Як барвінок та ромашка у вирій літали

Мов димок, повився заспів

Під дубами в Конча-Заспі,

В тиху пору світанкову,

Коли місяць збив підкову.

Наче бджілка волохата.

Забриніла ранком хата.

Над полями, над лісами

Задзвеніла голосами.

Гнат старий з малим Іванком

Привітались з добрим ранком.

Гнат погнав корову з двору

Повз берізку білокору.

А Орися біля печі Варить кашу для малечі.

Запарує швидко кашка.

Розпочнеться й наша казка.

І

Але хто це там на дубі.

Придивіться, дітки любі!

У гнізді завмер лелека.

Небо п’є, мов воду з глека.

Ще аж троє підлетіло.

Буде казка! Буде діло!

Поторкалися дзьобами.

Притулилися лобами.

Погули, пошепотіли.

Вниз до озера злетіли.

Тут вітрець повіяв з лугу.

Аж присвиснув: «Хугу! Хугу!»

І в лелек, немов намистом.

Сипонув багряним листом.

Річ таку птахи з журбою

Повели поміж собою:

— Зникло літо, як забава.

— Розкошує осінь-пава.

— Молодиця гарна й модна.

Тільки вдачею холодна!

— Чуєш? Жабка сумно кумка.

Про зимівлю в жабки думка.

Жде і нас, браток лелека,

В теплий вирій путь далека.

— До весни, вітчизно мила!

Виручайте, дужі крила!

Збір загальний — за Плютами,

В луговині, за хатами.

Постривайте! — мовив старший.

Поки ще ми не на марші.

Політаймо над городом.

Попрощаймося з народом!

Підлетіли, піднялися

Над лугами, де узлісся…

II

Дід Гарбуз у ту хвилину

Задивився на калину.

Козирком приклав долоню:

— Ой, яка ж ти красна, доню!

Враз Гарбуз як зарегоче, —

Щось за лисину лоскоче!

Чи комашка, чи то муха

Дідусеві пестить вухо.

Дід по лисині як лясне!

Щось майнуло, вельми красне.

Сіло-впало на долоні —

Тільки спалахи червоні.

Придививсь — листочок з клена.

Хоч би смужечка зелена!

Дід підніс його, мов книжку;

— Ах, розбійнику-опришку!

Та невже ж минуло літо, —

Простогнав він сумовито.

Зліз на тин, гукнув;

— Барвінку! Наступила осінь, синку! —

Між травинок-луговинок

Жваво вигулькнув Барвінок.

Став, веселий, перед дідом.

А за ним — Ромашка слідом.

Привітались до старого.

Застрибали кругом нього;

— Не бачили ми зроду

Звабнішої краси.

Дідусю, аж палають

Левади та ліси!

А терну, а шипшини, —

Бери хоч цілий віз.

Жовтенькі відлітають

Метелики з беріз…

Дід дістав з кишені люльку

І пустив димову кульку:

— Відбуяло, дітки, листя.

Все до часу,,все до місця.

Вже й зима не за горами

Із снігами та вітрами.

Вкриє землю ковдра біла.

Щоб земелька відпочила.

Аж зіщулилась Ромашка,

Затремтіла, мов комашка:

— Та невже, дідусю, холод

Упаде на нас, як молот?

— Не журись, пора осіння

Заховає нас в насіння.

Тепло в кожній насінинці,

Мов дитинці в кожушинці…

Рушим в запічок, до хати.

Будем солодко дрімати.

А як ряст укриє луки.

Нас людські пробудять руки.

Щоб могли ми, наче діти,

Знову сонечку радіти.

— А птахи, — спитав Барвінок, —

Влізуть теж до насінинок?

Дід обняв його за плечі:

— Є в природі мудрі речі…

Всі птахи, літати дужі,

Утікають геть від стужі.

Птаству — небом шлях

відкрито В ті краї, де вічне літо.

Підстрибнув Барвінок пружко.

Мало з ніг не збив подружку:

— Звідкіля це вам відомо.

Ви ж завжди, дідусю, вдома!

Дід Гарбуз пригладив вуса:

— Не кінчав я, синку, вуза.

Та пізнав цікаві штуки

З географії-науки.

Ця наука, серцю мила.

Землю всю мені відкрила.

Рідні гони для початку.

Потім Африку й Камчатку.

Про Австралію й Аляску

Я почув від неї казку.

Про далеку Антарктиду…

Закричав Барвінок:— Діду!

Я б хотів помандрувати.

За морями побувати!

Та не в казці, а на ділі!

Поки в нас тут заметілі!..

Скільки буде кілометрів

До тропічних буйних нетрів?

Дід Гарбуз розреготався.

Аж тинок захилитався.

— То не жарти і не смішки,

Років зо три — коли пішки!

Як підеш навколо світу.

Не одну проносиш свиту,

В теплім колі, дітки, тута

І зима минеться люта.

Ну, а поки осінь ходить.

Будем підсумки підводить.

Проведем останні збори

І з піснями — до комориї

Дід Гарбуз на тому свиснув.

Аж на плоті глечик тріснув.

І на заклик той відразу

Збіглись всі до перелазу.

Ось Часник у новій свиті

І Редиска в оксамиті.

Дядько Хрін з Горохом-другом

По городі чешуть цугом.

Ось і Сонях поряд з Маком

І Квасоля з Пастернаком.

Пастернак схопив цимбали.

Всі городні заспівали:

— Працювали ми завзято.

Бо для нас робота — свято.

Коло рідної землі

Не зважай на мозолі.

Кожен знає, що без праці

Не змайструєш навіть цяці.

Ні стільця, ні літака.

Ні шурупа, ні гвіздка!

Дід Гарбуз гукнув:—Побачим!

Непереливки ледачим!

Гей, Барвінку, акурат

Викликай усіх підряд.

Вмить хлопчинка жвавий писок

Устромив у довгий список:

— Слово має… трудівник…

Просим, дядечко Часник!

Трусонув Часник той чубом,

Гордо блиснув білим зубом.

Сміло й гордо взявся в боки

І вперед ступив два кроки:

— Я від роду і до роду

Часничок даю народу.

Наче полька з гопаком.

Дружить сало з Часником.

А натреш хлібця скоринку

Прямо з печі… Га, Барвінку?

А до свіжого борщу

Як приправу затовчу!

Мовчки всі ковтнули слинку.

Дід Гарбуз сказав:—Барвінку!

Часниченко цей лишень

Корисніший за жень-шень!

Всі на цьому — зліва й справа

Закричали:— Слава! Слава! —

Часникові всяк радів.

Вийшов Соняшник з рядів:

— Рапортую, друзі вірні,

Маю зернятка добірні.

Начавлю аж дві сулії

Променистої олії.

Ця олійка щось та важить.

Можна все на ній підсмажить.

Свіжу рибку, і млинці,

І грибки, і голубці.

Що й казати — добра справа.

Знову всі гукнули: — Слава!

Підстрибнули від землі

Дві Редисочки малі:

— Наше діло — виробляти

Свіжі соуси й салати.

Заправляєм що не ранок

Вітамінів кілька банок.

Вже готові бодні три

Соковитої ікри.

Помогли нам в цьому ділі

Баклажаники дозрілі.

Дядько Перець і Томат,

Ще й Укріп, Петрущин брат.

— Слава! — чуть з усіх сторін.

Вилітає в коло Хрін:

— Потрудивсь і я на славу.

Добру винайшов приправу.

Гордо в місто відвезу.

Не один утре сльозу.

До м’ясця, до холодцю

Всяк проситиме хрінцю.

Хто не вірить, хай нюхне,

В маяки пишіть мене!

Мовив так — і витяг терку

І натерся в макітерку.

Всі схопились за носи:

— З ним і гемона з’їси!

— Потрудився Хрін за трьох!

З гурту вискочив Горох:

— Я відправлю в магазин

Триста тисяч горошин!

Кожна кулька — як горіх.

Супу вистачить на всіх!

— Слава! Слава! Це ж чудово!

Тут Ромашка просить слова.

Уклонилась. В білій льолі,

Тихо мовила поволі:

— Труд мій, друзі, невеликий.

Я роблю з травичок ліки.

Із шавлію, з чебрецю,

З материнки, з ялівцю.

А від жовчі й живота —

З бузинового листа.

Знов гукнули:— Слава! Слава! —

Мнеться лікарка русява;

— А з Барвінком — теж труди.

Він слухняний не завжди.

Сто сльозинок хлопчик витер.

Поки вивчив тридцять літер.

Подививсь Барвінок скоса

І Ромашку — смик за косу.

Хтів тікати, поки гомір.

Та Часник піймав за комір.

Наїжачився й Гарбуз,

Уперед ступив, як туз:

— Ну, Барвінку, ось «Буквар»,

Щось по-писаному вшквар!

Де і взявся той «Букварик».

Став Барвінок мов комарик.

А Ромашка — мов зоря.

Розгортає «Букваря»:

— Що за буква?

— Півжука.

— А точніше?

— Буква «КА».

— «ХА», як муха…

— А оце?

— «О» — кругленьке, мов яйце… —

Почесав малий за вухом

І пальнув єдиним духом:

— «ЖЕ» — засушений жучок.

— «ЧЕ» — залізний гапличок,

«Ю» — турецький барабан,

«ША» — справжнісінький паркан…

Що зчинилось! Шум і жарти.

Дід Гарбуз ковтнув півкварти

Бузинової роси І сказав: — Герой єси!

Раптом — хмара це чи крила? —

Сонце щось на мить закрило.

Тінь упала з високості:

То летять лелеки в гості.

Сіли-впали край дороги.

Довгоносі, довгоногі.

Похилилась рогоза.

Підійшли до Гарбуза.

— Здрастуй, сонечко-город,

Зелененький наш народ! —

Другий мовив: — З вами рай.

Та тікаєм в дальній край… —

Третій: — Осінь підійшла.

Летимо шукать тепла.

А Барвінок: — Де ж той вирій?

— За морями, в далі сірій…

Уклонивсь птахам Барвінок,

Притуливсь до їх пір’їнок:

— Ой, візьміть, коли не важко,

В теплий край мене й Ромашку!

Треба й нам побачить світу.

Щоб поліпшити освіту. —

Підійняв лелека ногу,

Чути в голосі тривогу:

— Ой, Барвіночку, не раю

Відлітати з Диво-краю.

Та заморська сторона —

Мов під ноги борона!

Жодна пташка лісова

На чужині не співа.

Другий виступив лелека;

— І в польоті небезпека.

Не злякаєшся, коли

Нападуть на нас орли?

В пазурах загинуть можна.

Путь далека і тривожна.

Але вийшов третій птах

З добрим словом на вустах;

— Коли ти такий завзятий.

Нам не важко, можем взяти.

От так диво: між зірок —

Географії урок!

Тут Часник ударив в поли:

— Та навіщо? Та ніколи!

Та куди? Та що це ви?

Щоб поїли їх леви?

Крокодил чи бегемот —

Це тобі не цар Осот!

Тупнув чоботом Гарбуз,

Аж каблук у землю вгруз;

— Хай побачать дальній світ

І складуть нам щирий звіт.

Скільки вражень, скільки мрій…

Ех, шкода, що я старий…

Підхопив Барвінок спис,

Почоломкав діда в ніс.

Перед мудрим Часником

Тричі скочив гопаком.

І, мов вершник у сідлі.

Загойдався на крилі.

Поряд всілася й Ромашка.

Запитала: — Вам не важко? —

А лелека; — Жарти кинь! —

І підскочив, наче кінь.

Відвернулися Редиски,

Рукавами втерли слізки.

Навіть в дядька Часника

Відібрало язика.

Вкрай схвильований Гарбуз

Лопушаний зняв картуз

І сказав; — Синашу мій!

Ось вам вузлик чарівний.

Знай, Ромашко, знай Барвінок,

В ньому жменька насінинок.

В час навальної біди

До землі їх приклади.

І відразу ж, як один.

Ми зростем із насінин.

І Ромашечці, й тобі

Допоможем, далебі.

Та прийдем ми лиш на мить.

Бо в чужині нам не жить.

Отже, викличеш ти нас

В час трудний і тільки раз.

От і все… Тримай, Барвінку!

Підхопив малий торбинку.

До грудей притис її.

Мовив: — Рідні ви мої…

Ждіть додому нас у квітні.

Як настануть дні привітні!

І лелечий ватажок

Тупу-тупу на лужок.

Піднялися вгору вже.

Коли чують, щось ірже.

Вельми жалісно сюрчить,

Підстрибне і далі мчить.

Коник Дзвоник там, внизу.

Проливав гірку сльозу…

Вітер стогне, вітер свище,

Піднялись лелеки вище.

Мерехтять внизу хатки,

А машини — мов жучки.

Над привіллям тополиним

Потяглися рівним клином,

В голові — ватаг старий.

Дисципліна. Рівний стрій.

А Ромашка, а Барвінок?

Лиш носи стирчать з пір’їнок.

Позирають з висоти

На дороги, на мости.

Як прорізали хмаринку.

Стало весело Барвінку.

Ущипнув він ватажка.

Ніби давнього дружка.

— Гей, Барвінку, як в польоті?

— Та кручусь, як рак на плоті!

— Гей. Ромашко, як летиться?

— Наче мариться чи сниться!

Ватажок крилом колише:

— Придивляйтеся пильніше!

Гєн, внизу, стрічки блакитні —

То річки хлюпочуть рідні.

Там і Прип’ять-чарівниця,

І Сула, і Роставиця.

Річка Псьол з Удай-рікою

Журно машуть осокою.

А Десна в ясній хустинці

Шле нам усмішки-гостинці…

Річка Оржиця хлюпоче…

Щось Ірпінь гукнути хоче.

Загримів Дніпро в роздоллі,

Нам бажає шастя й долі.

— Там, внизу, мов гуси білі.

— То в садочках — села милі;

Семиполки, Яблунівки,

Острожани, Кіпті, Нивки!

Як піднятись трохи вище.

Видно буде й Городище.

Навіть Шполу, навіть Груню,

Навіть нашу рідну клуню.

Закричав Барвінок:— Пташе!

Все це любе, все це наше!

Ой, до чого ж ти вродлива,

Наша земле, горда ниво!

А Ромашка:— Щось неначе

По полях за нами скаче.

Гляньте, мчиться без дороги

Щось зелене й довгоноге.

Пролітали Яготин —

Стрибонуло через тин.

Пролітали Бровари —

Скік-поскік через двори.

Мчить хутчіше за авто

Коник Дзвоник, більш ніхто!

Мчить, як вихор, над ланами,

Мчить за нами, хоче з нами!

Певне, впрів, а хвіст— трубою.

Заберім його з собою!

— Кінь? У вирій! Щось новеньке!

Та воно ж лоша маленьке!

— Не турбуйтеся, кру-кру,

Я лошатко підберу.

Птах сусідній на хвилину

Відривається від клину.

Швидко падає униз.

На землі лякає кіз.

Потім знову лине в клині

З вірним коником на спині.

Клин продовжує політ.

На чолі в Барвінка піт,

Бо чим далі, тим жаркіше.

Вже й лелека важко дише.

— Щось під нами неозоре!

— То, Барвінку, Чорне море.

А за морем — ще моря…

— Дай, Ромашко, сухаря!

— На льоту не можна їсти.

Для обіду треба сісти.

— Може, спустимось, лелеко?

— Вже, Барвінку, недалеко.

Лиш два моря перелечу —

Там і скину вас, малечу.

Бачу смуги й білі плями…

Гори, хлопчику, під нами.

— Ой птахи, піддайте жару,

Грозову проходим хмару!

І під сонечком, вгорі.

Стало темно, як в норі.

Вдарив грім, немов з гармати.

Потім темряву на шмати

Блискавиця рознесла.

Заревла негода зла.

Злива б’є, сидіти слизько.

Гримонуло зовсім близько.

Знов удар і ще удар.

Ледве виринули з хмар.

— Ну, живі, не змило, дітки?

— Дуже змерз, промок до нитки.

Проковтнув би цілий книш…

Згаснеш, поки долетиш!

Враз лелеки загули:

— Приготуймося. Орли!

Вгору глянули, а звідти,

Мов фашистські «месершміти»»

Грізно випливли орли

І пікірувать пішли.

Розіп’яли кігті ласо.

Шматувать готові м’ясо,

Розчепірили дзьоби.

Наїжачили лоби.

Вдало зграя перестріла —

У лелек вологі крила.

Знають недруги лихі,

Що стомилися птахи.

Тих орлів — не менше сотні.

Мчать розбійники висотні.

Грає сонце на дзьобах.

Ну, страшні, як на гербах!

А лелеки наші любі —

Це ж славетні миролюби.

По лугах пасуть телят.

Носять людям немовлят.

Ще й по селах, нам на втіху,

Прикрашають рідну стріху,

У лелек — ні кігтів грізних.

Ані мідних, ні залізних.

Ані м’язів наливних.

Тільки й є, що розум в них.

Знав ватаг: сумні прикмети…

Проскрипів:— Готуй багнети!

Може статись, що носи

В нас не тільки для краси!

А тим часом ближче й ближче

Стогне велетень орлище.

Мчить згори на ватажка

Авіація важка.

Тут і в нашого Барвінка

Чуб змокрів, упріла спинка.

Але він згадав про спис

І задер сміліше ніс:

— Не ховатимуся в пір’ї.

Коли ворог на подвір’ї!

Що б. Ромашко, не було…

Ну, тримайся за крило!

Пам’ятай, що я з тобою!

Ватажок гукнув:— До бою! —

І навстріч орлу поніс

Свій червоний гострий ніс.

Ловко дав угору свічку

І — під бік орлові шпичку!

Жалюгідним став пірат,

А летів, як на парад!

Всі лелеки так же само

Вдало штурхали носами,

І лелеки, і орли

Воювали, аж гули

Ніби поночі сузір’я.

Мерехтіло в небі пір’я.

Наче з воза лантухи,

В море падали птахи,

І Барвінок — верхом, низом —

Безупинно штрикав списом.

Поряд знов — аж два орли,

З двох боків вони зайшли.

Ватажка штурмують дружно.

Бідоласі знов сутужно!

Він найбільшого під бік

З повороту ловко впік!

Другий крекче:— Зараз шию

Кігтем я тобі прошию!

Та мелькнув Барвінків спис —

І пірат підбитий скис.

Аж затіпало орла.

Повернувсь — і дралала!

Гей, погляньте, вража зграя

Інший напрям вибирає!

Під крилом орел поніс

Бойовий Барвінків спис!

— Земляки! — гукнув Барвінок, —

Це ж славетний поєдинок!

Мирний птах, бракує слів…

Розігнав таких орлів!

Ватажок сказав:— Спасибі.

Й ти поміг — Відбились ніби!

Ну, тепер долетимо!

Жаб заморських поїмо!

Зашуміли дужче крила.

Мов наповнені вітрила.

Щось засяяло здаля.

— Ось, Барвіночку, й земля!

Політали і доволі

Тулумбас на видноколі.

Перед вами — теплий край.

Для зимівлі справжній рай.

І повітря тут, і квіти,

І зелені вічно віти..

Соковитіших боліт

Споконвік не знає світ.

Лісу — вдосталь. Для початку

Побудуйте, дітки, хатку.

Ну й живи та поживай.

Тільки в джунглях — не зівай.

Щоб по твані не блудили.

Бо з’їдять вас крокодили.

Тулумбас — не ваш город.

Тут і лев, і бегемот. —

На посадку йде лелека.

Б’є в лице волога спека.

Друзям пальми шлють уклін.

Розвернувсь лелечий клин.

Приземлились на галяві

Наші птиці величаві.

Першим — Коника змело.

І Барвінок — скік в сідло.

Зняв Ромашку, поряд садить.

— Не куняй! — подружці радить.

А лелека:-— Прощавай,

Рідний край не забувай.

Відзимуєм, а потому

Шугонемо знов додому.

Ми ж — продовжимо політ

До тутешніх до боліт.

IV

Втрьох лишились подорожні

І щасливі, і тривожні.

Навкруги зелений вир.

Де ховатись може звір.

Скрізь дерева дивовижні

Вгору тнуть зелені стрижні.

Квіти… Ніби волошки.

Та завбільшки мов стіжки.

— Що за ліс. Ромашко люба?

Ні берізоньки, ні дуба,

Ні смереки, ні сосни.

Ні кислиць, ні бузини!

А Ромашечка:— Ой нене!

Неспокійне серце в мене

З чужиною віч-на-віч.

Наступає темна ніч.

Де ж ми спатимем. Барвінку?

— Зараз виберу місцинку! —

І Барвінок на коні

Трави витолок рясні.

Ще й листка в кущах нагледів.

Що сховав би і ведмедів.

— Ось тобі. Ромашко, й дім.

Перебудем нічку в нім. —

Навалилась ніч зненацька.

Горобина, вовкулацька.

Небеса — мов чорне скло.

Десь завило, загуло.

— Що це? Лишенько моє! —

А Барвінок:— їсти є? —

(Коник Дзвоник без оброті

Засинав з травою в роті.)

— Та які вже тут харчі,

Не поїли б нас вночі! —

У Ромашечки до паска

Приторочена запаска.

В ній — ковбаска, сіль, сальце.

І одне круте яйце.

Як запахли різні страви.

Стало ясно: кепські справи.

У кущах з усіх сторін

Сотні дві очей-жарин.

— Ой Барвінку, вельми лячно!

Не жував би ти так смачної

— Запитай, що треба їм.

— Я ще трохи попоїм!

Дожував шматочок сала.

Вийняв з шапочки кресало.

Вдарив — іскри і луна.

Відступила звірина.

Взяв малий суху травичку.

Підпалив її, мов свічку.

І малих мандрівників

Ясен вогник освітив.

— А тепер, Ромашко, спати.

Зараз я стаю на чати.

Ранок променем сяйне.

Зміниш, дівчинко, мене.

Потім — коник. І так далі.

Тут звірята не зухвалі.

Спи спокійно.

При мені

Насінинки чарівні!

Засопіла вмить Ромашка,

Натомилась, бідолашка.

А Барвінок все ходив,

Ніжки стомлені трудив.

Вдалині ревло й вищало.

Бубоніло і пищало.

Та боялося, либонь.

Вилізати на вогонь.

Догоряла швидко нічка.

Почали злипатись вічка.

Кинув ще трави в золу

І пішов будить малу.

Спить мала, зітхає важко, —

Пожалів будить Ромашку.

Вбив з десяток комарів,

Сів і очі сам закрив.

Він і спав лише хвилинку,

Ще й не встиг пустити слинку,

Як відчув жорстокий біль.

Дужі руки — звідусіль.

Щось Барвіночка скрутило.

Уп’ялась мотузка в тіло.

Опинився між дерев.

Звідки чувсь звірячий рев.

То, мабуть, гіпопотами.

Зрідка гупали тамтами.

Хтось в кущах проговорив:

— Прив’яжіть до стовбурів.

— Що це, сон? — малий питає.

Ні, не сон. А вже світає,

З моря сонце вирина.

Зникла в лісі звірина.

Озирнувся бідолашка.

Бачить — поряд і Ромашка.

Теж нічого не збагне

І в душі — його кляне.

Теж прив’язана. З травички

Визирають чоловічки.

Б’ють в тамтами і свистять.

Ну, чого вони хотять?

Вельми жваві і моторні.

Серед них є зовсім чорні,

І зелені, як трава,

Й шоколадні. От дива!

Гнів на серці у Барвінка:

— Що це ще за поведінка?

Чи вчитеся в хижаків.

Як хапать мандрівників?

Як не сором! Що вам треба?

Ми — з-за моря, просто з неба.

Ми — з далекого села.

Ми на вас не маєм зла,

Я — Барвінок.

Ось — Ромашка.

Ось — наш Коник-роботяжка.

Ми в путі вивчаєм світ.

Розв’яжіть же нас і — квит!

Стриб — фігурка. Чорна, чорна.

Тільки зубки — білі жорна.

Сторінки: 1 2 3