Голубочки
Компанієць Лідія Олександрівна
З українського фольклору
Якось вдень,
На старість літ,
Посварились
Баба й дід,
А тоді –
Як діточки –
В різні боки
Та кутки.
Дід мовчить:
Уперся він,
Мов кілочок той
У тин.
Не говорить
І стара…
Вже й обідати
Пора…
Вже спустилася
Пітьма,
А розмовоньки –
Нема…
Баба зроду
Говірка,
Ця мовчанка
Їй тяжка.
Розтуля вона
Вуста,
В діда лагідно
Пита:
– Ти, старий,
Учора чхнув?
Дід удав,
Що не почув.
– Чхнув чи ні?–
Стара ізнов.
– Чхнув… То що?
– То будь здоров!
Засміявся дід
В одвіт…
Помирились
Баба й дід
І сидять вони укупці –
Голубочок при голубці.
Джерело:
“Веселі пригоди”
Збірка
Упорядник – Ірина Маценко
Видавництво: “Веселка ”
м. Київ, 1985 р.
Цей вірш пам’ятаю з дитинства. Дуже любили слухати мене дідусь із бабусею. Тільки забігаю до них, дідусь з порога: ” Ну, Наталочка, нам про того діда й бабу розкажи…” І я як на сцені, на стільчику, починала декламувати. А вони весело сміялися і тішилися, що я так майстерно це робила. Як давно це було. Уже давно немає дідуся з бабусею і татуся. Маю вже давно онуків, а натрапивши на цей вірш в інтернеті, все згадалося враз. Виявилося, що я його відмінно пам’ятаю й досі. Дякую за поезію, за спогади дитинства.