Грибне літо

Одного разу кіт Матроскін пішов у ліс по гриби. Рік видався на диво грибний.
А у лісі птахи співають, білки стрибають, зайці бігають. Ліс чистий. Добре у простоквашинському лісі, як у парку.
Бачить Матроскін сироїжки. Такі гарні: і червоні, і зелені, і синенькі, як іграшки.
– Ура! – Закричав Матроскін і давай їх збирати.
Набрав повний кошик і вже додому зібрався, та бачить: лисички навколо. Сироїжки – добре, а лисички краще!
Усі вони яскраві, жовто-жовтогарячі. І ще тим вони гарні, що хробаків у них немає. Напевно, хробаки– дальтоніки, їхні очі жовтого кольору не сприймають. Вони повз лисичок проповзають і на білі гриби накидаються.
– Ура! – закричав Матроскін.
Він сироїжки на стежку купкою висипав і давай лисички збирати.

Лисички зібрав і вже додому зібрався. Тут бачить: підосичники пішли. Один іншого краще, один іншого підосичніковіший.
“Що ти будеш робити? – думає Матроскін. – Ну, і природа у нас! То жодного грибочка за весь день не знайдеш, то вони цілими натовпами збираються».
Матроскін усі лисички на стежку висипав і підосичниками зайнявся.
Набрав підосичників повний кошик, тільки зібрався додому йти – на тобі: два білі гриби стоять.
Він підосичники на стежку висипав – став білі збирати.
Збирає, збирає… Та не дуже вони і збираються. Він почав їх шукати все далі і далі у лісі.

Тим часом пес Шарік у ліс по гриби пішов. Бачить, хтось на стежці сироїжки висипав, цілий кошик.
«Ось роззява!» – подумав Шарік про когось і всі гриби собі в кошик забрав.

Слідом листоноша Пєчкін за грибами вийшов. Пройшов трохи далі Шаріка по доріжці – бачить, прямо на доріжці лисички лежать.
«Ну й діла! – подумав Пєчкін. – Гриби такими купками ростуть, що саме на кошик вистачає».
І всі лисички забрав.

Слідом за Печкіним дядько Федір у ліс пішов. Якщо всі з лісу з грибами йдуть, чим він гірший?
Іде він стежкою. Пташки співають, білки з грибами в зубах стрибають. Ось заєць із грибом у роті проскакав. І раптом прямо перед ним – ціла гора подосичників!
“Дивно! – думає дядько Федір. – Хто ж мені такий подарунок зробив?
Він закричав:
– Ау! Ау! Чиї гриби?
Ліс мовчить. А тут дощ насувається.
“Помокнуть гриби, пропадуть”, – подумав дядько Федір і всі гриби в кошик поскладав. Вони там всі помістилися. І сам додому пішов.

Надвечір приходить додому Матроскін, весь мокрий, із двома білими грибами на дні кошика.
– Що ж ти прийшов без грибів? – Запитує Шарік. – Ми з дядьком Федором цілими кошиками гриби брали.
– Ви тому їх брали цілими кошиками, – каже кіт, – що це я їх цілими кошиками розкладав.
І розповів усе, як було. Потім він подумав і додав:
– І правду люди кажуть: “Краще синиця в руках, ніж журавель у небі”. Прикро тільки, що один кошик не нам, а листоноші Печкіну дістався.