Як блазень Гонелла бився об заклад

Італійські народні казки

Герцог Лоренцо Медічі на ім’я Чудовий, ніколи не сідав за стіл на самоті. – Тільки собака, – говорив він, – роздобувши кістку, забивається з нею у кут і на всіх ричить. А людині повинне бути приємніше пригощати друзів, чим їсти самому. До того ж цікава бесіда – краща приправа до будь-якої страви.

Тому у палаці Лоренцо щовечора збиралися на вечерю вчені, поети, музиканти й знатні городяни. Деякі приходили послухати розумні речі, другі самі не були проти поговорити. Напрошувалися до нього у гості й просто любителі смачно поїсти.

У один з таких вечорів за столом заговорили про те, що Флоренція багата не тільки прекрасними будинками, фонтанами й статуями, але й прекрасними майстрами.

– Найбільше у нашому славному місті кравців, – сказав літній суддя, який завжди одягався так пишно, що усі над ним сміялися.

– Дурниця, – відповів йому молодий дворянин, відомий забіяка, який за будь що, пускав у хід свою шпагу, – у Флоренції найбільше зброярів.

– А от і ні, – втрутилася у суперечку прекрасна дама, уся обвішана коштовностями, – найбільше золотарів. Щоб купити ось цей перстень, я об’їхала сто двадцять вісім ювелірів.

– А ти що скажеш, Гонелла? – повернувся герцог Лоренцо до свого блазня, який сидів біля нього на маленькій лавочці.

– У Флоренції найбільше лікарів, – відповів, не замислюючись, Гонелла.

Герцог дуже здивувався.

– Що ти! – сказав він. – У списках городян Флоренції значиться тільки

три медики: мій придворний лікар Антоніо Амброджо й ще два для всіх інших.

– Ой-йой! Як мало знають правителі про своїх підданий ! Якщо шановний лікар Амброджо день і ніч піклується про ваше здоров’я, яке й без того не таке вже погане, вам здається, що всі інші флорентійці цілком здорові. Тим часом вони тільки те і роблять, що хворіють і лікуються. А хто їх лікує? Кажу вам, Лоренцо, що у Флоренції кожний десятий – лікар!

Герцог, який більш охоче сміявся, коли Гонелла жартував не над ним, а над його гістьми, насупився.

– Твої слова коштують недорого. Я охоче заплачу сто флоринів, як ти підкріпиш їх доказами.

– Добре! – відповідав Гонелла. – Я доведу вам, що кожне моє слово коштує набагато більше флорина. Не пізніше завтрашнього вечора я надам вам список лікарів.

Герцог відчепив від пояса гаманець, відрахував сто золотих монет і поклав їх у срібну вазу.

Гонелла став на своїй лаві на весь зріст і поклонився сидячим за столом.

– Не бажаєте й ви, синьйори гості, взяти участь у заставі? Ви так часто набиваєте собі животи за столом герцога, то що вам заважає хоч раз заплатити за частування якщо не самому господареві, те хоча б його блазневі. Гостям нічого не залишалося, як розв’язати свої гаманці. Срібна ваза до країв наповнилася монетами.

Наступного ранку Гонелла обв’язав щоку товстою вовняною хусткою й вийшов з палацу. Не пройшов він і ста кроків, як йому зустрівся багатий купець, що торгував шовком.

– Що з тобою, Гонелла? – запитав купець.

– Ой, мої зуби! – застогнав Гонелла. – Перець, розплавлене олово як вогонь, що палає, – ось що у мене у роті.

– Я тобі пораджу вірний засіб, – сказав купець. – Уночі проти Нового року ти повинен спіймати на перехресті чотирьох вулиць чорного кота й вирвати у нього із хвоста три волосинки. Ці волосинки спали й понюхай попіл. Зубний біль як рукою зніме!

– Дякую вам, пане Лючано! Жаль тільки, що Новий рік ми вже відсвяткували два тижні назад. Але якщо мої зуби доболять до нового Нового року, я скористаюсь вашою порадою. А поки дозволите її записати, щоб не забути. Другим, хто зустрівся блазневі, був настоятель флорентійського монастиря.

– Ой, святий отче, – заговорив Гонелла,   вглядівши його, – гріх виголошувати вголос лайки, але через ці прокляті зуби я всю ніч не спав.

– Добре, що ти зустрів мене, – каже настоятель. – Я знаю вірний засіб. Піди додому і загрій собі червоного вина. Набери повний рот і читай про себе молитву. Закінчиш молитву, проковтни вино. Потім знову набери у рота вина й знову помолися…

– Чи багато треба проковтнути…я хотів запитати, прочитати молитов? – запитав Гонелла.

– Чим більше, тим краще, – відповів настоятель.

– Ваша порада мені подобається, – сказав Гонелла. – Я дуже люблю червоне вино. Піду молитися.

Гонелла заніс ім’я настоятеля і його пораду у свій список і пішов далі.

Поради так і сипалися на нього. Учені, поети, музиканти, знатні містяни, ремісники й селяни – усе зупинялися, углядівши обв’язаного хусткою Гонеллу. Як ці люди не поспішали по своїх справах, вони не жалували, часу, щоб розтлумачити блазневі, яким способом позбутися зубного болю.

Гонелла всіх вислухував і усе записував. Скоро у нього й насправді ледве не розболілися зуби.

Надвечір Гонелла, похитуючись від утоми, повернувся до палацу. На палацових сходах він зустрів самого герцога Лоренцо, який збирався проїхатися верхи перед вечерею.

– Мій бідний Гонелла! – вигукнув герцог. – У тебе болять зуби?

– Жахливо, ваша величність, – відповів блазень. – Я навіть хотів попросити у вас дозволу звернутися до вашого придворного лікаря шановного Антоніо Амброджо.

– Навіщо тобі Амброджо? Я розуміюсь у таких справах більше, ніж він, і сам вилікую тебе. Візьми листя шавлії, завари їх і роби гарячі припарки. Добре ще настояти ромашку й полоскати рота. Непогано допомагає нагрітий пісок у полотняному мішечку. Корисно також…

Герцог надавав стільки порад, що у Гонелли, поки він їх вислухував, почали підкошуватися ноги.

Увечері за столом герцога Лоренцо знову зібралися гості. Герцог сидів на чільному місці, а поруч примостився на своїй лавочці Гонелла. Пов’язку він уже зняв.

– Ну, Гонелла, – сказав герцог, – щось я не бачу обіцяного списку медиків. Будемо вважати, що ти програв суперечку й заберемо назад нашу заставу. Тут герцог присунув до себе срібну вазу й побачив, що вона порожня.

– Не турбуйтеся, ваша величність, – сказав спокійно Гонелла, – я обміняв золоті флорини на доказ своєї правоти. Ось вам список. Із цими словами він простягнув герцогові довгий сувій. Герцог Лоренцо розгорнув його й почав читати вголос:

– Пан Лючано, флорентійський купець, вчений медик, радить…

Настоятель флорентійського монастиря, преосвящений Бенедетто радить…

Стіни пишного залу, здавалося ось-ось, заваляться. Так голосно сміялися герцог і його гості. Не сміявся тільки той, чиє ім’я виголошував уголос герцог. У списку було триста імен і тисяча порад добровільних лікарів.

Гості вже знемагали від сміху, коли Лоренцо згорнув сувій, сказавши:

– Ось і усе.

– Як усі? – викликнув Гонелла. – Ви декого забули! Він схопив сувій і прочитав:

– Хоч і останній у списку, але перший з перших медиків нашого славного міста – його величність герцог Лоренцо Медічі на ім’я Чудовий. Недарма він носить прізвище Медічі, – отже у його роді були лікарі. Лоренцо, сам стверджує, що лікує краще, ніж придворний лікар Антоніо Амброджо.. При зубному болі герцог радить…

Отут задзвеніли навіть кришталеві підвіски на люстрах. Не стримався від сміху й сам герцог.

– Ну, Гонелла, ти виграв! – викликнув він.

– А як же інакше! – відповідав блазень. – Я не був би блазнем, якщо б не бачив людей наскрізь. Я точно знаю: єдине, що люди люблять давати безкоштовно, – це поради.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Три апельсина”

Итальянские народные сказки

Видавництво: “Речь” 2016 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: