Гойдалка під кленом

Ось наш двір.

Найкраще в ньому — це майданчик під кленом.

А найкраще на майданчику — гойдалка.

Якщо розгойдатися дуже сильно, то можна злітати високо-високо.

Я літаю — а малюки копаються в піску.

Я літаю — а Марко з’їжджає з гірки.

Я літаю — а Марків дід садить квіти між тополею і кленом.

Квіти ще не схожі на квіти. Але Марків дід говорить, що вони виростуть і зацвітуть у липні. Або навіть раніше, якщо нам пощастить.

— Як називаються ці квіти? — питаю.

— Дельфіній, — каже Марків дід.

Мені подобається їхня назва. Мати дельфіній біля майданчика — це майже як мати справжніх дельфінів.

Я розгойдуюсь іще сильніше — і бачу маму. Вона вертається з роботи.

Я зупиняюся, швидко злізаю з гойдалки. Біжу.

— Стій! Ніно, спинися! — раптом кричить мама і застигає на місці.

— Що ти наробила?! — супить брови Марків дід.

— Дивися під ноги! — біжить до мене Марко.

Я дивлюся під ноги, а там — розтоптані квіти. Не знаю, як це сталося. Сльози печуть в очах.

— Я ж не хотіла! — тікаю від усіх.

Якби ж я дивилася під ноги! Тоді дельфіни були б цілі.

Увечері я крадуся в кімнату батьків. Мама вже спить, а тато, глянувши на мене, міцно пригортає.

— Тепер у нас не буде дельфінів, — бурмочу.

— Хтозна, — відповідає тато. — Може, й будуть.

Наступного ранку ми з татом ідемо на великий ринок. Тут продають овочі, фрукти і — квіти. Ми обходимо всі ряди, але дельфінів ніде немає.

Дорогою додому бачимо квіткову крамницю. Тут є троянди, тюльпани, різні вазони, кактуси.

— У вас є дельфіни? — питаю в продавця.

— Дельфіни? — не розуміє він.

— Дельфіній! — сміється тато.

— А, дельфіній! Ось!

Ми з татом ніколи не садили квітів. Але все робимо так, як казав нам продавець.

Одна, дві, три, чотири нові рослинки з’являються на клумбі між тополею і кленом.

Мама бачить нас із вікна й гукає:

— Що ви там робите?

— Заводимо дельфінів! — кричу.

Тоді мама виходить і береться допомагати мені. А тато майструє навколо клумби дерев’яний парканчик.

Гойдалка під кленом широка. Ми з Марком поміщаємося на ній удвох.

Ми літаємо — а з вікна на нас дивиться Марків дід і махає рукою.

Ми літаємо — а за парканчиком ростуть квіти.

Ми літаємо — а попереду ціле літо, і понад хмарами стрибають сині й блакитні дельфіни.