ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Горобчик – сторож

Таджицькі народні казки

Жила колись самотня вбога ба­буся. Від ранку до вечора пряла вона пряжу, носила на базар, і так заробляла собі на прожиття.

Одного дня в неї скінчилась бавовна, а купити нової не бу­ло на що. Сіла бабуся й гірко заплакала, нарікаючи на свою долю. Струмком потекли в неї з очей сльози, зросили землю, і навпроти бабусиного подвір’я заквітувало бавовняне поле.

У цей час прилетіла сорока, сіла на паркан і заскрекотала:

— Скре-ке-ке, скре-ке-ке, бабусю, а чи не найняли б ви ме­не сторожувати свій лан?

— Що візьмеш за службу? — питає старенька.

— Скре-ке-ке, скре-ке-ке, — скрекоче сорока,— дасте пів- урожаю, от і вся плата.

— Іди собі геть,— прогнала її бабуся, — не треба мені та­кого сторожа.

Полетіла сорока, а на її місце прилетіла ворона й закря­кала:

— Кря-кря-кря, бабусю, а чи не найняли б ви мене сторо­жувати свій лан?

— Що візьмеш за службу? — питає старенька.

— Кря-кря-кря, — кряче ворона,— дасте пів-урожаю, от і вся плата!

— Іди собі геть,— прогнала її бабуся, — не треба мені та­кого сторожа.

Полетіла ворона, а на її місце прилетів горобчик. То тут сяде зацвірінькає, то сяде там зацвірінчить. Старенька й пи­тає його:

— Чого цвірінчиш? Що скажеш?

— Бабусю, чи не найняли б ви мене сторожувати свій лан?

— Що візьмеш за службу?

— Цвірінь-цвірінь, — цвірінчить горобчик,—дайте мені жму­тик бавовни на сорочку, от і вся плата.

Дала йому бабуся жмутик бавовни. Узяв горобчик той жму­тик у дзьобика, приніс до прядильника й каже:

— Спрядіть мені оцю бавовну, а не спрядете, хатку вам роз­валю, дітей ваших засмучу, ще й подвір’я потопчу.

Прядильник спряв бавовну, а нитки змотав у клубок. Узяв горобчик пряжу, поніс до ткача й каже:

— Витчіть мені полотна, а не схочете ткати, хатку вам роз валю, дітей ваших засмучу, ще й подвір’я потопчу.

Узяв ткач пряжу, виткав шматок полотна й віддав горобчи­кові. Той відніс його до кравця.

— Пошийте мені, — каже, — сорочку, а не пошиєте, хатку вам розвалю, діток ваших засмучу, ще й подвір’я потопчу.

Пошив йому кравець гарненьку сорочку. Одяг її горобчик, прилетів до бабусі й зацвірінчав:

— Цвірінь-цвірінь, матусю! Тепер я сторожуватиму ваш лан.

— Що ж,— відказує бабуся,— сторожуй.

Горобчик то тут сяде зацвірінькає, то там сяде зацвірін­чить — цілими днями пильнує бавовну.

Одного разу побіля бабусиного двору проїздив падишах. Уздрів біле-біле бавовняне поле, спинився й каже своїм воя­кам:

— Це моя земля! Звідки взялася тут бавовна? Підіть і збе­ріть усе дочиста, аби й жмутика не лишилося!

Бачить горобчик, яку шкоду чинять падишахові воїни, та й ну кликати господиню:

Цвірінь-цвірінь, господине моя,

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

Розізлився падишах і звелів спіймати крикуна. Покинули воїни збирати бавовну, зловили горобчика.

— Обскубайте його! — звелів володар.

Вояки виконали наказ.

— Ще мить тому пір’я мав, тепер шолудивий став,— мо­вив горобчик.

— Підсмажте його! — знову звелів падишах.

І цей наказ виконали вояки.

— Ще недавно був живий, та підсмажив кат лихий,— про­вадив своєї горобчик.

— А подайте-но сюди того пташка, я його з’їм.

Вояки піднесли горобчика падишахові. Той одразу ж ум’яв його.

— Ще недавно я літав, тепер в черево попав, гукнув гороб­чик з падишахового живота.

Цвірінь – цвірінь, господине моя,

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

І так він цвірінькотів, що у падишаха розболівся живіт, му­сив він Забрати своїх вояків і податися додому.

А горобчик ще дужче зацві­рінчав у нього в череві:

Цвірінь-цвірінь, господине моя,

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

Не витримав володар і звелів своїм воякам:

— Я зараз виплюну горобця, а ви посічіть його на дрібний мак.

Коли пташина голівка висунулася з падишахового рота, вояки замахали мечами. Горобчикові шкоди не заподіяли, тільки носа володареві відтяли.

А горобчик вилетів із падишахового черева та й ну виспівувати:

Цвірінь-цвірінь, господине моя.

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

Хто ж ту шкоду заподіяв?

Наш безносий лиходій.

Соромно стало падишахові, утік він світ за очі й уже ніколи не повертався до своєї країни. Люди казали, що зазіхнув він на цілий бабусин лан, а подужати не зміг маленького горобчика.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таджицькі народні казки”
Упорядник  і перекладач – О. Шокало
Видавництво: “Веселка”
М. Київ, 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: