<

Горобець Різдва

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

Вoвк у Вифлеємі - Бруно Ферреро

Тієї ночі, коли Бог послав архангела Гавриїла до Марії, на дашку перед її вікном випадково опинився один горобець. Злякавшись, він уже хотів було полетіти. Але коли почув, що архангел сповістив Марії, що Вона народить Сина Божого, його маленьке серце мало не вистрибнуло з грудей від хвилювання. Горобець буквально закам’янів на своєму місці й сидів так доти, доки архангел не покинув дому.

“Чи я все добре зрозумів? Марія народить Божого Сина? – запитував себе птах. Він відчував велике піднесення. “Мені дуже пощастило, що я почув цю розмову. Треба негайно повідомити чудесну новину людям, щоб вони приготувалися прийняти і вшанувати Дитя”.

І полетів над Назаретом у напрямку ринку. Там були жінки, які продавали збіжжя, борошно та хліб.

“Я хочу розповісти вам таємницю, надзвичайну таємницю!” – защебетав горобець, підстрибуючи на своїх маленьких ніжках.

Та одна з жінок розгнівано закричала: “Ви, горобці, завжди крадете в мене зерно! Геть звідси, зухвала птахо!” — і пригрозила мітлою, навіть не вислухавши його.

Тоді горобець полетів на площу. Під деревами стояли міські мудреці, завзято дискутуючи.

“Ось вони, без сумніву, послухають мене”, – подумав горобець, підбадьорюючи себе.

“Гряде щось велике для створінь, які живуть на цій землі!” – зацвірінькав він, сівши на гілці над їхніми головами.

Мудреці на якусь мить піднесли свої очі, подивилися на нього й знову продовжили дискутувати. Вони навіть не помітили, як птах, не зважаючи на кота, далі стрибав з гілки на гілку, щоб привернути їхню увагу.

Розчаровано похитуючи головою, горобець полетів до столиці й попрямував до королівського палацу. “Як ти смієш перелітати через мури королівського двору?” – закричав вартовий.

– Я прибув, щоб повідомити важливу новину, – заквилив горобець. – Невдовзі народиться Син Божий, Господь неба й землі.

– Якщо ти негайно не замовкнеш, я посаджу тебе в клітку! – загудів басом начальник охорони. – Наш король є володарем
усього й усіх!

Але горобцеві вдалося втекти від вартових. Крізь вікно він проник у палац і полетів до тронної зали.

“Виженіть цього настирливого птаха!” – крикнув розгніваний король, навіть не вислухавши того, що хотів повідомити йому птах.

Вартові й слуги кинулися ловити горобця. Той, злякавшись, хотів утекти, але тим часом вікно зачинили.

“Ловіть його! Ловіть його!” – кричали слуги й охоронці, бігаючи кімнатами, в яких птах намарно намагався сховатися.

На щастя, в останній кімнаті горобець знайшов шпарину у вікні й випурхнув на волю.

“Ура! Нарешті мені вдалося втекти!” – запищав горобець, здіймаючись високо в небо. Звідти він побачив неподалік від якогось села дітей, які весело бавилися в снігу.

“Діти вислухають мене!” – подумав птах і швидко полетів до них.

І справді, щойно він сів на снігу, як усі діти зібралися навколо нього.

– Цей горобчик такий гарний! – казали вони. – Навіщо він прилетів сюди? Може, хоче побавитися з нами…”

– О ні, я прибув сюди, щоб повідомити вам пречудову таємницю! – прощебетав птах, нахиливши голівку на один бік. – Невдовзі народиться на землі, саме серед нас, Дитя, Син Божий!

“Послухайте: ціп, ціп, ціп… – сказала якась дитина. – Здається, він хоче нам щось сказати…”

“А я вам кажу, що він голодний!” – вигукнула дівчинка й дала горобчикові крихти тістечка.

Але птах навіть не думав про їжу. Він прилетів сюди з важливої причини. Тож, аби ще більше привернути увагу дітей до себе, горобець почав бити крилами й знову повторив усе, стараючись говорити якнайвиразніше.

“Ми дуже хотіли б зрозуміти тебе!” – промовила якась дитина до пташки, гладячи її. Горобець усвідомив, що діти, на жаль, його не розуміють.

Горобець дуже зажурився, що нікому не може розповісти про велику таємницю. “Як шкода, люди так і не дізнаються про те, що має статися! – думав він. – Дорослі вдають з себе глухих і проганяють мене, а діти, такі милі, не можуть зрозуміти моєї мови…”

“Якщо я не повідомлю людей, то ніхто не прийме Йосифа й Марії у Вифлеємі, – журився птах. – І нікого, зовсім нікого не буде біля стаєнки Святої ночі, щоб привітати Сина Божого! Хай там що, та я мушу щось зробити!”

Отож він скликав інших горобців і розповів їм про те, що почув у будиночку Марії. Горобці дуже втішилися, так само, як і він.

“Якщо люди не хочуть зрозуміти, яке Дитя має народитися, то ми принаймні повідомимо про це інших птахів,”- вирішили горобці. Вони миттю розлетілися на всі боки й усюди почали розказувати новину. Жайворонки, зяблики, вільшанки, соловейки й чорні дрозди та й усі інші птахи довідалися про велику подію.

Світ птахів став жити в радісному очікуванні. Усюди тривали приготування. Птахи, чекаючи на народження Сина Божого, проводили репетиції й виконували свої найгарніші пісні.

Коли Ісус народився і Його поклали в ясла, то першими, хто побачив Дитя, були ослик (на ньому Йосиф і Марія приїхали до Вифлеєму), віл, який стояв у стайні, та зграйка жайворонків, зябликів, вільшанок, соловейків і чорних дроздів, що злетілися сюди звідусіль.

На даху стаєнки сиділи горобці й охороняли Дитятко, тимчасом як усі інші птахи радісно виспівували пісні.

Потім прийшли перші пастухи, які нарешті довідалися про новину від ангелів небесних. Вони здивувалися, побачивши біля Ісуса радісних птахів. Глянули один на одного й сказали: “Заспіваймо й ми”. Відтак приєдналися до хору, який складався з солов’їв, жайворонків, вільшанок і дроздів, загравши на флейтах і сопілках.
Почувши їх звіддаля й зрозумівши, що народився Син Божий, інші люди теж втішилися й почали співати. Згодом радість запанувала в усіх куточках землі.

Можете собі уявити, як радів наш горобчик! Завдяки йому, маленькій пташці, біля новонародженого Ісуса зібралося стільки створінь і пролунало чимало радісних пісень. Цей звичай зберігся до наших днів, отож ще й сьогодні у Святвечір в кожному домі діти й дорослі співають коляди.

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Горобець Різдва

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

Вoвк у Вифлеємі - Бруно Ферреро

Тієї ночі, коли Бог послав архангела Гавриїла до Марії, на дашку перед її вікном випадково опинився один горобець. Злякавшись, він уже хотів було полетіти. Але коли почув, що архангел сповістив Марії, що Вона народить Сина Божого, його маленьке серце мало не вистрибнуло з грудей від хвилювання. Горобець буквально закам’янів на своєму місці й сидів так доти, доки архангел не покинув дому.

“Чи я все добре зрозумів? Марія народить Божого Сина? – запитував себе птах. Він відчував велике піднесення. “Мені дуже пощастило, що я почув цю розмову. Треба негайно повідомити чудесну новину людям, щоб вони приготувалися прийняти і вшанувати Дитя”.

І полетів над Назаретом у напрямку ринку. Там були жінки, які продавали збіжжя, борошно та хліб.

“Я хочу розповісти вам таємницю, надзвичайну таємницю!” – защебетав горобець, підстрибуючи на своїх маленьких ніжках.

Та одна з жінок розгнівано закричала: “Ви, горобці, завжди крадете в мене зерно! Геть звідси, зухвала птахо!” — і пригрозила мітлою, навіть не вислухавши його.

Тоді горобець полетів на площу. Під деревами стояли міські мудреці, завзято дискутуючи.

“Ось вони, без сумніву, послухають мене”, – подумав горобець, підбадьорюючи себе.

“Гряде щось велике для створінь, які живуть на цій землі!” – зацвірінькав він, сівши на гілці над їхніми головами.

Мудреці на якусь мить піднесли свої очі, подивилися на нього й знову продовжили дискутувати. Вони навіть не помітили, як птах, не зважаючи на кота, далі стрибав з гілки на гілку, щоб привернути їхню увагу.

Розчаровано похитуючи головою, горобець полетів до столиці й попрямував до королівського палацу. “Як ти смієш перелітати через мури королівського двору?” – закричав вартовий.

– Я прибув, щоб повідомити важливу новину, – заквилив горобець. – Невдовзі народиться Син Божий, Господь неба й землі.

– Якщо ти негайно не замовкнеш, я посаджу тебе в клітку! – загудів басом начальник охорони. – Наш король є володарем
усього й усіх!

Але горобцеві вдалося втекти від вартових. Крізь вікно він проник у палац і полетів до тронної зали.

“Виженіть цього настирливого птаха!” – крикнув розгніваний король, навіть не вислухавши того, що хотів повідомити йому птах.

Вартові й слуги кинулися ловити горобця. Той, злякавшись, хотів утекти, але тим часом вікно зачинили.

“Ловіть його! Ловіть його!” – кричали слуги й охоронці, бігаючи кімнатами, в яких птах намарно намагався сховатися.

На щастя, в останній кімнаті горобець знайшов шпарину у вікні й випурхнув на волю.

“Ура! Нарешті мені вдалося втекти!” – запищав горобець, здіймаючись високо в небо. Звідти він побачив неподалік від якогось села дітей, які весело бавилися в снігу.

“Діти вислухають мене!” – подумав птах і швидко полетів до них.

І справді, щойно він сів на снігу, як усі діти зібралися навколо нього.

– Цей горобчик такий гарний! – казали вони. – Навіщо він прилетів сюди? Може, хоче побавитися з нами…”

– О ні, я прибув сюди, щоб повідомити вам пречудову таємницю! – прощебетав птах, нахиливши голівку на один бік. – Невдовзі народиться на землі, саме серед нас, Дитя, Син Божий!

“Послухайте: ціп, ціп, ціп… – сказала якась дитина. – Здається, він хоче нам щось сказати…”

“А я вам кажу, що він голодний!” – вигукнула дівчинка й дала горобчикові крихти тістечка.

Але птах навіть не думав про їжу. Він прилетів сюди з важливої причини. Тож, аби ще більше привернути увагу дітей до себе, горобець почав бити крилами й знову повторив усе, стараючись говорити якнайвиразніше.

“Ми дуже хотіли б зрозуміти тебе!” – промовила якась дитина до пташки, гладячи її. Горобець усвідомив, що діти, на жаль, його не розуміють.

Горобець дуже зажурився, що нікому не може розповісти про велику таємницю. “Як шкода, люди так і не дізнаються про те, що має статися! – думав він. – Дорослі вдають з себе глухих і проганяють мене, а діти, такі милі, не можуть зрозуміти моєї мови…”

“Якщо я не повідомлю людей, то ніхто не прийме Йосифа й Марії у Вифлеємі, – журився птах. – І нікого, зовсім нікого не буде біля стаєнки Святої ночі, щоб привітати Сина Божого! Хай там що, та я мушу щось зробити!”

Отож він скликав інших горобців і розповів їм про те, що почув у будиночку Марії. Горобці дуже втішилися, так само, як і він.

“Якщо люди не хочуть зрозуміти, яке Дитя має народитися, то ми принаймні повідомимо про це інших птахів,”- вирішили горобці. Вони миттю розлетілися на всі боки й усюди почали розказувати новину. Жайворонки, зяблики, вільшанки, соловейки й чорні дрозди та й усі інші птахи довідалися про велику подію.

Світ птахів став жити в радісному очікуванні. Усюди тривали приготування. Птахи, чекаючи на народження Сина Божого, проводили репетиції й виконували свої найгарніші пісні.

Коли Ісус народився і Його поклали в ясла, то першими, хто побачив Дитя, були ослик (на ньому Йосиф і Марія приїхали до Вифлеєму), віл, який стояв у стайні, та зграйка жайворонків, зябликів, вільшанок, соловейків і чорних дроздів, що злетілися сюди звідусіль.

На даху стаєнки сиділи горобці й охороняли Дитятко, тимчасом як усі інші птахи радісно виспівували пісні.

Потім прийшли перші пастухи, які нарешті довідалися про новину від ангелів небесних. Вони здивувалися, побачивши біля Ісуса радісних птахів. Глянули один на одного й сказали: “Заспіваймо й ми”. Відтак приєдналися до хору, який складався з солов’їв, жайворонків, вільшанок і дроздів, загравши на флейтах і сопілках.
Почувши їх звіддаля й зрозумівши, що народився Син Божий, інші люди теж втішилися й почали співати. Згодом радість запанувала в усіх куточках землі.

Можете собі уявити, як радів наш горобчик! Завдяки йому, маленькій пташці, біля новонародженого Ісуса зібралося стільки створінь і пролунало чимало радісних пісень. Цей звичай зберігся до наших днів, отож ще й сьогодні у Святвечір в кожному домі діти й дорослі співають коляди.

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар



Горобець Різдва

Казка Бруно Ферреро. Читати українською онлайн.

Вoвк у Вифлеємі - Бруно Ферреро

Тієї ночі, коли Бог послав архангела Гавриїла до Марії, на дашку перед її вікном випадково опинився один горобець. Злякавшись, він уже хотів було полетіти. Але коли почув, що архангел сповістив Марії, що Вона народить Сина Божого, його маленьке серце мало не вистрибнуло з грудей від хвилювання. Горобець буквально закам’янів на своєму місці й сидів так доти, доки архангел не покинув дому.

“Чи я все добре зрозумів? Марія народить Божого Сина? – запитував себе птах. Він відчував велике піднесення. “Мені дуже пощастило, що я почув цю розмову. Треба негайно повідомити чудесну новину людям, щоб вони приготувалися прийняти і вшанувати Дитя”.

І полетів над Назаретом у напрямку ринку. Там були жінки, які продавали збіжжя, борошно та хліб.

“Я хочу розповісти вам таємницю, надзвичайну таємницю!” – защебетав горобець, підстрибуючи на своїх маленьких ніжках.

Та одна з жінок розгнівано закричала: “Ви, горобці, завжди крадете в мене зерно! Геть звідси, зухвала птахо!” — і пригрозила мітлою, навіть не вислухавши його.

Тоді горобець полетів на площу. Під деревами стояли міські мудреці, завзято дискутуючи.

“Ось вони, без сумніву, послухають мене”, – подумав горобець, підбадьорюючи себе.

“Гряде щось велике для створінь, які живуть на цій землі!” – зацвірінькав він, сівши на гілці над їхніми головами.

Мудреці на якусь мить піднесли свої очі, подивилися на нього й знову продовжили дискутувати. Вони навіть не помітили, як птах, не зважаючи на кота, далі стрибав з гілки на гілку, щоб привернути їхню увагу.

Розчаровано похитуючи головою, горобець полетів до столиці й попрямував до королівського палацу. “Як ти смієш перелітати через мури королівського двору?” – закричав вартовий.

– Я прибув, щоб повідомити важливу новину, – заквилив горобець. – Невдовзі народиться Син Божий, Господь неба й землі.

– Якщо ти негайно не замовкнеш, я посаджу тебе в клітку! – загудів басом начальник охорони. – Наш король є володарем
усього й усіх!

Але горобцеві вдалося втекти від вартових. Крізь вікно він проник у палац і полетів до тронної зали.

“Виженіть цього настирливого птаха!” – крикнув розгніваний король, навіть не вислухавши того, що хотів повідомити йому птах.

Вартові й слуги кинулися ловити горобця. Той, злякавшись, хотів утекти, але тим часом вікно зачинили.

“Ловіть його! Ловіть його!” – кричали слуги й охоронці, бігаючи кімнатами, в яких птах намарно намагався сховатися.

На щастя, в останній кімнаті горобець знайшов шпарину у вікні й випурхнув на волю.

“Ура! Нарешті мені вдалося втекти!” – запищав горобець, здіймаючись високо в небо. Звідти він побачив неподалік від якогось села дітей, які весело бавилися в снігу.

“Діти вислухають мене!” – подумав птах і швидко полетів до них.

І справді, щойно він сів на снігу, як усі діти зібралися навколо нього.

– Цей горобчик такий гарний! – казали вони. – Навіщо він прилетів сюди? Може, хоче побавитися з нами…”

– О ні, я прибув сюди, щоб повідомити вам пречудову таємницю! – прощебетав птах, нахиливши голівку на один бік. – Невдовзі народиться на землі, саме серед нас, Дитя, Син Божий!

“Послухайте: ціп, ціп, ціп… – сказала якась дитина. – Здається, він хоче нам щось сказати…”

“А я вам кажу, що він голодний!” – вигукнула дівчинка й дала горобчикові крихти тістечка.

Але птах навіть не думав про їжу. Він прилетів сюди з важливої причини. Тож, аби ще більше привернути увагу дітей до себе, горобець почав бити крилами й знову повторив усе, стараючись говорити якнайвиразніше.

“Ми дуже хотіли б зрозуміти тебе!” – промовила якась дитина до пташки, гладячи її. Горобець усвідомив, що діти, на жаль, його не розуміють.

Горобець дуже зажурився, що нікому не може розповісти про велику таємницю. “Як шкода, люди так і не дізнаються про те, що має статися! – думав він. – Дорослі вдають з себе глухих і проганяють мене, а діти, такі милі, не можуть зрозуміти моєї мови…”

“Якщо я не повідомлю людей, то ніхто не прийме Йосифа й Марії у Вифлеємі, – журився птах. – І нікого, зовсім нікого не буде біля стаєнки Святої ночі, щоб привітати Сина Божого! Хай там що, та я мушу щось зробити!”

Отож він скликав інших горобців і розповів їм про те, що почув у будиночку Марії. Горобці дуже втішилися, так само, як і він.

“Якщо люди не хочуть зрозуміти, яке Дитя має народитися, то ми принаймні повідомимо про це інших птахів,”- вирішили горобці. Вони миттю розлетілися на всі боки й усюди почали розказувати новину. Жайворонки, зяблики, вільшанки, соловейки й чорні дрозди та й усі інші птахи довідалися про велику подію.

Світ птахів став жити в радісному очікуванні. Усюди тривали приготування. Птахи, чекаючи на народження Сина Божого, проводили репетиції й виконували свої найгарніші пісні.

Коли Ісус народився і Його поклали в ясла, то першими, хто побачив Дитя, були ослик (на ньому Йосиф і Марія приїхали до Вифлеєму), віл, який стояв у стайні, та зграйка жайворонків, зябликів, вільшанок, соловейків і чорних дроздів, що злетілися сюди звідусіль.

На даху стаєнки сиділи горобці й охороняли Дитятко, тимчасом як усі інші птахи радісно виспівували пісні.

Потім прийшли перші пастухи, які нарешті довідалися про новину від ангелів небесних. Вони здивувалися, побачивши біля Ісуса радісних птахів. Глянули один на одного й сказали: “Заспіваймо й ми”. Відтак приєдналися до хору, який складався з солов’їв, жайворонків, вільшанок і дроздів, загравши на флейтах і сопілках.
Почувши їх звіддаля й зрозумівши, що народився Син Божий, інші люди теж втішилися й почали співати. Згодом радість запанувала в усіх куточках землі.

Можете собі уявити, як радів наш горобчик! Завдяки йому, маленькій пташці, біля новонародженого Ісуса зібралося стільки створінь і пролунало чимало радісних пісень. Цей звичай зберігся до наших днів, отож ще й сьогодні у Святвечір в кожному домі діти й дорослі співають коляди.

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар