. Геракл обхопив своїми руками, міцними, мов сталь, шию Кербера. Грізно завив Аїдів пес; усе підземне царство наповнилось його виттям.

Він силкувався видертись з обіймів Геракла, та тільки міцніше стискали могутні руки героя шию Кер-

бера. Обвив хвіст свій Кербер навколо ніг героя, вп’ялась голова дракона своїми зубами йому в тіло, але все даремно.

Могутній Геракл все дужче стискав йому шию. Нарешті напівзадушений пес Аїда впав до ніг героя. Геракл приборкав його і повів із царства темряви в Мікени. Злякався денного світла Кербер; весь покрився він холодним потом, отруйна піна капала з його трьох пащ на землю; всюди, де капнула хоч краплина піни, виростало отруйне зілля.

Геракл привів до мікенських мурів Кербера. Злякався боягузливий Еврісфей, як тільки поглянув на страшного пса. Мало не на колінах благав він Геракла відвести Кербера назад у царство Аїда. Геракл виконав його просьбу і повернув Аїдові його страшного охоронця Кербера.

Яблука Гесперид (дванадцятий подвиг)

Найважчим подвигом Геракла на службі в Еврісфея був його останній, дванадцятий, подвиг. Він повинен був піти до великого титана Атласа, який держить на плечах небозвід, і дістати з його садів, за якими доглядають дочки Атласа, Геспериди, три золотих яблука.

Яблука ці росли на золотому дереві, вирощеному богинею землі Геєю як подарунок великій Гері в день її весілля з Зевсом. Щоб здійснити цей подвиг, треба було насамперед дізнатися про шляхи до садів Гесперид, що охоронялися драконом, який ніколи не склепляв очей своїх сном.

Ніхто не знав шляху до Гесперид і Атласа. Довго блукав Геракл по Азії і Європі, пройшов він і всі країни, які проходив раніше по дорозі по корови Геріона; всюди Геракл розпитував про шлях, але ніхто не знав його.

У своїх шуканнях зайшов він на крайню північ, до ріки, що вічно котить свої бурхливі безмежні води. На берегах Ерідану з пошаною зустріли великого сина Зевса прекрасні німфи і дали йому пораду, як знайти шлях до садів Гесперид.

Геракл повинен був напасти несподівано на морського віщого старця Нерея, коли той вийде на

берег з морської пучини, і дізнатись від нього шлях до Гесперид; крім Нерея, ніхто не знав цього шляху.

Геракл довго шукав Нерея. Нарешті вдалося йому знайти Нерея на березі моря. Геракл напав на морського бога. Важка була боротьба з морським богом. Щоб визволитися з залізних обіймів Геракла, Нерей набирав різних образів, але все ж не випускав його герой.

Нарешті він зв’язав стомленого Нерея, і морському богові довелося, щоб вернутися на

волю, відкрити Гераклові таємницю шляху до садів Гесперид. Дізнавшись про цю таємницю, син Зевса відпустив морського старця і вирушив у далеку путь.

Знову довелось йому йти через Лівію. Тут зустрів він велетня Антея, сина Посейдона, бога морів, і богині землі Геї, яка його породила, вигодувала і виховала. Антей примушував усіх подорожніх боротися з ним і всіх, кого перемагав у боротьбі, немилосердно вбивав.

Велетень зажадав, щоб і Геракл боровся з ним. Ніхто не міг перемогти Антея в єдиноборстві, не знавши таємниці, звідки велетень діставав під час боротьби все нові й нові сили.

А таємниця була така: коли Антей почував, що починає втрачати силу, він доторкався до землі, своєї матері, і поновлювались його сили; він черпав їх у своєї матері, великої богині землі.

Але треба було тільки відірвати Антея від землі і підняти його в повітря, як зникали його сили. Довго боровся Геракл з Антеєм, кілька разів він валив його на землю, але тільки прибавлялося сили в Антея.

Раптом під час боротьби підняв могутній Геракл Антея високо в повітря, виснажилися сили в сина Геї, і Геракл задушив його.

Далі пішов Геракл і прийшов у Єгипет. Там, стомлений довгою дорогою, заснув він у затінку невеликого гаю на березі Нілу. Побачив сплячого Геракла цар Єгипту, син Посейдона і дочки Епафа Лісіанасси, Бусіріс, і звелів зв’язати сплячого героя.

Він хотів принести Геракла в жертву батькові його Зевсу. Дев’ять років був неврожай в Єгипті; провістив прибулий з Кіпру віщун Фрасій, що припиниться неврожай тільки тоді, якщо буде Бусіріс

щороку приносити в жертву Зевсові чужоземця.

Бусіріс наказав схопити провісника Фрасія і першого приніс його в жертву. З того часу жорстокий цар приносив у жертву громовержцеві всіх чужоземців, які приходили в Єгипет.

Привели до жертовника і Геракла, але розірвав великий герой вірьовки, якими він був зв’язаний, і вбив біля жертовника самого Бусіріса і сина його Амфідаманта. Так був покараний жорстокий цар Єгипту.

Багато ще довелося зустріти Гераклові на своєму шляху небезпек, поки дійшов він до краю землі, де стояв великий титан Атлас. З подивом дивився герой на могутнього титана, який тримав на своїх широких плечах увесь небозвід.

— О, великий титане Атлас! — звернувся до нього Геракл, — я син Зевса, Геракл. Мене прислав до тебе Еврісфей, цар багатих золотом Мікен. Еврісфей звелів мені дістати в тебе три золотих яблука із золотого дерева в садах Гесперид.

— Я дам тобі три яблука, сину Зевса, — відповів Атлас, — а ти, поки я ходитиму по них, повинен стати на моє місце і тримати на плечах своїх небозвід.

Геракл погодився. Він став на місце Атласа. Неймовірний т ягар спустився на плечі Зевсового сина. Він напружив усі свої сили і вдержав небозвід. Страшенно давив тягар на могутні плечі Геракла.

Він зігнувся під тягарем неба, його м’язи здулися, мов гори, піт укрив усе його тіло від напруження, але нелюдські сили і допомога богині Афіни дали йому змогу тримати небозвід, поки вернувся Атлас з трьома золотими яблуками. Повернувшись, Атлас сказав героєві:

— Ось три яблука, Геракле; якщо хочеш, я сам віднесу їх у Мікени, а ти потримай до мого повернення небозвід; потім я стану на твоє місце.

Геракл зрозумів хитрість Атласа, він зрозумів, що хоче титан зовсім позбутись своєї тяжкої праці, і на хитрощі відповів хитрощами.

— Добре, Атласе, я згоден! — відповів Геракл, — тільки дозволь мені перше зробити собі подушку, я покладу її на плечі, щоб не давив їх так жахливо небозвід.

Атлас став знову на своєму місці і звалив на плечі тягар неба. А Геракл підняв лук свій і сагайдак із стрілами, взяв свою палицю й золоті яблука і сказав:

— Прощавай, Атласе! Я держав небозвід, поки ти ходив по яблука Гесперид, а вічно нести на плечах своїх увесь тягар неба я не хочу.

З цими словами Геракл пішов від титана, і знову довелось Атласові тримати, як і раніш, на могутніх плечах своїх небозвід. А Геракл повернувся до Еврісфея і віддав йому золоті яблука.

Еврісфей подарував їх Гераклові, а він подарував яблука своїй покровительці, великій дочці Зевсовій Афіні-Палладі. Афіна повернула яблука Гесперидам, щоб вічно залишалися вони в їх садах.

Після свого дванадцятого подвигу Геракл звільнився від служби в Еврісфея. Тепер він міг повернутися до семибрамних Фів. Але недовго залишався там син Зевса. Чекали його нові подвиги.

Він віддав дружину свою Мегару за дружину другові своєму Іолаєві, а сам пішов знову у Тіринф.

Але не самі перемоги чекали його, чекали Геракла і тяжкі біди, бо, як і раніш, переслідувала його велика богиня Гера.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Кун М. А. — “Легенди і міфи стародавньої Греції”
“Фоліо”, Харків, 2008

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: