Гриць і мавпа

І

ЩО БУЛО В ЗООСАДУ

Виходить з дому Гриць Комар

Гуляти після школи.

Ви ще таких, як цей школяр,

Не бачили ніколи.

Він зразу хлопчиків побив,

Дівчат смикнув за коси,

Котові лапку придушив —

«Нехай не ходить босий!»

І, налякавши всіх підряд,

Пішов гуляти в зоосад.

В зоосаду кругом народ:

Куди не глянеш — люди.

Одних цікавить бегемот,

А іншого — верблюди.

Кричить папуга-какаду,

В гіллі орел клекоче,

А Гриць блукає сам в саду

І скрізь потрапить хоче.

Веселу бачить він юрбу

Отам, де ведмежата.

Почав ведмедик боротьбу,

Обняв за шию брата.

На землю хилить силоміць:

Така у них забава.

— Ти дай підніжку! — радить Гриць.

Дивитись нецікаво!

Ще трохи далі між дерев,

Оселі є звірині.

Отам живе великий лев,

Привезений з пустині.

А поряд, в клітці ще одній,

Лежить тигриця хижа.

Вона доглядачці своїй

Ласкаво руку лиже.

— Оце підлиза! — Гриць гука.—

Тигриця зовсім не така!

Нітрохи не цікаво.

От мавпа — інша справа!

Сидить у клітці шимпанзе

І стигле яблуко гризе,

Кривляється від скуки

І робить різні штуки.

За брус ухопиться на мить —

І клітку всю перелетить,

Зачепиться ногою —

Висить вниз головою.

Та ось побачив Гриця

І став із ним дражниться.

То скрутить в трубку язика,

То скривить рот до вуха.

«Покинь дуріти!» — Гриць гука,

Та шимпанзе не слуха.

Вже люди глянути ідуть,

Чом мавпа так шаліє.

А Гриця завидки беруть,

Що й він отак не вміє.

— Оце мастак! Оце стрибач!

Не сяде й на хвилинку.

От знову скаче, як циркач,

Не знаючи спочинку.

І Гриць до клітки мов приріс,

Забувши про уроки.

Вже сад став темний, наче ліс.

Іще стояти доки?

А шимпанзе, немов дружку,

Усе підморгує Грицьку

І хитро мружить очі,

Мов щось сказати хоче.

І Гриць не втримавсь під кінець.

— Ти,— каже,— справжній молодець!

Стрибаєш так чудово,

Як в цирку, чесне слово!

Хоч ти мене і взяв на сміх,

Та я не маю злості.

Коли б ти звідси вийти зміг —

Приходь до мене в гості!

Ми біля річки, де мости,

В новім живемо домі.

Приходь, як зможеш утекти,—

То будемо знайомі.

І не почув ніхто в саду,

Що шимпанзе сказав: «Прийду!»

II

НІЧНИЙ ГІСТЬ

За столом школяр куняє,

А надворі ходить ніч.

Місяць в шибку заглядає.

— Що це, справді? В чому річ?

Хто в цю пору сонні очі

Розкриває силоміць?

Хто там пише серед ночі?

Що за хлопець?

Звісно, Гриць!

Він сяк-так зробив уроки.

Ще лишилось п’ять задач.

От не бачили мороки!

Не виходять, хоч ти плач!

Гриць блукає, наче в лісі.

Гриць не може розв’язать:

«Тричі вісім — тридцять вісім.

Ще чотири — сорок п’ять!»

Сон шепоче:

«Годі, Грицю!

Кинь уроки! Відпочинь!»

І раптово — подивіться!

За вікном майнула тінь.

В Гриця серце затремтіло.

Гриць до місця мов приріс:

За вікном стоїть страшило

і до шибки тулить ніс.

Тут, стрибнувши до кімнати,

Шимпанзе сказав: — Здоров!

Нащо так лякатись, брате?

Ти покликав — я прийшов!

Скажіть, ви б хотіли,

Мої читачі,

Щоб мавпи ходили

До вас уночі?

Щоб лізли ці гості

До вас у вікно,

Хвостаті, безхвості,

Які — все одно?

А в Гриця на ліжку

Сидить шимпанзе.

Він дивиться в книжку,

Цукерку гризе.

І в думці у Гриця:

«Це правда чи ні?

Чи, може, він сниться

В цю пору мені?»

Тут гість догадався

Про думку таку.

— Чого ти злякався? —

Він каже Грицьку.—

Це, Грицю, не казка,

Не сон, що мине.

Не думай, будь ласка,

Позбутись мене.

Тебе я зустріти

Хотів недарма.

Ти ж знаєш — освіти

У мене нема.

А доки ж від скуки

Смішить глядачів?

Я краще б науки

У школі учив.

З тобою на парті

Я б сів залюбки.

Це зовсім не жарти,

Якраз навпаки!

Ми ж вдачею схожі,

Неначе брати.

З тобою я можу

І в школу піти.

III

В ШКОЛІ

Не бувало ще ніколи,

Не траплялося у нас,

Щоб ходила мавпа в школу,

Заглядала хоч на час.

Та на те ж воно і казка,

Щоб траплялися дива!

Не дивуйтеся, будь ласка,

Бо у казці все бува.

Ось міркує Гриць потиху:

— Ти гляди, який штукар!

То ж то буде в школі сміху,

Як прийде такий школяр!

Він одяг сорочку й брюки,

Він книжки під пахву взяв,

Ще й кошлаті довгі руки

У рукава заховав.

І пішли дружки із дому,

Ледве сонечко зійшло,

По завулочку глухому,

Де нікого не було.

Рано-вранці у дворі

Галасують школярі:

— Подивіться! Подивіться!

Гриць Комар у машкарі!

Що це з ним? Шалений наче,

На руках стрибає, скаче.

Розганяє всіх навколо,

Ніби щось його вкололо.

Рве дівчаток за косички,

Аж мигтять в повітрі стрічки.

Хлопці гралися в футбол —

Він не дав забити гол.

Пополам роздер м’яча

І подавсь навтікача.

Може, Гриць зійшов з ума?

Вже терпіння з ним нема!

Став Грицько біля горожі,

Заховався за гілля.

Хоче крикнути й не може:

— Хлопці, хлопці! Це не я!

То дружок мій скаче дикий.

І нащо такі дружки?

Взув мої він черевики

І забрав мої книжки.

А тепер немов здурів,

Як побачив школярів.

Осьде вискочив на дах

І гуляє на руках!

«А хіба ж я,— дума Гриць,—

Не робив таких дурниць?»

У дворі дзвенить дзвінок,

Лунко кличе на урок.

Тут штукар, стрибнувши вниз,

Навкарачки в клас поліз.

Каже Гриць собі:

— Ой, мамо!

Це ж і я робив так само.

Хто кривляку прожене?

Просто дражнить він мене.—

Знявся лемент на весь двір:

— Це не Гриць! Це дикий звір!

— Мавпа! Мавпа! Лізе в клас!

Заберіть її від нас!

Вмить кошлатий хуліган

З ґанку скочив на паркан.

Скинув з себе черевик,

Кинув другий в інший бік.

І гукнув усім: — Дивіться!

Правда ж, схожий я на Гриця?

Я б і вчивсь, як він, та бачу,

Надто жваву маю вдачу!

З Грицем ми, проте, дружки.

Ну, а з вами — навпаки!

В школярів жбурнув книжками

І подався навтіки.

Тільки десь там з краю в край

Прокотилось: «Гриць, прощай!»

І стоїть Грицько в юрбі,

Сам не вірячи собі.

Кажуть всі йому з докором:

— Нам за тебе просто сором!

Бач, зумів дружка знайти!

Справді схожі, як брати!

Чом твій друг такий — відомо:

Звісно, мавпа несвідома.

Та подумай, Гриць Комар,

Ти ж — не мавпа! Ти — школяр!

Хто пустує без упину,

Дисципліну забува,

Хай подумає хвилину,

Прочитавши ці слова,

І спита себе: «Невже ж

Я на мавпу схожий теж?»

А було таке чи ні,

Чи насправді, чи вві сні,

Правда це чи небилиця —

Ви самі спитайте в Гриця.