<

Гуска і лисиця

Казка Італо Кальвіно. Читати українською онлайн.

Одного разу череда гусей вирушила до Маремма яйця нести. На півдороги одна гуска і каже:

– Сестрички, доведеться мені з вами розлучатися. Настала моя пора знести яйце, до Маремми не дотерплю.

– Та зачекай!

– Та стримайся як-небудь!

– Та куди ж ти!

Але гусці було не під силу. Пішли тут поцілунки та обійми, розпрощалися гуси, домовилися зустрітися, як будуть вертатися назад. І попленталася гуска в ліс. Зробила вона собі гніздо з сухого листя під старим дубом знесла перше яйце. І пішла пошукати свіжої трави і чистої води.

Під вечір повернулася вона до гнізда – а яйця немає! Зажурилася гуска. До ранку придумала вона злетіти на дуб і заховати друге яйце серед гілок. Знесла гуска яйце на дереві , злізла, задоволена, з дерева і пішла пощипати травички, як і в перший день. Повернулася – і цього яйця немає!

Тут гуска здогадалася: “Напевно, в лісі живе лисиця, вона і краде яйця”.

Пішла вона в найближче село і постукала в кузню.

– Шановний пане ковалю, зробіть мені залізний будиночок!

– А ти знесеш мені сто пар яєць?

– Гаразд! Поставте мені тут кошик, і, поки робитимете будиночок, я вам буду нести яйця.

Сіла гуска в кошик. Коваль молотом вдарить – гуска яйце знесе. Як вдарив коваль в двохсотий раз по ковадлу, гуска поклала двохсоте яйце і вискочила з кошика.

– Шановний пане коваль, ось сто пар яєць, як я вам  і обіцяла.

– Синьйора гуска, а ось прошу  ваш залізний будиночок.

Подякувала гуска, завдала будиночок на спину, віднесла його в ліс і поставила посеред галявини. “Ось гарне місце для моїх гусенят: тут і свіжа травичка для їжі, тут і струмочок для купання”.

І залізла, задоволена, в будиночок, щоб нарешті спокійно знести свої яйця.

А лисиця знову прийшла до дуба, але яєць там вже не було. Стала вона нишпорити лісом, вийшла на галявину, дивиться – залізний будиночок стоїть.

“Напевно, там і живе гуска”, – подумала лисиця і постукала в двері.

– Хто там?

– Це я, лисиця.

– Я на яйцях сиджу, не можу відчинити.

– Відчини, гуско!

– Та ти ж мене з’їси.

– Ні, не з’їм, гусочко, відчини !

– Не відчиню!

– Дивись, гуско, не відчиниш – зле тобі буде.

– Я на дах залізу, потанцюю, стриб та скок, стриб та скок – І зламаю твій будинок!

А гуска у відповідь:

– Ти на дах заберися. Танцюй хоч до упаду, стриб та скок, стриб та скок – Не зламаєш мій будинок!

Лисиця залізла на дах і – топ, топ! – давай стрибати та скакати і так і сяк. Але не тут-то було! Чим більше скакала, тим міцніше залізо ставало. Розізлилася лисиця, зістрибнула з будиночку – побігла в ліс щодуху, а гуска їй услід сміялася, аж живіт розболівся.

Кілька днів не була лисиці, а гуска виходила з будиночку, але з великим  страхом.

А тут і гусенята вилупилися.

Ось одного разу хтось голосно стукає.

– Хто там?

– Це я, лисиця.

– Чого тобі треба?

– Завтра ярмарок. Хочеш, підемо разом?

– Гаразд, – каже гуска. – Ти коли за мною зайдеш?

– Коли хочеш.

– Та приходь о дев’ятій годині. Я раніше не можу – треба гусенят нагодувати.

Розпрощалися гуска з лисицею, як добрі подруги. А лисиця вже наперед облизувалася: з’їм гуску і всіх її гусенят в один присіст!

Встала гуска рано – вранці, нагодувала гусенят, розцілувала їх, звеліла нікому двері не відчиняти і пішла на ярмарок.

Ще й восьмої години не було, як лисиця постукала в залізний будиночок.

– А мами вдома немає, – кажуть гусенята.

– Відчиняйте! – вимагає лисиця.

– Мама не веліла.

Лиса пробурчала собі під ніс:

– Я вас і потім з’їм, – і питає голосно: – А коли мама пішла?

– Рано вранці.

Лисиці тільки того й треба, вона припустилася слідом. Йде гуска додому, покупки несе, як раптом бачить – назустріч лисиця біжить, язик висунула.

“Куди б мені сховатися?” – думає гуска. На ярмарку вона купила велику миску. Поклала вона кришку на землю, сіла на неї, а миску перевернула догори дном та й прикрилася. Зупинилася лисиця.

– Ой, яка гарненька капличка! Треба помолитися!

Стала лисиця на коліна перед мискою, прочитала молитву, поклала золоту монетку і далі побігла.

Гуска тихенько висунула голову, підібрала монетку, підхопила миску – і бігом додому, до своїх гусенят.

Лисиця по ярмарку нишпорить, нюхає під прилавками – а гуски нема, тай нема. “Раз ми по дорозі не зустрілися, – думає, – значить, вона має бути тут “. І давай знову шукати. Скінчився ярмарок, продавці залишки товару склали, прилавки розібрали, а гуски давно і сліду не було. “І на цей раз вона мене провела”, – думає лисиця.

Напівмертва від голоду побігла вона до залізного будиночку і постукала.

– Хто там?

– Це я, лисиця. Що ж, ти гуско,  мене не дочекалася?

– Жарко було. Я думала – ми по дорозі зустрінемося.

– А ти якою дорогою йшла?

– Та тут тільки одна дорога і є!

– Як же це я тебе не бачила?

– А я тебе бачила. Я в капличці сиділа.

Розсердилася лисиця.

– Відчини мені, гуско.

– Ні, не відчиню, ти мене з’їси.

– Гляди ж, гуска:

– Я на дах залізу, потанцюю, стриб та скок, стриб та скок – І зламаю твій будинок!

А гуска у відповідь:

– Ти на дах заберися. Танцюй хоч до упаду, стриб та скок, стриб та скок – Не зламаєш мій будинок!

Топ-топ, стриб да скок – куди там, залізний будиночок тільки міцніше ставав.

Довго після цього не приходила лисиця. Нарешті одного ранку – стук у двері.

– Хто там?

– Це я, лисиця. Відчини, гусочко!

– Не можу, ніколи мені.

– У суботу базарний день. Хочеш, підемо разом?

– Гаразд. Заходь за мною.

– Так скажи, коли прийти, щоб нам з тобою не розминутися, як по дорозі  на ярмарок.

– Приходь о сьомій годині, раніше я не зможу.

– Добре.

Розлучилися лисиця з гускою, як добрі друзі.

У суботу, ще затемна, гуска причесала гусенятам пір’ячко, дала їм свіжої травички, звеліла нікому двері не відчиняти і відправилася на базар.

Лисиця прибігла – ще й шостої години не було. Гусенята сказали їй, що мама вже пішла, і лисиця припустилися навздогін.

Гуска до динь прицінювався, раптом бачить – лисиця біжить. Куди подінешся? Дивиться – лежить на землі диня велика-превелика. Пробила вона в дині дзьобом дірку і залізла всередину. Стала лисиця нишпорити по базару, шукати гуску. Потім подумала: “Так, може вона ще не прийшла”, – і вирішила сходити вибрати собі диньку якнайкращу. Відкусить від однієї, пожує іншу – але всі дині попадалися гіркі і лисиці не припали до смаку. Нарешті бачить вона – лежить на землі величезна диня – та сама в яку гуска заховалася.

“Ця вже напевно солодка”, – подумала лисиця і відкусила шматок побільше. А в гуски дзьоб якраз в цьому місці був. Побачила вона, що диня продірявилася, і виплюнула.

– Тьху, гидота яка, – закричала лисиця й відкинула диню подалі.

Покотилася диня під гору, налетіла на камінь і розбилася. Гуска вискочила і чимдуж додому. До вечора бігала лисиця по базару, а потім знову пішла стукати в будиночок.

– Ти, гуска, знову мене підманула? Чому на базар не ходила?

– Ні, я ходила. Я була у тій великій дині.

– Так ти, знову мене перехитрила? Відчиняй негайно!

– Ні, не відчиню, ти мене з’їси.

– Бережись, гуско:

– Я на дах залізу, потанцюю, стриб та скок, стриб та скок – І зламаю твій будинок!

А гуска у відповідь:

– Ти на дах заберися. Танцюй хоч до упаду, стриб та скок, стриб та скок – Не зламаєш мій будинок!

Топ-топ, стриб та скок, а залізний будиночок навіть не поворухнувся.

Минув час. Знову лисиця стукає в будиночок.

– Давай, гуско, миритись. Стару сварку забудемо і повечеряємо гарненько разом.

– Ну що ж, тільки нічим мені тебе пригостити.

– Про це вже я подбаю. Твоя справа зварити та на стіл поставити.

І давай лисиця тягнути в залізний будиночок ковбасу, сосиски, сир, курку – все, що вдалося вкрасти. Тепер у гуски в будинку було всього вдосталь.

Настав час вечері. Лиса, щоб нагуляти апетит, два дня не їла. Але на думці у неї були не сир з ковбасою, а інший ласий шматочок – гуска з гусенятами.

Ось прийшла вона до залізного будиночка і кричить:

– Гуско, готова вечеря?

– Все готово – відповідає гуска. – Можеш заходити. Тільки доведеться тобі лізти в вікно. Стіл біля дверей стоїть – відчинити не можу.

– Мені все одно. Можу і в вікно залізти. Так як до нього дістатися?

– А я тобі мотузку кину. Ти одягни петлю на шию, а я тебе витягну.

Лисиці так кортіло з’їсти гуску, що вона мерщій засунула голову в петлю, петля почала затягуватися. Лисиця почала кидатися, а петля все більше затягатися, билася-билася – та й задушилася. Так і повисла – очі викотилися, язик висунувся. Гуска почекала-почекала, а потім як кине мотузку, лисиця бух на землю мертва.

– Біжіть гусенята, – сказала гуска і відчинила двері. – Біжіть свіжу травичку щипати і в потічку купатися.

Гусенята вибігли з будиночку і давай плескати крильцями, гратися, та один за одним ганятися.

А тут прийшов час подругам гуски з Маремми повертатися. Одного прекрасного дня чує вона ляскання крил і регіт. “Це, напевно, сестри мої! ..” Вийшла гуска на дорогу і побачила гусячу череду, а за нею – виводок гусенят. Зустрілися вони радісно, ​​як добрі сестри, і гуска розповіла, як вона перехитрила лисицю. Сестрам гуски так сподобався залізний будиночок, що всі вони пішли до коваля і попросили скувати їм такі ж самі. І зараз ще є десь в лісі галявина,  розкинулося там гусяче село все з залізних будиночків, куди лисиці не добратися.

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар