Грицик на планеті Кудлатиків

Істоти з з бляшанки

На річці Вишерці Грицик був сам. Сьогодні він не пішов до школи. Дуже вже теплий випав останній вересневий день. І як інші діти сидять на уроках? Гуляти треба в таку пору. Гуляти!

Лагідно хлюпотіла річка, принишк на піску Грицик. Та на душі в нього був неспокій. «Що ж його завтра збрехати вчительці? думав він.— Отакої, і погуляти не можна досхочу»,— сердився Грицик на школу.

Раптом долинув гуркіт, мовби щось велике впало з неба. А таки й справді: зовсім поряд приземлився дивовижний летючий корабель. Плескатий, сталевого кольору, і без ілюмінаторів, він нагадував величезну консервну бляшанку.

Грицик злякано схопився, хотів утекти, але зметикував, що це й буде причиною прогулу. Поважною! Завтра не доведеться брехати в школі. Грицик скаже чисту правду: зустрічав людей з іншої планети.

Грицик похолов. Щоб зустрітися з тими, хто в кораблі, треба ні трішки не боятись.
«Та мені зовсім не страшно!» — переконував він себе.

Проте це було не так. Грицик боявся. Хтозна, яка думка стрілить у голову невідомим істотам. А може, вони безголові и думати їм нічим. Знищать Грицика не роздумуючи, та й не буде його більше на світі. Шкода все-таки.

«Ні, краще вже збрехати»,— остаточно вирішив Грицик.

Але втекти він не встиг: кришка корабля піднялася, і звідти вийшли двоє. На щастя, голови в них були на місці. Інопланетяни відразу побачили Грицика, усміхнулись йому і сказали:

— Ледачий день!

Ось воно що! Донь, виявляється, ледачий! Зрозуміло тепер, чому Грицикові не хотілося до школи.

— Здрастуйте! — одказав він, виструнчившись.

Йому хотілось привітати інопланетян іншими, урочистими словами, але вони не спадали на думку. А коли неземні космонавти зійшли на землю, то від подиву Грицик геть усі слова позабував. Ну й вигляд у них!

Чужинці були брудні й майже голі, в самих пожмаканих шортах, сплетених з трави. Без скафандрів. А кудлаті! В одного чуб яскраво-рудий, у другого — білий і довгий, аж до колін.

Усе, інше — як у людей: дві руки, дві ноги. Очі, ніс, рот.

Придивившись до пришельців з космосу, Грицик розгубився. Такими замазурами він не уявляв собі людей з інших світів. Навіть боятися їх перестав.

Ця жахлива планета Земля

— Як життя на цій планеті? — спитав рудий космонавт.

— Як життя? — перепитав Грицик. Він згадав про школу і сумно махнув рукою: — Погано! Вчитися змушують.

— Змушують? — обурився рудий.

— Та якби тільки вчитись! А треба ще вмиватись, зарядку робити, зуби чистити!

— А як це — зуби чистити? — запитав білявий інопланетянин і покуйовдив собі чуба.

Грицик пояснив.

— А навіщо це треба? — здивувались обидва космонавти. Сам не доберу,— стенув плечима Грицик.— Та ще вранці й увечері.

— Моторошна планета! Правда, Куйовдику?

— Нестерпні умови,— погодився білявий Куйовдив. Він чомусь щораз куйовдив собі чуба.— Змушувати розумні істоти… Ти розумний? — звернувся він до Грицика, і той швидко кивнув.— Змушувати розумні істоти робити те, що їм не хочеться! Полетіли додому, Млявику, ми тут загинемо!

— Зачекай, я голодний! — сказав Млявик.— Гей, недокудлатику, у вас є яблука?

Це Грицика назвали недокудлатиком якимсь. Бо ж довкруг нікого більше не було. Грицик здивувався, нічого на це не сказав, а тільки відповів:

– Є.

— Покажи швидше, де вони ростуть!

— Ростуть вони далеко, на півдні. А у нас Північ. У нас яблука тільки в магазинах.

— А магазин далеко?

— Овочевий поряд. Он за тим будинком,— показав Грицик.

— Це далеко,— промимрив Млявик і позіхнув.— Якось уже перетерпимо. Полетіли, Куйовдику, бо ще нас змусять зуби чистити.

Дивна любов до яблук

Саме тоді берегом ішли дві дівчинки. Одна несла в руці сітку яблук.

— Глянь, Куйовдику, яблука! — прошепотів Млявик.

— Ага, кисло-солодкі!

Від хвилювання Куйовдик ще дужче став куйовдити чуба й гукнув дівчинку:

— Гей, кудлатику! Нам, нам яблук!

Самі ви кудлатики! — презирливо одказала дівчинка. Їй, звичайно, не сподобалось, що її назвали кудлатиком. Дівчинка аж почервоніла від образи за свою зачіску. У неї були розпущені по плечах довгі світлі коси.

Дівчатка скрива, однак з цікавістю подивилися на величезну бляшанку, на дивних хлопців і гордо пішли собі далі.

— У нас дівчатка завжди кудлаті,— пояснив Грицик.

— І дуже добре,— зауважив Млявик.— А ось ти негарний, нечубатий зовсім. Тобі не можна давати яблук

Тепер уже Грицик образився:

— Це чому? У нас усі хлопчики так ходять. Хіба я винен? Та інопланетяни не слухали Грицика. Вони сумними очима
проводжали сітку з яблуками.

Кудлатеня з Грицикового наплічника

— Наша планета Кудлатиків — найкраща,— зітхнувши, сказав Млявик. — Там нічого не змушують робити. І там скільки хочеш яблук. Летимо додому, Куйовдику.

Інопланетяни рушили до свого корабля.

— Ге-ей, куди ви? — захвилювався Грицик.

Він відчув, що зараз може вирішитись його доля. Ці кумедні чубатики живуть там, де нічого не треба робити? Отже, вони живуть на планеті Грицикової мрії!

— Візьміть мене! — загукав він.— Мені тут дуже погано!

— Тобі до нас не можна,— відповів Куйовдик.

— Чому?

Грицик мало не заплакав. Якщо кудлатики його не візьмуть, завтра знову доведеться йти до школи. А йому страшенно не хочеться вчитись!

— У тебе чуб короткий,— пояснив Куйовдик.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19