Гості мишки Тихоніжки

Мишка Тихоніжка прибрала свою нірку. Поставила на столі глечичок з квітами.
— Мушу поспішати, зараз гості прийдуть,— сказала і зазирнула ще раз до горщиків.
А тут: стук, стук…
— Це я, їжачок…— обізвався хтось за дверима.
— Заходь, їжачку! — запросила мишка.
Але як туди зайдеш? Нірка ж малесенька! Голова і передні ніжки їжачка в нірці, а решта не влазить.
— Я трохи від тебе товщий, мишко…— мовив їжачок.
Тихоніжка засмутилася, але ненадовго. Одразу знайшла раду.
— Почекай, їжачку, зараз розкопаю свою нірку! — гукнула вона весело.
І кігтиками швидко, спритно копала, копала, аж поки нірка побільшала.
Їжачок заліз і задоволений сів біля столу.
— Далебі, у нірці зараз і дишеться вільніше! — втішалася мишка. Виглянула у вікно.
— О, йде зайчик!
Зайчик зазирнув до нірки, всунув мордочку і навіть передні лапки, а далі — ні кроку.
— Заходь, зайчику! — запрошувала Тихоніжка.
Але їжак одразу помітив, що зайчик не влізе.
— Ти трохи товщий від мене,— сказав він і потяг гостя за лапки. Не помогло. Тільки півзайчика було в нірці.
А мишка вже гребла лапками біля входу.
— Поможи мені, їжачку…
Копали, копали, аж поки зайчик заліз до нірки ввесь.
Мишка частувала гостей малиновим соком, розпитувала про здоров’я.
А перед ніркою — туп, туп…
— Здрастуй, ведмедику!
Ведмідь всунув голову і розглядався по нірці.
Хоч був він і найменший синок у мами-ведмедихи, та для його кругленького черевця треба було ширший вхід.
— Го, го, ти ще товщий од мене! — сказав зайчик.
І заходився гребти землю біля входу.
Взялися до роботи їжачок і мишка. Трохи забруднили ведмедикові ніс землею, але як же всі зраділи, коли ведмедик сів нарешті біля столу і напився соку!
Мишка поставила полумиски. Принесла горщики, від яких линув смачний дух. Господиня метушилася і кожного гостя частувала тим, що йому найдужче смакувало.
Коли годинник на стіні продзвонив пізню годину, гості попрощалися і пішли.
Тихоніжка зосталася сама. Помила горщики й полумиски. І стомлена сіла на стільчику, подивилася навколо і замахали лапками.
— Який же в моїй нірці великий вхід! — пискнула перелякано.
Вранці, вийшовши з нірки, мишка зустріла своїх гостей.
— Гарно було у тебе вчора, мишко,— сказав ведмідь, а їжак закивав головою.
— Еге ж, еге ж…— притакував і зайчик.— Тільки нірка Тихоніжки…
Усі глянули на нірку.
— Ах, тепер кожний котисько легко ввійде сюди,— вигукнула мишка Тихонішка.
Ведмідь зазирнув до нірки.
— Люба Тихоніжко,— порадив зайчик,— ходім  пошукаємо тобі іншої нірки.
Адже зайчик найліпше розумів, як боялася б мишка жити в нірці з таким великим входом.
— А сюди будеш запрошувати гостей,— сказав ведмідь, якому дуже подобалося вчорашнє частування в мишки.