Голодний вовк

Був собі вовк. Жив він на березі річки і почував себе тут володарем: кого зустріне — заріже і з’їсть. Так прожив той вовк уже багато років, але й досі ще не наївся. Ото й прозвали його Голодним вовком.
Одної днини, блукаючи понад берегом річки, вовк натрапив на підбитого яструба.

— Гей, яструбе, я тебе з’їм,— каже вовк, зрадівши.

— Нащо тобі їсти мене, вовчику?

— Я голодний, тож хочу їсти, а крім тебе нема нікого,— каже вовк, ковтаючи слину.

— Не їж мене, вовчику-братику, який з мене тобі наїдок — самі кістки та пір’я. Пройди краще трохи далі, на тому горбочку отакенна ковбаса лежить.

— Гаразд, — погодився вовк і побіг до горбка. Дивиться — й справді лежить ковбаса.

— Гей, ковбаско, ковбаско, я тебе з’їм,— каже до неї вовк.

— Нащо тобі їсти мене?

— Я голодний, тож хочу їсти, а крім тебе нічого нема.

— Ні, вовчику, як з’їси мене, то тільки в зубах колупатимешся. Краще збігай за перевал, там пасеться біле ягня. З’їси його, то й черево одвисне.

Як почув це вовк — так і кинувся до перевалу. Подолав той перевал — і справді пасеться біле ягня.

— Гей, ягнятко, я тебе з’їм.

— Нащо тобі їсти мене?

— Я голодний, тож хочу їсти.

— Не їж мене, вовчику. Глянь, яке я мале та худе. І м’ясо в мене пісне. Збігай краще он за ту гору, там пасеться чорна коза. Вона велика й сита, побенкетуєш уволю.

Погодився вовк і побіг далі. Видерся на гору й бачить: пасеться чорна коза.

— Гей, козо, я тебе з’їм.

— Нащо тобі їсти мене?

— Я голодний, тож хочу їсти.

— Ой, мене тобі й на один раз мало. Завтра знову шукатимеш, що б поїсти. Краще збігай в оту он долину, там загрузла в болоті сіра кобила. З неї матимеш м’яса на цілий тиждень.

— Твоя правда, — згодився вовк і потрусив у долину.

Побачив кобилу й дуже зрадів. «Оце вже наїмся», — радіє вовк, аж слина з пащі тече.

— Гей, кобило, я тебе з’їм.

— Нащо тобі їсти мене?

— Я голодний, тож хочу їсти.

— Гаразд, — каже кобила, — тільки спершу мене з болота витягни.

Напружився вовк, замалим не надірвався, але витяг таки кобилу.

— Ну, тепер уже я тебе з’їм,— сказав вовк і клацнув зубами.

— Гаразд, їж мене. Та на пам’ять запиши на копиті своє ім’я.— І кобила підняла заднє копито. Але тільки підступив до неї вовк — кобила як хвицне його межи очі! Аж перекинувся, бідолаха.

А кобила поскакала собі далі.

Насилу звівся побитий вовк на ноги. Йде, хитаючись, і співає:

А я яструба не з’їв,
Дурна моя головонько!
Бо ковбаски захотів.
Пуста моя головонько!
І ягнятко залишив,
Бо до кози заспішив.
Дурна моя головонько
Пуста моя головонько!
Я кобилу витягав,
Дужа моя головонько!
Кобилятини чекав.
Дурна моя головонько!
На копиті розписався,
Мудра моя головонько!
З головою розпрощався.
Бідна моя головонько!

Так і сконав Голодний вовк, не наївшись досхочу.