TOU

Як Барвінок став героєм

Богдан Чалий

 

І

Відступає тепла нічка,

Розтуляє ранок вічка.

Грає в росах на городі.

Стиха каже: «Спати годі!»

Але ще панує спокій.

На городі сон глибокий.

Головата, мов дитинка.

Спить під тином Капустинка.

На духмянім свіжім листі

Спить Кабак, мов у колисці.

Дід Гарбуз сопе під тином.

Живота прикривши сіном.

Баклажаник свище носом.

Підставляє щоки росам.

Бачить сон якийсь Цибулька,

Аж вустами смішно булька.

Кріп ві сні ногами смиче.

Хрін зітхає і мугиче:

Із натурою такою

І ві сні нема спокою.

Сплять метелики в травичці.

Ще куняє рибка в річці.

Ще дрімає навіть бджілка

Біля теплого причілка.

Навіть місяць спить в хмаринах.

Мов розлігся на перинах.

Вже зоря калину трусить.

Скоро день зайнятись мусить.

Раптом в зіллі під пасльоном.

Ніби хтось ударив дзвоном:

— Гей ви, родичі городні,

Гарбузенки благородні!

Я — Барвінок, я — Хрещатий,

Йдіть стрічати, величати!

Щойно я на світ родився.

Де ж город увесь подівся? —

Сну неначе й не бувало.

Хто це будить так зухвало?

Звів голівку Баклажаник:

— Звідкіля такий безштаник?

— Гляньте, ноги, мов пружинки.

Очі — зернятка ожинки!

Народивсь в зеленій льолі.

Побажаймо щастя й долі!

Руки в боки взяв хлопчинка,

Загорланив знову дзвінко:

— Щось ви, родичі городні,

Вельми заспані сьогодні!

Я — Барвінок, я — Хрещатий,

— Час би гостя пригощати!

— Підлетіла рвучко Бджілка:

— Іч, розхвастався, чудилко!

Ще такому Архімеду

Заробити треба меду!

— Засміявся дід Гарбуз:

— Ти, видать, не боягуз!

А чи знаєш ти свій рід?

— Ви, Гарбузику, мій дід!

— Почоломкаймось давай.

Нумо, інших пізнавай.

Придивись з усіх сторін.

Хто це є?

— Сердитий Хрін!

— Чесний Хрін позеленів.

Але стримав щирий гнів:

— Трохи плутаєш, малий.

Принциповий, а не злий!

— Обнімає хлопчик всіх,

У очицях — буйний сміх.

У Барвінка язичок.

Мов з насічкою гачок:

— Драстуй, красеню Горох!

Ще зелений, ще не всох?

Дядьку Соняшник, ов-ва!

Облітає голова!..

От бруднулі Картоплі,

Щічки в глині, у землі!

Гляньте, хлопці Огірки

У калюжці, мов хряки!

Чом ви, дядечку Буряк,

Червонієте, мов рак?

Ви скажіть, куди це зник

Академік наш. Часник?

— Набурмосився Гарбуз:

Не шпигайся, карапуз!

Марнословити не слід.

Поважай козацький рід. —

Тут Барвінок як утне:

— Ви шануйте всі мене!

Маю вдачу, мов вогонь.

Потанцюємо, либонь?

Я до всього маю хист,

Я ж і воїн, і артист. —

І навприсядки пішов,

Тільки дим з-під підошов.

Де не взявся тут Часник.

Малюка за чубчик — смик;

— На словах він всіх навчить.

А чи вмієш ти лічить?

Скільки буде двічі два?

— Чи не хворі ви, бува?

— Не крутися, говори! —

Пробурчав Барвінок:

— Три!

— Два плюс три?

— Мовчить, мовчить!

Він нездатний полічить!

Ти хоч азбуку вивчав?

— Правду кажучи, почав…

— От ганьба на весь наш рід.

Він і в грамоті, мов кріт! —

Заридав тоді малий.

А Гарбуз:

— Сльозу не лий!

Слухай, що мені Бджола

На світанку повіла…

Де розрісся кукіль дикий.

Скарб заховано великий.

Той, хто дивний скарб дістане.

Вченим стане, мудрим стане.

Прочитає і полічить.

Як освіченому й личить!

Та на стражі біля нього

Розбишаки війська злого.

Не якась собі босота —

Вояки царя Осота!

Не дрімає пильна варта.

Та її приспати варто.

Як піде верста сто сота

— Царство лютого Осота.

Хто проб’ється в чорний край

— Скарб славетний забирай. —

Аж підскочив наш Барвінок,

Збив росу з хитких билинок:

— Та не я ж Барвінком буду.

Коли скарб той не здобуду!

Вирушаю в цю ж хвилину.

— Вельми ти рішучий, сину!

Обміркуй усе спочатку,

А тоді прибий печатку.

Ми тебе, як перед боєм,

І одягнем, і озброїм.

Бачиш, Коник лугом скаче,

— Загнуздай його, козаче!

— Хлопчик коника за гриву.

Кінь малого — штовх в кропиву.

— Одягни штани з шевйоту,

А тоді вступай в кінноту!

Знов Барвінок витер слізку

І хотів схопити різку.

Та Гарбуз обняв за плечі:

— Гарячитись — не до речі!

Хоч спустошили всю грядку,

Амуніція в порядку!

Маєш, синку, шаровари

І чобіт нових дві пари.

І шапчина для хлопчини

Із червоної перчини.

З цибулини маєш списа.

Щоб колов Тхора і Лиса.

Ось і щит тобі з картоплі,

І очкур міцний з коноплі!

Одягайся, наш герою.

Начищай до блиску зброю.

Обнімайте всі нетягу.

Щоб здобув лише звитягу! —

І на мить з очей Барвінка

Зникла гостра сміховинка;

— От спасибі! Це ж багатство!

— Хай живе городнє братство!

— Лиш надів штани Барвінок,

Перед ним і Коник виник.

Скочив хлопчик у сідельце.

Заблищав, неначе скельце.

На очах підріс хлопчисько.

Уклонивсь городу низько:

— Рідні овочі, спасибі!

Хай панує мир в садибі!

Мчу за скарбом. Все чин чином.

— Ти ж, Барвіночку, пиши нам!

— Як же я писати маю,

Здуру й букви поламаю!

От коли той скарб дістану,

День і ніч писати стану.

Залишайтеся здорові.

Всі родичі Гарбузові! —

Вгору листя полетіло:

— Із Барвінка буде діло!

— Наче Дундич на коні!

Не похилиться в борні!

II

Їде хлопчик полем, лугом.

Трошки риссю, трошки цугом.

Теплий вітер повіває,

В грудях серденько співає.

Як подивишся ліворуч —

Височенне жито поруч.

Колоски, немов ракети.

Що на інші мчать планети.

Як подивишся праворуч —

Кукурудза стигла поруч —

Кияхи, мов дирижаблі.

Під вітрами не ослаблі.

Навкруги гаї й діброви.

Ген хмарки, небесні брови.

Вмить нахмурилось півнеба.

Гримнув грім, ховатись треба.

Почалася грізна злива.

Кожна крапля, наче слива.

Поки скочили під грушу.

Промочило навіть душу.

У дуплі привітно й сухо.

Завиває вітер глухо.

Хлопчик викрутив сорочку

І повісив на кілочку.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сто пригод Барвінка та Ромашки”
Чалий Богдан
Видавництво: “ Веселка”
м. Київ, 1976 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: