Гусак Червонолап
Оповідання Анатолія Григорука
Климцьо з Мотею зачаїлись у полині. Полин був високий, густий і пах гірко й лоскотно.
Климцьо став навшпиньки, глянув навкруги. Прислухався.
У вечірній сутіні дзумили комарі. На ставу форкнула моторка. Біля аптеки хтось затарабанив по штахетах патиком.
— Мені страшно,— скривилась Мотя.— Ми того Червонолапа й не побачимо. А дід Онуфрій як упіймає, то буде нам.
— От іще боягузка! — сердито сказав Климцьо й шарпнув Мотю за руку.
Плутаючись у бур’яні, вони покрадьки долізли до огорожі, за якою починалась велика лука. Протиснулися в тільки їм відому шпарину й опинились коло височенного, з триповерховий будинок, парусинового намету, що в ньому ось уже другий тиждень виступав цирк.
Скрізь по стінах намету висіло багато малюнків. На одному був ведмідь: він лежав горілиць і ногами спритно перевертав на всі боки велику смугасту бочку. На другому — ведмеді їздили на велосипедах. І все це було як живісіньке.
Климцьо з Мотею аж двічі підряд на циркову виставу ходили. І всі артисти їм страх як сподобались!
А надто вже гусак Червонолап.
Гусак грав дзьобом на піаніно і навіть приклади з арифметики розв’язував. Покладуть перед ним дві диктини з цифрами. А він поряд третю мостить, де написано, скільки буде разом, як додати все. І коли діти кричали: «Ще! Ще!» — залюбки повторював той чи той номер.
Аплодували йому завзято.
— Його, мабуть, увесь світ знає,— сказала тоді Мотя.
— Та вже знає,— упевнено підтвердив Климцьо.
І от завтра цирк мав повантажитись на автофургони і змандрувати хтозна-куди, а назад, може, ніколи не повернеться.
За парусиновим наметом, куди Климцьо з Мотею прошмигнули тихцем, Червонолапа вони побачили відразу.
— Червонолапе, здрастуй! — підступив до нього Климцьо.— Не пізнаєш? Я — Климцьо. А це ось — Мотя. Ми в першому ряду сиділи і найдужче за всіх тобі плескали.
Проте Червонолап тільки дивився на них.
— Ходімо вже, ход’м,- – прошепотіла до Климця Мотя.
Климцьо торкнув двері. Легенько наліг. І тут, не встиг Климцьо озирнутись, як Червонолап був назовні. Знявся в повітря і полетів на став.
Тут де не взявся і дід Онуфрій.
Климцьо з Мотею метнулись до огорожі, шаснули в свою шпарину і сховались. Що ж тепер буде? Червонолап полетів. Тепер вони ніколи більше не побачать
його.
Із своєї схованки Климцьо з Мотею дивились, як він плавав, пірнав на ставу.
— Ходи, ходи,— просила його пошепки Мотя.
І Червонолап цього разу вийшов з води і перевальцем попрямував не куди, а таки просто туди, де зачаїлись Климцьо з Мотею
Джерело:
“Гусак Червонолап”
Анатолій Григорук
Видавництво: “Веселка“
м. Київ, 1971 р.
Мені треба було найти зараз Цей вірш, ніде не нашла, Але нашла тут! Дякую велике, що теперь можна прочитати не тільки в книжці, Але й на цьому сайті Цей вірш! (Дякую ще раз)