Як черепашка Наталка Тришку та Соню хазяйнувати вчила

Еліна Заржицька

Чи пам’ятаєш ти, мій любий друже, черепаху Наталку? Якщо ні, то нагадаю: це мила маленька черепашка, яка живе у нірці під кущем, на самісінькому березі річки. Наталка – добра й чемна черепашка. Вона має багато друзів і знайомих: тритона Тришку, сороку Соню, пугача Федора Федоровича, стоніжку Ніну, пуголовка Грицька (щоправда, Грицько зараз став жабкою).

Черепаха любить мандрувати, слухати казки та малювати. До того ж Наталка завжди напоготові, і залюбки підтримає, врятує або допоможе. Допоможе не тільки домашнє завдання підготувати, але й навчить поратися на кухні, готувати, шити, прати… А всі свої поради вона нотує у спеціальний зошит з домогосподарства. Може, погортаємо його разом?

Аркуш перший.
Про червону спідничку, відірваний ґудзик та кущі малини

Кожної неділі вранці черепаха Наталка гуляла лісом. Їй це дуже подобалося. Аякже? У неділю всі лісові мешканці сплять досхочу, тому в лісі тихо-тихо. Хіба що вітер грається, шурхотить листям і травою або задумливо риплять віти старих дерев. Отже, можна спокійно згадати все, що сталося минулого тижня, загадати, що робити наступного, помріяти або просто помилуватися красою рідного лісу.

Цього сонячного дня черепашка вийшла не тільки на прогулянку. В неї виникло бажання зварити собі весняний суп із кропивою. Але для цього було необхідне головне – молоденька кропива. Де її знайти? Для Наталки це не було таємницею. Вона добре знала рідний ліс і тому зараз прямувала саме туди, де знаходилися зарості молодої і такої смачненької в супі кропиви.

Тільки-но Наталка дісталася здичавілого малинника, за яким саме й знаходилися зарості тієї бажаної кропиви, тільки-но присіла відпочити, як почула тихий плач. У кущах малини ворушився хтось невідомий, плакав, тужив.

– Хто це? – здивувалася Наталка. – Хто в такий час може так сльозити?

Вона підхопилася, розхилила колючі віти і навіть рота відкрила від несподіванки: у кущах сиділа сорока Соня, обома крилами тримаючи свою гарненьку червону спідничку і заливалася гіркими сльозами.

– Що з тобою, подруго? – кинулася до Соні черепашка.

– О-о! Яке щастя, що ти мене знайшла! – захлюпала з полегшенням сорока.

– На, витри сльози, – і Наталка простягнула Соні носовичок. – До речі, навіщо ти тримаєшся за свою спідницю?

Соня набурмосилася і тільки зиркала з-під лоба. Черепаха уважно огледіла подругу.

– Спідничка в тебе ціла-ціленька і брудних плям ніде немає, – знову заговорила вона, привітно посміхаючись. – Що, ти знову просила у матусі нову спідницю? А вона тобі відмовила? Тож заспокойся. Ця червона тобі дуже пасує. До речі, щось я її не пам’ятаю.

Соня трішечки заспокоїлася (бо ж дуже їй подобалося, коли хтось її нахвалював) і заперечливо замотала головою.

– Ні. Не вгадала. Тільки… тільки ґудзик на спідниці відірвався. Тепер вона спадає з мене, ось!

Сорока підняла крила догори і спідниця в ту ж мить злізла до колін.
Наталка кинулася, щоб підхопити спідницю, нагнулася… Це ж зробила і Соня. Голови подруг зіткнулися з голосним тріском, а спідниця опинилася на землі.

– Ой! – йойкнула сорока, а Наталка лише захиталася і почала протирати очі.

Помовчала і зітхнула.

– Фу-ух! Мені здалося, що з очей іскри посипалися. Ти їх не бачила? – тривожно запитала вона сороку.

– Кого? – не зрозуміла та, швиденько натягуючи пожмакану спідницю на стегна.

– Не кого, а що, – зморщилася Наталка. – Іскри. Якщо бодай одна впаде на землю, може початися пожежа.

– Ти що? – знову нахнюпилася сорока. – Ти про мою спідничку думай, а не про якусь пожежу!

Зауважень легковажній Соні черепашка робити не стала (хоча, на її погляд, жахливіше лісової пожежі нічого в світі немає). Вона вже не тільки отямилася, але й вирішила, що треба робити.

– Тихо, Сонечко! Я вже знаю, як тобі допомогти, – заспокоїла вона знервовану подругу. – Зараз ми виберемося з цих кущів і потихенько підемо до мене. Там ти спокійно пришиєш ґудзик до спідниці. Ну, як тобі мій план?

– Але ж у мене з собою оцей важкий кошик и велика торба, – нашорошилася сорока.

– Не турбуйся, я їх понесу сама, – заспокоїла її Наталка. Миттю підхопила кошик, торбу і рішуче наказала: «Пішли!»

Аркуш другий.
Як треба пришивати ґудзики

Захекана Наталка всілася на канапку, присунула до себе робочу шкатулку, дістала голку, коток з червоними нитками і простягнула Соні.

– Можеш пришивати свій ґудзик.

Соня зашарілася так, що стала схожа на свою спідничку.

– Я не вмію шити, – прошепотіла вона.

– Нічого, я тебе навчу, – пообіцяла черепашка. – Справа це нехитра, але дуже корисна.

І знову простягнула голку Соні.
Сорока почала натягувати голку на нитку.

– Не так, – зупинила її Наталка. – До вушка голки треба втягувати нитку, а не навпаки. Втягнула? Тепер зроби на кінчику нитки вузлик. Тоді нитка залишиться з одного боку тканини і пришитий ґудзик більше не загубиться. Голку тримай у правому крилі, а ґудзика тримай лівим.
Сорока уважно слухала подругу і слухняно робили все, що та їй говорила.

– Із зворотного боку тканини. – вела далі Наталка, – встроми голку, витягни наперед і пропхни в одну з дірочок ґудзика голку.

– Вірно? – запитала Соня.

– Молодець, – похвалила її черепашка і веліла тягти голку, допоки вся нитка не витягнеться.

Потім сорока встромила голку в іншу дірочку ґудзика, у тканину і витягла нитку зі зворотного боку тканини. Так само вона зробила декілька разів і міцно пришила ґудзик до поясу спідниці.

– Молодець! Як в тебе гарно вийшло! – посміхнулася Наталка.

– Ось я і навчилася! – раділа Соня. – Тепер завжди буду собі ґудзики пришивати!

– Нікому не завадить вміти пришити ґудзика. Щоб спідничку або штанці не загубити, – підсумувала черепаха.

Аркуш третій.
Манна каша – безпечна і небезпечна

У двері Наталчиної нірки постукали: тук! тук! тук!

– Хто там? – запитала черепашка.

– Це я, Тришка. Відчиняй скоріше!

– Знову в нього, бідолашечки, щось скоїлося, – похитала головою Наталка і поспішила впустити до нірки заклопотаного тритончика.

– Знаєш, Наталочко, – заторохкотів Тришка, – в мене справи – жах! Мама з татом до бабці поїхали, а тут – шубовсь! – телефонний дзвінок! До нас тітонька вирішила завітати. Разом із дядечком та трьома своїми дочками. А пригощати їх нічим, бо в хаті хоч конем грай. Я вже все поїв, що батьки залишали! Із вчорашнього вечора нічого не їв. І що з цими гостями робити, не знаю. Ось, до тебе прийшов, – радитись.

– Що там радитись, коли ти голодний. Давайте, швиденько мийте із Сонею лапи, і починаємо хазяйнувати, – скомандувала Наталка.

Вона дістала фартух, хустинку й заходилася поратися.

– Зробимо манну кашу, поснідаємо, а потім будемо вирішувати, що робити .– Наталка обійняла Соню й повела її на кухню.

– Згоден! Це швидко і смачно! – підтримав черепаху Тришка, прямуючи до столу. Подумав і додав: – Але дуже небезпечно.

– Чому? – не зрозуміла сорока.

– А так, – сумно відповів тритон. – Я учора намагався зварити цю кляту кашу. Варив, варив, а вона застигла у каструлі, стала наче кам’яна. Я намагався її з каструлі видряпати, нічого не вийшло. Ну, я розлютився, взяв і викинув ту каструлю разом із кашею у вікно…

– Той що? Вікно розбив? – скрекотнула засуджуюче Соня.

– Краще б вікно, – гірко зітхнув Тришка. – Ця важкенна каструля впала на лапку жабеняткові Грицьку. І тепер він ще довго буде шкандибати у гіпсі…

– Гай-гай, Тришо, як же ж тобі не соромно! – насупилася Наталка. Треба обов’язково Грицька провідати, підтримати. Але зараз я навчу вас варити манну кашу, щоб більше ніхто нікого не ушкодив. Бажаєте навчитися?

– Ти жартуєш? Я ніколи не навчуся! – обурився тритон.

– І я, мабуть, теж, – підхопила сорока, опустивши голову додолу.

– Все у вас вийде, якщо є бажання, – пообіцяла Наталка. – Зварити смачну манну кашу нелегко. Але я розкажу вам три секрети її приготування.

Із холодильника вони дістали молоко, на полиці взяли цукор та манну крупу, а в шафі відшукали невеличку каструльку.

– Дивно якось ти говориш. Які можуть бути секрети у приготуванні манної каші? – пхекнула Соня. – Насипай манку, заливай молоком або й водою, от і вся премудрість.

– Помиляєшся, – не погодилася Наталка. – Слухай. Секрет перший: треба точно розрахувати кількість крупи та молока, у якому варитиметься каша. На півлітра молока треба взяти три чверті стакана манки.

Спочатку налий молоко в каструлю. Якщо до вподоби солодка каша, додай одну столову ложку цукру, якщо ж ні – одну чайну. Не забудь додати дрібку солі, перемішай і став на вогонь. Вогонь повинен бути слабким, бо каша пригорить або, на край, пристане до каструлі.

Секрет другий. Коли молоко закипить, починай тонким струмочком всипати до нього крупу, ретельно її розмішуючи. Загалом, кашу треба мішати, поки вона вариться. А вариться вона п’ять хвилин. П’ять хвилин минуло? Знімай з вогню і…

Секрет третій: … щільно накрий кришкою. Нехай постоїть так хвилин з десять. За цей час каша розбухне й стане неймовірно смачною.

– Що, вже можна їсти? – здивувалася сорока.

А Тришка облизнувся і проковтнув слинку.

– Авжеж. Зараз ми нагодуємо нашого хворого й самі поїмо. Але перед тим, як розкладатимемо кашу по тарілках, покладемо до кожної порції шматочок масла. Спробуй.

– Як смачно, – облизнулася Соня.

– А я? А мені? – озвався Тришка, який прислухався до розмови подруг. – Дайте й мені перевірити, які з вас кашовари.

Деякий час тільки й чути було: чмок-чмок-чмок! ковть-ковть-ковть!

Аркуш четвертий.
Як зварити кисіль

– Дякую, каша вийшла смачна. Але тепер пити захотілося, – заканючив тритончик, проковтнувши останню ложку. – Чогось такого, смачненького…

– Кисіль тобі смакує? – одразу ж відгукнулася черепаха.

Вона наче чекала на Тришкине прохання. І знаєш, любий читачу, чому саме? Відповідь проста: кисіль смачний та корисний. Про це знали і наші пращури. Бо чому у казках постійно згадується про молочні ріки й кисільні береги? Що? Ти кажеш: такого не може бути, бо кисіль рідкий? Тільки помилки тут немає. У давні часи кисіль готували, використовуючи жито або овес. До того ж, він був дуже густим, таким, що можна різати ножем. Зараз його роблять не так, як наші прабабці, а рідким, фруктовим.

– Мені смакує вишневий кисіль, – облизнувся Тришка. – Моя мама варить такий смачний вишневий кисіль!

– Якщо є бажання, то я й тебе навчу готувати такий само смачний кисіль, – запропонувала Наталка.

– Я теж хочу навчитися варити кисіль, – надулася, наче миша на крупу, сорока. – Але моя бабуся готує його із журавлини.

– Обов’язково, – заспокоїла її черепашка. – Залюбки навчу вас обох. До речі, у моєму холодильнику є саме журавлина.

– Віват! Буде мій улюблений кисіль! – застрибала Соня.

– Чому мені завжди не щастить? – почав скаржитись тритончик.

– Слухайте уважно, щоб потім нічого не переплутати, – швидко сказала Наталка, яка хотіла якнайшвидше змінити тему. – Візьміть дві склянки журавлини, покладіть у друшляк і промивайте під цівкою води декілька хвилин. Коли вода стече, поставте друшляк у миску і дерев’яним товкачиком вичавить з ягід сік.

Розказуючи, Наталка встигала ще й робити те, про що йшлося.

– Злийте сік у склянку, – вела далі черепашка, – а вичавки заливайте одним літром води.

– А скільки це – один літр? – перервав її тритончик.

– Один літр – це чотири повні склянки води, – скрекотнула Соня. – Мені мама показувала.

– Вірно, – погодилася подруга. – Слухайте далі. Переваріть вичавки, а потім процідіть через марлю. У чистий відвар засипайте цукор (кому як до смаку. Кому треба солодкий, кому – кислуватий). І ще раз доводіть до кипіння.
Поки відвар кипить, у половині склянки холодної кип’яченої води розведіть дві столові ложки крохмалю; потім акуратно, тоненькою цівочкою виливайте рідину у киплячий відвар. Головне, не забудьте постійно помішувати рідину, щоб вона густішала рівномірно.

– Навіщо мішати? Хіба не можна без цього? – скривився Тришка, якому іноді бувало ліньки навіть чаю собі налити. – А коли я забудусь?

– Забудеш – крохмаль завариться грудкою, і кисіль доведеться викинути, – сказала Наталка, помішуючи кисіль великою ложкою. – За півхвилини знімайте каструлю з вогню, встановіть її на підставку і виливайте туди раніше вичавлений сік. Востаннє перемішайте – раз! – і готово!

– Наливай скоріше у філіжанку, – підкинувся тритон.

– Нехай остигне, бо обпечешся, – попередила черепаха. – Почекай!

– Наталочко, а можна робити кисіль ще з якихось ягід? – запитала Соня.

– Звичайно. Можна робити кисіль із червоної або чорної порічки, вишні, брусниці, малини, ожини…

Аркуш п’ятий.
Що таке «меню»?

– Оце так наївся, – перервав їх Тришка і розніжено погладив своє черевце. Потім задумався, почухав у потилиці і… – Йой! – налякано підскочив. – Зовсім забув про гостей! Чим їх пригощати? Може зварити їм кисіль?

– Тю на тебе, – погорда форкнула сорока. – Де це ти бачив, що гостей. які приїхали з іншого лісу, пригощали такою дрібничкою?

– А в мене вдома нічого нема, – зажурився тритон. – Якщо ж я мамі зателефоную, вона бабусю хвору покине і одразу додому повернеться.

– Такого робити не можна, – твердо сказала Наталка. – Зробимо так: я почну телефонувати усім нашим друзям. Нехай до тебе приходять і принесуть якесь їстівне – хто що може. Тоді ми складемо меню.

– Мме-еню-у? – затинаючись і розтягуючи літери перепитав Тришка. – А куди його покласти і з чим його їдять?

– Не їдять, а придумують, – терпляче пояснила Наталка. – Це перелік страв, якими ми маємо пригостити родину твоєї тітоньки.

– Тепер зрозуміло, – радісно потер лапки тритончик. – Ну що ж, кому першому телефонувати будемо?

Соня встала з канапки, розгладила свою червону спідничку, багатозначно кахикнула і рішуче вигукнула:

– Не треба тобі, Наталочко, нікому телефонувати! У нас все є!

– Розігруєш?! – в один голос вигукнули черепашка і тритон.

– Ви що? – образилася сорока. – Та я ж сьогодні вранці саме з базару летіла, коли в мене спідниця… ну, тобто, коли мені довелося зробити вимушену посадку у тих клятущих шпичастих кущах! У мене в кошику і сметана, і яйця, і масло, і сир. А в торбу я не тільки картоплю насипала – всю городину.

– Яка ти, Сонечко, добра, – кинувся обіймати подругу Тришка. – Тільки що ти батькам скажеш?

– Правду, звісно, – знизала плечима сорока. – Я сподіваюся, що ти їх у гості до себе запросиш, з тітонькою познайомиш. Татусю подобається слухати якихось мандрівників або тих, хто побував у далеких лісах та степах.

– Обов’язково запрошу, – гаряче запевнив її тритон.

– Тоді бери мої клунки і пішли!

Під час їх розмови Наталка дарма часу не гаяла. Вона схопила аркуш, олівець і щось швидко-швидко писала.

– Наталко, ти йдеш? – підштовхнув її Тришка.

– Зараз, зараз, – задумливо відповіла черепашка і мрійливо примружилася. Помізкувала хвилинку і переможно вигукнула: – Готово! Меню складено!
Тришка з Сонею із захопленням почали ляскати в долоні.

– Читай!
– Салат «Ромашки на галявині», – стала урочисто вимовляти Наталка. – Пісний борщ з грибами. На солодке: торт «Фруктова ніжність» і оладки! Ну як?

– І хто це буде готувати? – схопився за голову Тришка. – Краще одразу тітоньку у кафе якесь запросити…

– Не хвилюйтеся. Я все приготую. Та ще й вас навчу, – переконливо відповіла черепашка. – Збирайтеся, і – гайда! – до Триши!

Аркуш шостий.
Що таке гармидер і як із ним боротися

Тритончикове помешкання зустріло друзів тьмяним склом у вікнах, вкритими пилюкою полицях, замацаних шафах та підлогою, вкритою блискучими різнокольоровими плямами. Брудний посуд у мийці нагадував башту, одяг можна було знайти і на столі, і під столом, і на ліжку, і на стільці. Навіть на люстрі висіла одна забруднена шкарпетка.
Іграшки були розсипані по підлозі, наче мак по бублику. М’ячик закотився під стіл, детальки конструктора перемішалися з пістолями і книгами, а деякі машинки, наче воїни в засаді, намагалися сховатися під книжкову шафу.

– Заходьте! – гостинно виголосив Тришка.

Відчинив двері, ввімкнув світло і, підхопивши торбу, першим рушив коридором. Торба була важка, тому тритончик ніс її поперед себе, високо піднімаючи ноги і запрокинувши голову догори. Як то завжди буває із нечепурами, на його шляху опинилася маленька залізна вантажівка, і Тришка, ясна річ, став саме на неї.

Від несподіванки він упустив мішок, замахав руками але, замість того, щоб загальмувати, розігнався і з усього маху… врізався носом у стінку. Стіна затряслася, ніби від землетрусу, заходила ходуном разом із картиною, що прикрашала передпокій, гвіздок, на якому вона висіла, зігнувся і картина впала саме на приголомшеного тритона.

Наталка миттєво передала кошик Соні, підхопила картину й обережно поставила її у безпечне місце. Потім зайнялася тритончиком: допомогла йому дістатися до крана, ввімкнула холодну воду і поклала на постраждалий ніс холодний компрес.

– Ну і гармидер у тебе, дорогий друже, – приговорювала вона, розмістивши постраждалого на дивані. – От зараз нам із Сонею доведеться його приборкати, а вже потім готувати святковий обід.

Між тим сорока почала налякано озиратися.

– Що сталося? – здивувалася черепашка. – Ти щось загубила?

– Ні, я хочу побачити того небезпечного звіра, який живе у Тришки. Хіба він вибрався з клітки?

– Про якого звіра ти говориш? – загундосив тритончик. – У моєї мами алергія на домашніх істот, тому в нас навіть цвіркунів немає.

– Зібруни? Це такі смугасті стрибунці? – перепитала Соня. І додала впевнено: – Ну, звичайно, якщо у тебе є гармидер, то зібруни в тебе жити не будуть.

– Ти переплутала цвіркунів із зебрами, любцю. Зебри – це такі смугасті коні, які мешкають в Африці. А цвіркуни – комахи, що живуть у домі і співають, тобто цвірчать, уночі, – посміхнувшись, пояснила Наталка. – А гармидер – це не звір, а безлад у хаті. І боротися з ним не важко…

– Я знаю, знаю, як! – радісно підхопила Соня. – Тільки треба все помити і прибрати!

– То що ж? До роботи! – підбадьорила її черепашка.

– До роботи! – погодилася сорока.

Аркуш сьомий.
Як треба прибирати та кімнату прикрашати

Соня витирала пил. Спочатку обережно знімала з поличок книги, вази, різні дрібнички та розкладувала їх на столі. Потім протирала сухою ганчіркою полицю і кожну річ окремо. А вже потім розміщувала речі по своїх місцях.

– Ти робиш все, як моя матуся, – зауважив Тришка. – І як у тебе терпець не уривається? Я б – раз! раз! – махнув ганчіркою і готово.

– Пхе! – зневажливо пхекнула сорока. – Раніше і я так міркувала. От і почала махати. Хлоп! – і бабусина улюблена ваза опинилася на підлозі. Хлоп! – і тільки трісочки від неї залишилися. З того часу я не махаю ганчірками, як навіжена.

– Ну-у, якщо так… – задумався тритончик. – Тільки треба тобі було спочатку підлогу підмести, бо пилосос татусь до ремонтної майстерні віддав.

– А я зараз оту пилюку, що ти зібрав, повитираю, а потім заходжуся підмітати.

– Ха-ха-ха! – зайшовся Тришка. – Поки ти підмітатимеш, уся пилюка знову на полицях опиниться. Я вже намагався її позбавитись і, бач, нічого не вийшло.

Сорока зупинилася, наморщила лоба, навіть очі заплющила, щоб думати ніхто не заважав. Постояла, подумала і вирішила:

– Дійсно, спочатку мені треба було підлогу вимести, а потім пил витирати. Тепер я тільки так і робитиму.

Коли все було прибрано, сорока оглянула кімнату і роздумливо сказала.

– Чогось не вистачає.

– Все гарно, – не погодився з нею Тришка.

– Ні, – уперлася сорока. – Треба щось додати… О! Знаю! – зраділа вона. – Квіти! Сюди потрібні квіти.

– Ну, то й я пішов. Миттю нарву, – підхопився з дивану тритончик.

– Та ти ж постраждалий, – занепокоїлася сорока.

– Все гаразд, – запевнив її малий. – Я вже добре почуваюся.

Не встигла сорока оговтатися, як він вискочив із кімнати.

– Хтось прийшов? – вийшла з кухні Наталка.

– Ні, пішов, – повідомила їй Соня. – То Триша за квітами побіг. Хочу до приходу гостей кімнату прикрасити. На стіл поставлю і на шафу. Ото буде гарно!

У кімнаті з’явився захеканий Тришка.

– На! – він простягнув Соні зібраний букет.

Сорока подивилася на нього і розгублено запитала.

– Що мені з ним робити?

– Як що? Ти ж хотіла їх у вазу поставити.

– То хіба ж квіти з такими короткими стеблинами можна кудись поставити? – встряла до розмови черепашка. – Біжи вдруге, принеси інші.
Інші квіти тритончик, бажаючи догодити подругам, повиривав з корінням.

– Тришо, ну що ти наробив? Увесь передпокій землею засипав. Тепер вдруге доведеться там прибирати, – докорила другові Наталка.

– Чому ви прискіпуєтесь? – заскиглив тритончик. – Ці вам довгі, ті – короткі. Які ж треба?

– Середні, – роз’яснила черепашка. – Пішли разом квіти збирати.

Вони нарвали багато квітів і прикрасили ними кімнату.
Відтоді Тришка завжди сам збирає квіти для матусі.

Аркуш восьмий.
Як зварити борщ та приготувати салат

– Чим я можу тобі допомогти? – зазирнула до кухні Соня. – Або, може є якась страва, легка у приготуванні, то я б власноруч все зробила.

– Якщо знаєш, ЯК робити, то легко все, – відгукнулася Наталка, миючи овочі. – Сідай ондечки, на цей стілець, будеш чистити картоплю. А я, поки тертиму моркву і буряк, поділюся з тобою рецептом свого «фірмового» борщу з грибами. Ось, слухай.

Пісний борщ з грибами від Наталки.
Для того, щоб зварити трилітрову каструлю пісного борщу, потрібно: 1 морква, 1 буряк, половина цибулини, 3 картоплі, четверта частина капустини (всі овочі – середнього розміру), грамів зо 200-250 печериць, 2 столові ложки томатної пасти, сіль, зелень (кріп, петрушка), лавровий лист, 6-8 горошин чорного перцю).
Спочатку чистимо та тремо на крупну тертушку моркву і буряк; тушкуємо, додавши олію, у пательні на маленькому вогні.
Прошу не забувати помішувати дерев’яною ложкою!
Поки вони тушкуються, ріжемо на невеличкі шматочки миті печериці та цибулю.
Чистимо три картоплі і ріжемо кубиками.
У каструлю перекладаємо тушковані моркву з буряком.
Так само тушкуємо на олії печериці з цибулею і – окремо – порізану кубиками картоплю.
Шинкуємо капустину та зелень і теж складаємо у каструлю.
Заливаємо все водою (пам’ятай про лавровий лист та чорний перець!), додаємо солі (тут вже смак у кожного різний) і ставимо на слабкий вогонь.
Окремо у пательню наливаємо розведену томатну пасту (2 столові ложки пасти на склянку води), 1 столову ложку олії і тушкуємо, додавши дрібку солі (буде ще смачніше, якщо додати половину чайної ложки цукру).
Коли томат закипить, вилий його у каструлю.
На вогні борщ тримай, поки капуста і картопля не стануть м’якими.
Потім зніми з вогню. Нехай відстоїться.
Завтра від буде ще кращий, аніж сьогодні.
Влітку такий борщ дуже приємно їсти холодним – із холодильника.

– А тепер зробимо, Сонечко, салат, – бадьоро виголосила Наталка. – Готувати цю страву легко, але всім моїм гостям вона до вподоби.

І Наталка розказала сороці, як робити цей легкий у приготуванні, але такий смачний салатик.

Салат «Ромашки на галявині» від Наталки.
Нам буде потрібно: 7 варених яєць, 2 плавлені сирки, 1-2 зубки часнику, 200 г майонезу, листя зеленого салату і петрушки.
На крупну тертушку тремо плавлені сирки та 6 яєць. У майонез вичавлюємо або ріжемо малюсінькими шматочками часник. Змішуємо з натертими яйцями та сиром.
У сьомого яйця дістаємо жовток, ріжемо його навпіл. Білок ріжемо на довгі шматочки (щоб були схожі на пелюстки ромашок).
На пласку тарілку викладаємо листя салату (нехай трішечки виступають над краєм).
На листя акуратно викладаємо сирково-майонезну суміш. Розрівнюємо.
На рівній відстані від центру розміщуємо по пів-жовтка й оточуємо половинки нарізаними «пелюстками» білка. От дві «ромашки» і готові! Навколо них розсипаємо листячко петрушки.
– Гарний вийшов салат, еге ж? – запитала черепашка у подруги, із задоволенням дивлячись на тарілку з салатом.

Аркуш дев’ятий.
Як Тришка одяг виправ

Поки подруги готували, Тришка відчув бадьорість і теж вирішив зробити щось корисне.
Озирнувся на всі боки і побачив, що його улюблені червоні штанці брудні. Брудною була й жовта курточка. А біленький носовичок зробився геть сірим.

– Хіба я гірше за Наталку можу прати? Ось зараз виперу ці речі так, що Наталка із Сонею зрозуміють, що я теж хазяйнувати вмію!
Як надумав – так і зробив.

Поклав у таз увесь одяг разом, залив гарячою водою і взявся до діла. Милом милить, лапками тре… Потім віджав, щоб вода не стікала й повісив на мотузку: нехай сонечко висушує, вітерець обдуває.

Розвішує одяг і сам себе нахвалює:

– Ось який я молодець, як чисто виправ!

Так і Наталці із Сонею сказав:

– Ось який я молодець, яку важну справу зробив!
Подивилася Наталка на одяг та схопилася за голову. Як думаєш, любий читачу, чому? Відповідаю: тому, що неуважний тритончик зробив все не так, бо речі всі полиняли. Тобто, і зелена курточка, і білий носовичок набули строкатого, червоно-жовто-білого кольору.

– Чому це сталося? – захнюпав Тришка.

– Тому, – пояснила черепашка, – що кожну річ треба було прати окремо. Спочатку носовичок. Тому, що він білий. Потім жовту курточку. Тому, що вона світла. А вже потім – червоні штанці. Вони здатні полиняти.

І полоскати кожну річ треба окремо. Спочатку носовичок. Тому, що він білий. Потім жовту курточку. Тому, що вона світла. А вже потім – линючі червоні штанці. Запам’ятай, друже, що кольорове ніколи не можна прати разом із білим. Ось так!

– А коли складаєш брудні речі чи білизну до пральної машинки? – втрутилася Соня.

– Так само, – знизала плечима Наталка.

Аркуш десятий.
Як Тришка постраждав

– Ти, Тришко, нас від роботи відволікаєш, – заявила Соня, відходячи від мокрої білизни, розвішеної Тришкою на вулиці. – Ти б краще нам допоміг: фрукти та зефір порізав.

– А я що? Я завжди напоготові! – підстрибнув невгамовний тритон і побіг на кухню.

На кухні Тришка мерщій кинувся до роботи – схопив величезний ніж і почав з пересердя кромсати банан. Раз! Два! – половинки банана розлетілися на два боки. Одна половинка стукнула Соню в лоб, а друга вилетіла у вікно. Ніж підскочив, і тритончик з розгону рубонув ножем по пальцю.

– О-о-о! А-а-а! – Соня кричала навіть голосніше, ніж сам постраждалий.

– Горе мені з вами! – тупнула Наталка, в одну мить підхопивши ніж, плюснувши водою на сороку – щоб не галасувала, і діставши йод та бинт для надання пораненому першої медичної допомоги.

– У-у-у! Як боляче! Навіть гірше, ніж від ножа, – заскиглив Тришка.

– Терпи, козаче, отаманом будеш, – умовляючи товариша, черепашка промила палець, намазала його йодом і міцно забинтувала. – Ось і все, – вона лагідно витерла сльози у зарюмсаного тритона і запропонувала:

– Йшов би ти звідси, на канапці полежав.

– Ні, я краще на річку піду, бо щось в мене шкура від переживань посохла, – простогнав Тришка. – Занурюся у воду раз-другий, от мені і полегшає.

– Ну, то йди, – погодилася черепаха. – Тільки завітай по дорозі до Федора Федоровича, Грицька, Рудика, Йосипа, про батьків Соні не забудь. І обов’язково Семенка запроси.

– Навіщо тобі наш соловейко? – здивувалася Соня, до якої вже повернулося її допитливість і бажання про все дізнатися.

– А як же? – взяла руки у боки Наталка. – Шановні гості до нас приїдуть, аж з самої… Звідки вони, кажеш, приїдуть? – зиркнула вона на тритона.

– Ну, звідки… З міста, звичайно. Вони там в акваріумі живуть, в одного натураліста.

– Угу, – глибокодумно простягнула сорока. – Тобто вони, сердешні, ніколи ліса не бачили?

– Не бачили, – погодився Тришка.

– Отож, нехай і побачать, і почують все, чим ми пишаємося, – підсумувала черепашка. – Спочатку ми їх пригостимо. Потім Федір Федорович, який у нас усі лісові стежинки, усі галявинки знає, на екскурсію запросить. А Семенко їм заспіває. Гадаю, що такого співака вони жодного разу не чули.

– Тоді я побіг, – махнув лапкою заклопотаний тритон і прожогом вискочив із хати.

Про поранену лапку він навіть забув.

Аркуш одинадцятий.
Торт «Фруктова ніжність» від Наталки

– Давай швиденько торт робитимемо, – сказала Наталка, замикаючи за Тришкою двері. – Бо часу у нас обмаль. Ще ж оладки пекти треба.

– А давай, я буду торт робити, а ти – оладки пекти, – запропонувала Соня.

– Так ти ж рецепту не знаєш, – завагалася черепашка.

– Ну, тоді роби торт, а я спечу оладки. Це, мабуть, легше. А рецепт торта ти мені потім даси, – знайшлася сорока.

– Згодна, – кивнула Наталка і заходилася робити торт.

Все в неї виходило акуратно, красиво і, головне, без зайвих зусиль. При цьому вона встигала допомагати порадами Соні.

– Щоб зробити оладки, – говорила черепашка, нарізаючи тоненькими скибочками ківі та банани, – тобі треба розбити у миску яйце й розтерти його зі столовою ложкою цукру й дрібочкою солі. Налий туди склянку кефіру або кисляку. Збий, і в цю суміш додай склянку муки, – поміркувала й додала: – Бажано спочатку просіяти її скрізь підситок. Тоді на кінчик чайної ложечки візьми соду і погаси її ложечкою оцту. Знову збий тісто. Тепер воно повинно бути схоже на густу сметану. За бажанням у тісто можна додати помиті родзинки або потерти яблуко.

– Зроблено! – бадьоро доповіла сорока.

– Тепер постав на вогонь чисту суху пательню, нехай розігріється. У розігріту сковороду налий олії стільки, щоб вона вкрила дно. Тоді набирай тісто чайною ложечкою та акуратно виливай у пательню.

– Чайною? – перепитала Соня.

– Так, чайною. Звичайно, можна й столовою, але тоді оладки вийдуть завеликі, – розтлумачила Наталка.

– Я й думаю, чому в тебе виходять такі гарнесенькі оладки. Ага! – раділа Соня. – Тепер і я дивуватиму гостей своєю майстерністю!

– Коли оладки з одного боку підрум’яняться, – перервала її Наталка, побачивши, що оладкам з одного боку загрожує вогонь, – переверни їх виделкою або дерев’яною лопаткою на другий бік. Готові оладки складай у мису або глибоку таріль.

– Їдять оладки з медом, варенням або сметаною, а запивають молоком, чаєм, компотом, – переможно вигукнула сорока. – Мені до вподоби абрикосове варення. А з чим смакує тобі?

– Мені – з молоком, – потягнулася черепашка. – Уф! Втомилася! Але торт вже готовий.

– Який чудовий! І як швидко! – ахнула сорока. – Ти справжня господиня!

– Я – ні, – засоромилася Наталка. – От моя бабуся…

– То це її рецепт?

– Ні, це я вигадала, – зізналася черепашка. Все дуже просто. Слухай…

Торт «Фруктова ніжність» від Наталки.
Буде потрібно: 1 пачка крекерів «Ніжність», 2 банани, 3 ківі, 2 апельсини, 200-250 г білого або рожевого зефіру, 500 г сметани, склянка, наповнена цукром на дві третини.
Сметану збий із цукром – ось крем і готовий.
Почисти та наріж банани і ківі кружальцями. Те ж зроби із зефіром. Апельсин розбери на дольки.
На теку виклади шар крекеру, намасти кремом, потім – шар зефіру, крем, шар банану та ківі, крем. І знову – крекер, крем, зефір, крем, банан, ківі, крем.
Викладай продукти по черзі, поки вони не закінчаться.
Змасти поверхню кремом і прикрась дольками апельсину.
Увага! Кожного разу торт можна робити трішечки іншим, наприклад, притрушувати тертим шоколадом, подрібненими горіхами, або родзинками та шматочками кураги.

– Ой, який красивий! – облизнулася Соня. – Так би і проковтнула!

– Ще не можна, – занепокоїлася Наталка. – Торт постав до холодильника на 2-3 години. Чим більше просякне – тим смачніше буде.

Аркуш дванадцятий.
Коли гості на порозі

У двері загрюкали: грюк! грюк! грюк!

– Хто там? – запитала черепашка.

– Це я, Тришка. Відчиняй, Наталю!

– Що на цей раз із тобою скоїлося? – зітхнула Наталка, подивившись на заклопотаного тритончика.

– Гості на порозі! – перелякано видохнув Тришка. – Вони до нас приїхали на таксі!

– На таксі? – Звела очі до гори сорока. – Ах, як це дивно! Як чарівно!

– Нічого дивного в цьому немає, – знизала плечима черепаха. – Вони ж у місті живуть, а городяни, вони завжди або на таксі, або на трамваї чи тролейбусі. Пам’ятаю, коли я останній раз відвідувала свою бабусю, то вона запросила мене покататися на метро. Оце так диво!

– Годі вам балаболити! – схопився за голову тритончик. – Краще підкажіть, як їх зустрічати? Чи то почати у долоні ляскати, чи то радісно завищати і пострибати?

– Несеш казна-що! – обурилася Наталка. – Навіщо вищати? Відчиняєш двері, чемно вітаєшся, запрошуєш зайти, а вже потім знайомишся: називаєш своє ім’я, схиляєш голову, а коли тітонька назве своє ім’я, можеш поцілувати їй лапку.

– Оце так-так! Скільки треба запам’ятати, – почухав потилицю Триша. – То, кажеш, спочатку схилити голову, відкрити і поцілувати ручку двері… Ой, щось не те…

– Звичайно, не те! – спохмурніла черепаха. – Боюся, переплутаєш усе. Давай-но, потренуємось. Я буду твоєю тітонькою…

– А я – твоїми двоюрідними сестрами! – виступила вперед Соня. – Усіма трьома одразу.

– Але ж… – почав було Тришка, потім розмислив добряче і вирішив: – Згоден!

Спочатку все було добре: тритончик відчинив двері, радісно вигукуючи: «Здоровенькі були!», потім чемно розшаркався, урочисто наголосив: «Моє ім’я – Трифон Тритузний!» і посунувся до Наталки – чоломкатись. Але спотикнувся, замахав лапками, щоб утримати рівновагу…

– Яка гаряча зустріч! – насмішкувато вимовила огрядна тритониха, підхопивши злощасного Тришку. – З порогу в обійми кидається! Оце так любов!

Трійка симпатичних дівчат-тритонів захихотіли, а статечний тритон з краваткою, щоб приховати веселу посмішку, зняв окуляри і почав їх протирати.
Почервонілий Тришка остовпів, а Соня завмерла з розкритим дзьобом. Тільки Наталка не розгубилася. Вона посунула остовпілого тритончика, пхнула у бік скам’янілу сороку і ввічливо запросила гостей до господи.

– Проходьте, добродії, будьте ласкаві, – підхопивши велику сумку, черепашка рушила коридором до кімнати.

За нею слухняно задрібушили гості. Тришка вихопив у дядька валізу, а Соня, наче заведена, повторювала:

– Здрастуйте! Моє вам вітаннячко!

Аркуш тринадцятий.
Хоча і тринадцятий, але щасливий

На щастя, Тришкіна тітонька мала величезний запас гумору, тому спілкуватися з нею виявилося легко і просто.

– Зви мене пані Тамілою. Це буде сучасно і по-європейському, – попередила вона племінника. – Назвеш тітонькою – ображуся. До цього незворушного товстунчика, мого любого чоловіка, можеш звертатися з повагою: пане Спиридоне. А дівчатка з тобою нехай самі знайомляться.

– Тася!

– Ася!

– Лася! – дружно вигукнули сестри.

Тришка вирішив поцілувати кожну двоюрідну сестричку, але його відпихнула Соня, яка поспішала насолодитися їх модним одягом та зачісками. Сорока мацала тканини, роздивлялася прикраси і, навіть, встигла отримати у подарунок блискучу каблучку.

– Соню! – грізно шикнула Наталка.

Але тут у двері нетерпляче застукали і до кімнати ввійшли усі друзі та знайомі Тришки: Федір Федорович і батьки Соні, Грицько і Рудик, Йосип і Семен…
Коли усі познайомилися, Наталка із Тришкою запросили гостей до столу.

– Чим пригощати будеш, племінничку? Хіба що мінеральною водою? – насмішкувато зіщулилася Таміла. – Як гарно, що я запаслася у дорогу бутербродами. Дівчата, діставайте все, що в нас є!

– Не треба! – пишаючись, Триша почав розливати у тарілки смачний, пахучий борщ.

– Як смачно! – здивовано зауважила Таміла, скуштувавши борщ і простягаючи тарілку за добавкою. – Невже це ти…

– Борщ варила моя найкраща подруга Наталка, – зізнався тритончик. – Вона ще й салат зробила, і торт виготовила, і оладки спекла!

– Насправді, оладки пекла я! – підхопилася Соня. Засоромилася і додала: – Але під керівництвом Наталки.

– Молодці, дівчатка! – схвально висловився пан Спиридон. – Готуєте краще, ніж у нашому міському ресторані.

– Давайте пити чай з тортом! – запропонувала Наталка і порізала торт на великі-великі шматки.

– Якщо бажаєте, то після чаю я вам заспіваю, – тихо вимовив соловейко.

– Звичайно! Із задоволенням! Ми ще ніколи не чули, як співає соловейко! – почали аплодувати сестрички Тася, Ася і Лася.

І Семенко заспівав.
І співав до світанку.
На прощання тітонька Таміла записала у кулінарний зошит Наталки рецепт святкових бутербродів.

Святкові бутерброди від тітоньки Таміли.
Давайте зробимо бутерброди! Ось, наприклад, «Снігова баба». Треба нарізати продовгуваті шматочки хліба – білого або чорного. Покласти на них поруч три кульки сиркової маси: одну більшу, другу меншу, а третю – найменшу. Схоже на снігову бабу? Не зовсім. Не вистачає «очей» та «носа». «Очі» зроби з родзинок, а «ніс» – із шматочка моркви.
А ось бутерброд «Доміно». Наріж чорний хліб прямокутниками. Змасти маслом. Потім поклади такі ж прямокутні шматочки сиру. Розділи їх навпіл стрілкою зеленої цибулі. Крапки зроби із шматочків чорносливу або крапельок кетчупу.

Можна також зробити бутерброд «Ялинка». Намасти хліб маслом. Поклади шматок ковбаси (або шинки чи сиру). Потім кругленький шматочок огірка розріж навпіл і поклади на хліб «ялинкою». Стовбур зроби зі стрілочки зеленої цибулі.
«Ялинку» можна прикрасити крапельками майонезу або крапельками кетчупу.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Як черепаха Наталка до школи збиралася”
Еліна Заржицька
Видавництво: “Пороги”
м. Дніпро, 2011 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: