TOU

Головне – зробити, а решта – дрібниці?

Казки Люсі Робін ( Людмила Дробина)

Ви чули про кумедних зубастих бобрів? Вони живуть на річечці в лісі. Ця історія про бобреня Боббі.

Боббі — дуже жвавий і працелюбний. Ось і сьогодні у малого бобра роботи аж по саме горло — він вирішив побудувати власну греблю.

— Я зведу на річці свою велику загату, навіть більшу за ту, що в нас була! — говорив собі малий бобер і старанно гриз-точив гілочки.— Я збудую її швидше за всіх, ще й впораюся сам-один!

Насправді інші дітки-бобри теж працювали щосили. Усі допомагали одне одному лагодити стару греблю. Боббі раз у раз оглядався і перевіряв, чи, бува, ніхто його не переганяє. Йому було вкрай важливим бути першим і найшвидшим.

Якось Боббі перегризав дуже велику і товсту гілку. І так захопився, що нікого й нічого не помічав навколо. Нарешті гілка піддалася, відскочила і… влучила просто у маленьке бобреня Бориса, який бавився на березі.

— Ой-ой, боляче! — заверещав Борис і вхопився лапками за голову, де вмить виросла величезна ґуля, схожа на горіх. — Дивись, яка ґуля! — жалібно пролепетало бобреня, — обережніше треба!

Але Боббі й не подумав вибачитися:
— А ти не плутайся між моїми гілками. Сам винен! Хіба не бачиш, у мене робота кипить? Я працюю! Важливу справу роблю, а ти — тільки бавишся. Грайся собі деінде.

Борису стало дуже гірко. Йому було боляче не так від ґулі, як від слів Боббі. Наступного дня малий будівельник греблі, як завжди, пішов на своє будівництво. Підійшовши ближче, він побачив там малюків, які бавилися на березі.

— Агов! А що ви робите біля моєї греблі? Ану швиденько забирайтеся звідси. Зараз усе тут зіпсуєте!— сердито закричав Боббі і пригрозив малюкам кулаком. Перелякані бобренята
плюхнулися у воду і попливли до своїх батьків. А Боббі ще довго сварив собі під носа нечемних малюків. Він дуже хвилювався за своє будівництво і не хотів нікого до нього підпускати.

Минав час. Гребля розбудовувалася, ставала ширшою і більшою. У Боббі й справді все дуже добре виходило. Він позбирав усі гілки, що були на березі, повідгризав гілочки, до яких
міг дотягтися, і навіть тоненькі деревця поперегризав. Тепер мусив шукати новий матеріал для своєї важливої справи. Ось він помітив чудове сухе дерево. Саме таке, як треба.

— Оце те, що мені потрібно! — сказало бобреня і почало гризти його.

Раптом його роботу перервав чийсь крик.

— Зачекай, не гризи! Не гризи! — гукала тітонька Білочка.

— А чому це? Мені потрібне дерево, щоб звести греблю, — Боббі і не подумав зупинятися.

— Зачекай, там на зиму сушаться гриби! — нажахано закричала Білочка.

Але було надто пізно. Дерево плюхнулося у воду, а разом із ним — усі зимові запаси тітоньки Білочки.

— А що я можу зробити? Ніколи мені за вашими грибами слідкувати. У мене й без того досить роботи — греблю будую! — сказало бобреня і потягло дерево по воді. А тітонька Білочка сумно дивилася, як її грибочки упливали річкою за течією.

На цьому Боббі не зупинився. Він пройшов уздовж берега і надибав собі ще одне гарне дерево.

— Ого, яке високе і міцне. Воно мені підійде! — Боббі був у захваті.

Бобер негайно став до роботи.

— Зачекай, малюче, зачекай! — раптом знову хтось спробував пригальмувати невтомного будівельника.

— Ой, ну що ще трапилося? Знову сушите гриби на моєму дереві?

— Та ні, які гриби! Тут наше гніздо!— схвильовано вигукнув Соловейко.

— Ой, та скільки можна? То гриби, то гніздо… Вам хіба дерев мало? І чому ви обираєте саме ті дерева, які мені потрібні? Так нечесно! — майже ображено сказав Боббі.

— Зачекай, тут же наш дім, не чіпай це дерево, будь ласка, візьми собі інше! — благав птах.

— Оце вже ні! Я вдосталь попрацював і тепер не покину почату справу. Бо я дуже поспішаю. Мушу побудувати найбільшу, найвищу і найміцнішу греблю — і я зроблю це наперед

усіх! Це ви краще побудуйте нове гніздо. Що там його будувати: п’ять гілочок — і готово. Це така дрібниця порівняно із моєю роботою! — сказав діловито малий бобер.

Боббі таки закінчив справу — перегриз дерево і продовжив своє велике будівництво. А птахам довелося вити нове гніздо, тільки вже якнайдалі від злого будівельника.

І ось нарешті гребля була готова. Вона справді вийшла на диво великою, широкою і міцною. Боббі звів її дуже швидко і неймовірно пишався собою.

— Ось, подивіться усі! Все готово! Мені вдалося! — вигукнув бобер.

Проте на його радісну промову ніхто навіть не звернув уваги. Боббі здивувався. Можливо, він говорить надто тихо, і його не розчули? Тоді бобер вигукнув знову— ще голосніше.
Та й цього разу ніхто не звертав уваги на вправного будівельника. Боббі озирнувся і побачив, що всі навколо досі чимось зайняті. Малі бобри не тільки допомагають одне одному,
а ще й спілкуються з тітонькою Білочкою і соловейками. А він стоїть сам-один, і ніхто не поспішає розділити його радість.

Сумний, Боббі сів на греблю. Він подивився на своє відображення у воді — і мало не заплакав. Перемога мала принести радість, натомість він ледь стримував сльози.

— Сумуєш? Я тебе розумію…

Боббі підвів голову. Він вже й не сподівався, що хтось заговорить до нього. А то був старий мудрий дядько Ворон.

— Так захопився будівництвом, що втратив друзів? — здогадався Ворон.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 17

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки на ніч”
Люсі Робін ( Людмила Дробина)
Видавництво: “ Махаон-Україна”
м. Харків, 2022 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: