TOU

Гидке каченя

Ганс Крістіан Андерсен

Гидке каченя — Ганс Крістіан Андерсен

Так добре було за містом улітку! Жито жовтіло, овес зеленів, сіно склали в копиці, і на зеленому лузі ходив чорногуз на своїх довгих червоних ногах і белькотав по-єгипетськи, — цієї мови він навчився від матері. За полями та луками йшли великі ліси, а в гущавині лісів були глибокі озера. Просто чудово було за містом улітку!

У сонячному сяйві лежав старий хутір, обведений глибоким каналом. Від стін каналу до самої води росли величезні лопухи, такі високі, що маленькі діти могли сховатися під ними, стоячи на весь зріст! Там було так дико, як у глухому лісі, і там, у своєму гнізді, сиділа качка.

Вона висиджувала каченят. Сиділа вона вже давно, їй набридло сидіти, а гості приходили до неї не часто. Іншим качкам було приємніше плавати в каналах, ніж сидіти тут, під лопухами, та кахкати з нею.

Гидке каченя — Ганс Крістіан Андерсен

Нарешті, яйця почали тріскатись одне за одним.

— Піп-піп! — почулося звідти, і всі жовтки в яєчках ожили й висунули голівки.

— Ках-ках! — відповіла качка. Каченята незграбно повилазили і роззирнулися на всі боки під зеленим листям, — мати їм дозволила дивитися скільки завгодно, бо зелений колір корисний для очей.

— Який світ великий! — дивувались малята.

Ще б пак! Зараз для них було куди більше простору, ніж у яйцях!

Гидке каченя — Ганс Крістіан Андерсен

— Ви гадаєте, що це вже й увесь світ? — сказала мати. — Він тягнеться ще далеко, ген по той бік садка, аж до ниви, але там я й сама ніколи не бувала. Ну, ви вже всі тут? — спитала вона, встаючи. — Ой, ще ні! Найбільше яйце і досі лежить… І коли цьому буде кінець? Скоро мені це зовсім набридне, — і вона сіла знову.

— Ну, як справи? — спитала стара качка, що прийшла її провідати.

— Та ще лишилося одне яйце, — відповіла качка-мати, — ніяк не хоче тріскатись. Але подивися на інших, — це наймиліші каченята з усіх, яких ми бачили! Усі як одне — викапаний батько! А він, негідник, навіть не відвідав мене ні разу.

— Ану, покажи мені те яйце, що не хоче тріскатися, — сказала стара качка. — Я певна, що це індиче яйце! Мене теж колись обдурили так, і я мала багато лиха й клопоту з малим. Вони ж бояться води! Я їх ніяк не могла туди загнати; я вже й кахкала й клацала, але нічого не допомагало. Ну, покажи мені яйце! Так і є! Це індиче! Залиш його краще і йди вчити своїх дітей плавати.

— Ні, я ще трошки посиджу, — відповіла качка-мати. — Коли я вже так довго сиділа, то можу посидіти ще трохи.

— Ну, як хочеш! — сказала стара й пішла.

Нарешті тріснуло й велике яйце.

— Піп-піп! — мовило пташеня і видряпалося звідти. Воно було таке велике і таке гидке!

Качка подивилася на нього.

— Яке воно величезне! — сказала вона. — Жодне не схоже на нього. А може, це й не індича?! Ну, та це ми скоро побачимо. Воно ввійде у воду, хоч би мені довелося його туди й силою штовхнути!

Наступного дня була чудова ясна погода.

Сонце виблискувало на всіх зелених лопухах. Качка-мати з усією своєю родиною пішла до канави.

Плюсь! — стрибнула вона у воду.

— Ках-ках! — покликала вона, і каченята одне за одним плюснули туди. Спочатку вода занурила їх у воду з голівками, але вони вмить випірнули і попливли.

Ніжки їхні завзято працювали, каченята всі були на воді, навіть погане сіре пташеня плавало з усіма.

Гидке каченя — Ганс Крістіан Андерсен

— Ні, це не індича, — сказала качка, — бач, як гарно гребе воно лапками, як рівно тримається! Це моє рідне дитя! Ні, справді, воно нічогеньке, коли до нього добре придивитися.

— Ках-ках! Ідіть до мене, я мушу вивести вас у великий світ, представити вас на пташиному подвір’ї. Тільки тримайтеся близько коло мене, щоб ніхто на вас не наступив, а головне — бережіться кішки.

І вони пішли на пташине подвір’я.

Там стояв жахливий галас. Дві родини качок билися за риб’ячу голову, а дісталася вона кішці.

— Дивіться, так буває на світі, — сказала мати каченятам, облизуючи язичком дзьобик, бо їй і самій хотілося риб’ячої голівки.

— Ну, ну, ворушіть лапками, — мовила вона. — Привітайтеся і якнайнижче вклоніться отій старій качці. Вона тут найповажніша. Вона іспанської крові, через те така гладка, і, бачите, в неї червоний клаптик на нозі. Це надзвичайно красиво і найвища відзнака, яку тільки може мати качка. Це значить, що її не хочуть загубити, і її мусять пізнавати і тварини, й люди. Шаркніть їй ніжкою — не загинайте лапок усередину. Добре виховане каченя широко розставляє ноги, як це роблять батько й мати — ось так; ну, схиліть шийки і скажіть — ках!

Вони так і зробили.

Але всі інші качки оглядали їх і казали вголос:

— Дивіться! Ще ціла юрба! Ніби нас самих тут мало. Фу! Яке гидке одне каченя, ми його не потерпимо!

І вмить одна з качок підбігла до каченяти і скубнула його за потилицю.

— Облиш його! — сказала качка-мати. — Воно ж нікому нічого поганого не зробило.

— Може, й так, але ж воно таке велике та незграбне, — відповіла качка, що скубнула каченя, — а тому його треба прогнати!

— Хороші дітки в цієї матері, — промовила стара качка з клаптиком на нозі, — усі гарні, крім одного. Я б хотіла, щоб його виправили!

— Це неможливо, ваша милість, — сказала качка-мати, — воно хоч і негарне, але в нього хороша вдача, і плаває воно теж чудово. Я навіть дозволю собі сказати, що ліпше за інших. Я гадаю, воно з часом стане кращим або, принаймні, хоча б зростом поменшає. Воно надто довго лежало в яйці і тому не має належного вигляду, — і вона почухала йому спинку й погладила пір’ячко. — До того ж це селезень, — продовжувала вона, — а для них зовнішність не так багато значить. Гадаю, він стане дужим і знайде свій шлях!

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

3 коментарі
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: