TOU

Як барвінок та ромашка у вирій літали

Богдан Чалий

Мов димок, повився заспів

Під дубами в Конча-Заспі,

В тиху пору світанкову,

Коли місяць збив підкову.

Наче бджілка волохата.

Забриніла ранком хата.

Над полями, над лісами

Задзвеніла голосами.

Гнат старий з малим Іванком

Привітались з добрим ранком.

Гнат погнав корову з двору

Повз берізку білокору.

А Орися біля печі Варить кашу для малечі.

Запарує швидко кашка.

Розпочнеться й наша казка.

І

Але хто це там на дубі.

Придивіться, дітки любі!

У гнізді завмер лелека.

Небо п’є, мов воду з глека.

Ще аж троє підлетіло.

Буде казка! Буде діло!

Поторкалися дзьобами.

Притулилися лобами.

Погули, пошепотіли.

Вниз до озера злетіли.

Тут вітрець повіяв з лугу.

Аж присвиснув: «Хугу! Хугу!»

І в лелек, немов намистом.

Сипонув багряним листом.

Річ таку птахи з журбою

Повели поміж собою:

— Зникло літо, як забава.

— Розкошує осінь-пава.

— Молодиця гарна й модна.

Тільки вдачею холодна!

— Чуєш? Жабка сумно кумка.

Про зимівлю в жабки думка.

Жде і нас, браток лелека,

В теплий вирій путь далека.

— До весни, вітчизно мила!

Виручайте, дужі крила!

Збір загальний — за Плютами,

В луговині, за хатами.

Постривайте! — мовив старший.

Поки ще ми не на марші.

Політаймо над городом.

Попрощаймося з народом!

Підлетіли, піднялися

Над лугами, де узлісся…

II

Дід Гарбуз у ту хвилину

Задивився на калину.

Козирком приклав долоню:

— Ой, яка ж ти красна, доню!

Враз Гарбуз як зарегоче, —

Щось за лисину лоскоче!

Чи комашка, чи то муха

Дідусеві пестить вухо.

Дід по лисині як лясне!

Щось майнуло, вельми красне.

Сіло-впало на долоні —

Тільки спалахи червоні.

Придививсь — листочок з клена.

Хоч би смужечка зелена!

Дід підніс його, мов книжку;

— Ах, розбійнику-опришку!

Та невже ж минуло літо, —

Простогнав він сумовито.

Зліз на тин, гукнув;

— Барвінку! Наступила осінь, синку! —

Між травинок-луговинок

Жваво вигулькнув Барвінок.

Став, веселий, перед дідом.

А за ним — Ромашка слідом.

Привітались до старого.

Застрибали кругом нього;

— Не бачили ми зроду

Звабнішої краси.

Дідусю, аж палають

Левади та ліси!

А терну, а шипшини, —

Бери хоч цілий віз.

Жовтенькі відлітають

Метелики з беріз…

Дід дістав з кишені люльку

І пустив димову кульку:

— Відбуяло, дітки, листя.

Все до часу,,все до місця.

Вже й зима не за горами

Із снігами та вітрами.

Вкриє землю ковдра біла.

Щоб земелька відпочила.

Аж зіщулилась Ромашка,

Затремтіла, мов комашка:

— Та невже, дідусю, холод

Упаде на нас, як молот?

— Не журись, пора осіння

Заховає нас в насіння.

Тепло в кожній насінинці,

Мов дитинці в кожушинці…

Рушим в запічок, до хати.

Будем солодко дрімати.

А як ряст укриє луки.

Нас людські пробудять руки.

Щоб могли ми, наче діти,

Знову сонечку радіти.

— А птахи, — спитав Барвінок, —

Влізуть теж до насінинок?

Дід обняв його за плечі:

— Є в природі мудрі речі…

Всі птахи, літати дужі,

Утікають геть від стужі.

Птаству — небом шлях

відкрито В ті краї, де вічне літо.

Підстрибнув Барвінок пружко.

Мало з ніг не збив подружку:

— Звідкіля це вам відомо.

Ви ж завжди, дідусю, вдома!

Дід Гарбуз пригладив вуса:

— Не кінчав я, синку, вуза.

Та пізнав цікаві штуки

З географії-науки.

Ця наука, серцю мила.

Землю всю мені відкрила.

Рідні гони для початку.

Потім Африку й Камчатку.

Про Австралію й Аляску

Я почув від неї казку.

Про далеку Антарктиду…

Закричав Барвінок:— Діду!

Я б хотів помандрувати.

За морями побувати!

Та не в казці, а на ділі!

Поки в нас тут заметілі!..

Скільки буде кілометрів

До тропічних буйних нетрів?

Дід Гарбуз розреготався.

Аж тинок захилитався.

— То не жарти і не смішки,

Років зо три — коли пішки!

Як підеш навколо світу.

Не одну проносиш свиту,

В теплім колі, дітки, тута

І зима минеться люта.

Ну, а поки осінь ходить.

Будем підсумки підводить.

Проведем останні збори

І з піснями — до комориї

Дід Гарбуз на тому свиснув.

Аж на плоті глечик тріснув.

І на заклик той відразу

Збіглись всі до перелазу.

Ось Часник у новій свиті

І Редиска в оксамиті.

Дядько Хрін з Горохом-другом

По городі чешуть цугом.

Ось і Сонях поряд з Маком

І Квасоля з Пастернаком.

Пастернак схопив цимбали.

Всі городні заспівали:

— Працювали ми завзято.

Бо для нас робота — свято.

Коло рідної землі

Не зважай на мозолі.

Кожен знає, що без праці

Не змайструєш навіть цяці.

Ні стільця, ні літака.

Ні шурупа, ні гвіздка!

Дід Гарбуз гукнув:—Побачим!

Непереливки ледачим!

Гей, Барвінку, акурат

Викликай усіх підряд.

Вмить хлопчинка жвавий писок

Устромив у довгий список:

— Слово має… трудівник…

Просим, дядечко Часник!

Трусонув Часник той чубом,

Гордо блиснув білим зубом.

Сміло й гордо взявся в боки

І вперед ступив два кроки:

— Я від роду і до роду

Часничок даю народу.

Наче полька з гопаком.

Дружить сало з Часником.

А натреш хлібця скоринку

Прямо з печі… Га, Барвінку?

А до свіжого борщу

Як приправу затовчу!

Мовчки всі ковтнули слинку.

Дід Гарбуз сказав:—Барвінку!

Часниченко цей лишень

Корисніший за жень-шень!

Всі на цьому — зліва й справа

Закричали:— Слава! Слава! —

Часникові всяк радів.

Вийшов Соняшник з рядів:

— Рапортую, друзі вірні,

Маю зернятка добірні.

Начавлю аж дві сулії

Променистої олії.

Ця олійка щось та важить.

Можна все на ній підсмажить.

Свіжу рибку, і млинці,

І грибки, і голубці.

Що й казати — добра справа.

Знову всі гукнули: — Слава!

Підстрибнули від землі

Дві Редисочки малі:

— Наше діло — виробляти

Свіжі соуси й салати.

Заправляєм що не ранок

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сто пригод Барвінка та Ромашки”
Чалий Богдан
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1976 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: