TOU

Гурзод

Таджицькі народні казки

Так воно було чи ні, однак переказують, що жив собі колись мисливець. І народила йому дружина донечку. Батько з матір’ю дуже любили свою одиначку, плекали, викохували її.

А як дівчинка підросла, тато з мамою порадилися й віддали її в науку. Повчилася вона в школі та вже й на порі стала – можна заміж віддавати.

Але така вже їй доля випала, що з доброго дива зайшла вона в тяж. Відчула під серцем дитинку, розгубилася, та не могла нікому того розповісти. А одна підступна баба побачила й нашептала падишахові:

– О володарю світу, о щедрий з най щедріших! У твоїх чистих володіннях сталася нечиста оказія. Це недобре віщування.

Розлютився падишах, звелів привести дівчину, відтак покликав двох катів і наказав їм:

– Убийте цю нечестивицю, а поховайте за звичаєм.

Привели кати дівчину на кладовище, зірвали з обличчя запинало, а вона така вродлива, зроду такої не бачили. Дивляться зачудовано й надивитися не можуть. А тоді порадилися й зробили ось що: сходили на базар, купили ягня, принесли на кладовище, зарізали й вимастили ягнячою кров’ю дівоче вбрання. А сердешну дівчину живу завели в могилу й кажуть:

– Як тобі судилося жити, то з’явиться на світ твоє дитя.

Принесли їй харчів на кілька місяців і подалися.

Закривавлене дівоче вбрання показали падишахові й віднесли батькам.

Бідолашні батько з матір’ю як побачили кров на вбранні своєї безталанної доньки, потужили над ним та врешті-решт змирилися з долею.

Минув якийсь час. Раз батько тієї дівчини довідувався до свого табуна й завважив, що всі коні вигуляні, а одна кобила схудла на тріску.

Тут така паша добра й вода цілюща, чого ж ця кобила така худа? – спитав він табунника.

– О господарю, з цією кобилою дивне діється, – одповів табунник.– Щодня опівдні вона кудись зникала. Тож я пішов раз назирці й побачив, як вона лягла боком під старою могилою. Придивляюся, аж з тої могили вискочило голеньке дитинча – поссало, поссало кобилу й сховалося в могилу.

– Хто ж то був, дівчинка чи хлопчик?

– Я не роздивився, – відказав табунник.

Другого дня мисливець приніс на кладовище пару бабок, ляльку й поклав усе те на могилу. А коли трохи згодом знову прийшов, то побачив, що дитинча бабки забрало, а ляльку лишило. Отже, то був хлопчик.

Мисливець одразу замовив у кравця гарненьке вбрання, а коли воно було готове, відніс на могилу. Хлопча визирнуло, роздивилося те вбрання й каже мамі:

– Ненечко, хтось приніс сюди щось дуже гарне й залишив на могилі. Можна взяти чи ні?

Мама дозволила. Хлопчик узяв одяг. Ненька вдягла його й не могла намилуватися – так та одежина личила йому.

А мисливець відтоді, як довідався про цю таємницю, місця собі не знаходив. Тож одного дня зібрав гурт дітлахів, привів на кладовище і звелів там погуляти.

Діти стали забавлятися. Хлопчик почув їхні голоси, вийшов з могили й озвався:

– Чи не приймете й мене до гурту?

Діти прийняли і його до забави. Стали боротися. Один здоровкуватий хлопець переборов усіх. Дійшла черга до хлопчика з могили. І тільки-но хлопчик схопив здорованя за поперек, як той гепнувсь на землю й заволав од болю. Перелякані дітлахи кинулись до мисливця й загукали один поперед одного:

– З могили вийшов якийсь хлопчик і поборов найдужчого з нас!

Чутка про маленького богатиря з могили загула по всьому краю. Позбиралися дужі хлопці звідусіль і влаштували коло кладовища змагання. Почув хлопчик гамір, визирнув з могили й назад сховався.

– Ой, нене,– гукнув,– тут стільки люду зібралося. Мабуть, теж боротися хочуть зі мною.

– Що ж,– мовила йому ненька.– Іди до них, може, там і твій дідусь та візьме тебе до себе. Тільки не забувай мене час від часу провідувати.

Хлопчик попрощався з матір’ю й подався до людей. Трохи постояв, подивився збоку, а тоді підійшов до борців. Його обступили й почали розпитувати:

– Хто ти такий, маленький богатирю, чого живеш у могилі, як тебе звати?

Хлопчик не знав, що їм відповісти, й стояв зніяковілий.

– Треба дати йому гідне ім’я,– озвався хтось із гурту.

– Він народився в могилі, тож назвемо його Гурзодом – сином могили, могилюком,– запропонував другий.

Відтоді стали звати хлопчика Гурзодом. І пішов він од міста до міста, від села до села, навчався всякого ремесла й придивлявся, як живуть люди.

Народ тяжко страждав під падишаховим гнітом. Та й мама скаржилася, що колись несправедливий, жорстокий володар не з’ясувавши істини, звелів скарати її на смерть.

Проте кати не вбили, а живу залишили в могилі.

Що день, то дужче обурювався Гурзод. Нарешті не витримав і повбивав усіх падишахових посіпак. Довідався про те володар, прикликав хлопця до себе й сказав:

– О богатирю! Навіщо повбивав ти безвинних людей?

– Я вчинив це за вашим прикладом, володарю,– відказав на те Гурзод,– Адже ви теж караєте безвинних.

Почув таке падишах і став міркувати, як би позбутися Гурзода. Скликав він своїх візирів – міністрів і став з ними радитися.

– Гурзод – могутній богатир,– сказали ті,– його не так просто із світу звести. Тут треба щось придумати.

– А що? – спитав падишах.

– Послати його так далеко, щоб назад не повернувся.

– Він нас не послухає! – заперечив володар.

– Це неважко зробити,– озвався перший візир.– Богатирі – люди жалісливі, доброзичливі, беруться всім допомагати. Його треба хитрощами запроторити в якісь далекі краї.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таджицькі народні казки”
Упорядник  і перекладач – О. Шокало
Видавництво: “Веселка”
М. Київ, 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: