TOU

Голуба хризантема

Казки Івана Зливко

Давно-давно жив у Китаї старий мудрий лікар Ян Цзо-цзінь. Багато людей вилікував він на своему віку. Одному допомагав ліками, іншому — мудрою порадою, і не було в країні людини, яка б не знала його імені.

І ось одного разу захворіла богдиханова дочка. Покликав той богдихан Ян Цзо-цзіня і сказав йому:

— Якщо ти вилікуєш мою дочку, подарую тобі найбільшу вазу з мого палацу, вщерть наповнену золотом. А якщо не вилікуєш, накажу відрубати тобі голову.

Відповів йому Ян Цзо-цзінь:

— Якщо дозволиш, то я скажу тобі, сину неба, що грошей за лікування я не беру і смерті не боюся. А дочку твою, якщо зможу, вилікую.

Оглянув лікар богдиханову дочку, зачинився у відведеній йому кімнаті і думав увесь день і всю ніч, перегортаючи сторінки старовинної лікарської книги. Потім наказав вести себе до богдихана.

— Зрозумів я, яка хвороба виснажує твою дочку, і знаю, чим лікувати її треба. Але добути потрібні ліки дуже важко.

— За золото все можна добути! — пихато відповів богдихан.

— Не допоможе тут золото,— похитав головою Ян Цзо- цзінь.— Ліки готуються з пелюсток голубої хризантеми, що росте лише в ущелині Драконів. Хто-піде туди на неминучу загибель? За останні сто років лише одній людині пощастило побувати там, не втративши життя.

— Чув я про це,— тупнув ногою богдихан,— але хто з моїх підданців посміє не виконати мого наказу?

Відібрав богдихан десять найхоробріших і найдужчих воїнів і послав їх в ущелину Драконів. Але ніхто з них не повернувся звідти.

Ще раз вирядив богдихан по квітку кращих воїнів, і знову жоден з них не повернувся. Тоді звелів богдихан, щоб по всій країні тричі на день оповісники оголошували: той, хто здобуде голубу хризантему, в нагороду одержить стільки скарбів із скарбниці богдихана, скільки подужає взяти з собою.

Спокусилися на обіцяну нагороду три сміливці і вирушили в ущелину Драконів по голубу хризантему.

Але більше їх ніхто не бачив.

Наказав богдихан привести Ян Цзо-цзіня і загримав на нього:

— Ти все вигадав, дурний дідугане, ніякої голубої хризантеми немає на світі, і даремно загинули мої найкращі воїни! Вирушай сам по квітку!

— Я підкоряюся твоєму наказові,— спокійно відповів лікар,— але не можу обіцяти, що принесу хризантему.

В той же день Ян Цзо-цзінь вирушив у дорогу. Через дев’ять днів він підійшов до самотньої хатинки біля підніжжя гори — це було останнє людське житло на шляху до ущелини Драконів.

Старий лікар зайшов до хатинки, там не було нікого. Стомлений мандрівник ліг і міцно заснув. А коли він розплющив очі, то побачив стрункого засмаглого юнака, що пильно розглядав гостя. Раптом обличчя юнака засяяло радістю, і він вигукнув:

— О великий лікарю Ян Цзо-цзінь, я пізнав тебе! До останньої хвилини свого життя дякуватиму долі, що послала до бідного житла мисливця Чен Женя такого гостя! Лише один ти зможеш урятувати мою наречену Дін, що тяжко захворіла, благаю тебе, поспіши до неї.

— Веди мене до хворої,— відповів лікар.

Мисливець повів Ян Цзо-цзіня в ближнє селище. Оглянувши наречену Чен Женя, красуню Дін, лікар сказав:

— В неї така хвороба, як і в богдиханової дочки, врятувати її може лише голуба хризантема, що росте в ущелині Драконів. Богдихан звелів мені здобути хризантему, якщо це вдасться, то я вилікую і твою наречену.

— Ти вже старий і кволий для такої важкої справи,— вигукнув мисливець,— і тільки даремно загинеш. А твоє життя потрібне і для моєї Дін і для багатьох інших людей. Я молодий, дужий, благаю, дозволь мені піти в ущелину замість тебе, я принесу голубу хризантему!

Подумав Ян Цзо-цзінь і відповів:

— Гаразд, вирушай у дорогу. Людина, що потрапить до ущелини Драконів з корисливими думками або виконавцем чужої волі, не зможе вийти звідти живою, але ти йдеш туди, щоб урятувати свою наречену. Можливо, ти зробиш те, що мені старому вже несила.

Ледь засяяли на обрії перші промені сонця, мисливець Чен Жень вирушив у дорогу. Він пробирався над проваллями вузенькими, ледве помітними стежками, де ходили тільки дикі кози, здирався на стрімкі скелі. А назустріч віяв вітер усе дужче й дужче, і мисливцеві доводилося напружувати всю силу, щоб не зірватися в безодню.

Раптом вітер стих. Чен Жень обійшов скелю і опинився на рівному широкому майданчику. І тут він побачив величезного крилатого дракона і зрозумів, що це Володар вітрів.

— Ха-ха-ха,— зареготав дракон,— знову людці прийшли сюди? Ну що ж, давай боротися. Якщо буде моя перемога, то кину тебе в провалля, а якщо ні, то підеш собі далі.

Чен Жень вирішив діяти за допомогою хитрощів.

— Куди тобі боротися зі мною,— відповів він,— коли ти навіть не подужаєш здмухнути сніг он з тієї гори.

— Не подужаю? — розсердився дракон.— А дивись!

І він дмухнув щосили. Знялася така хуртовина, що за два кроки нічого не можна було побачити, і мисливець поквапився непомітно прослизнути повз дракона.

Незабаром заметіль вляглася, і Чен Жень побачив попереду другу величезну скелю, що звисала над стежкою. Минув¬ши її, мисливець почув страшний скрегіт.

Виблискуючи на сонці лускою, як мільйоном радуг, назустріч мандрівникові повз із верховини гори крижаний дракон. Це був Володар холоду. Щоб не осліпнути, мисливець швидко закрив очі прозорим синім папером.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки”
Іван Зливко
Видавництво : “Державне видавництво
дитячої літератури”
м. Київ, 1957 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: