TOU

Як чоловік і ведмідь газдували

Українські народні казки

Було це дуже давно. Жив бідний чоловік, мав жінку і повну хату дітей. Та діти ще нічого не знали робити.

Біда і нужда в хаті росте, голод дітвору гне і мучить. Не знає чо­ловік, за що і взятися. Літом іде до лісу рубати дрова, щоб заробити копійку. Але з того заробітку утримувати велику родину важко. Не має чоловік землі, щоб наорати, насіяти, бо клаптик у нього такий, на якому всього хатина стоїть.

Біднякова хата недалеко від лісу. Як тільки зима настає, бере чоло­вік самотяжні санки і йде по дрова до лісу.

Одного разу чоловік пішов з санчатами до лісу й опинився у глибо­кій хащі. Мало хто і бував тут. Іде, іде, вибрався під високу ґору, потра­пив на широку долину. І думає собі: «Коли тут ліс повалити, буде поле. А поле вродить хліб».

Зима ще не минула, чоловік дався ліс рубати. Тонку деревину везе додому, колоддя валить докупи з думкою, що навесні підпалить, попе­лом удобрить землю.

Довго рубав чоловік ліс. Багато навозив собі дров додому. Та при­йшла весна, сніг зник. Подався чоловік палити громаду дерева Тонке гілля обрубав, скинув на купу. Великі колоди рушити з місця не мо­же. А саме в березні звикли вибиратися з своїх зимових логовищ ведме­ді. Виліз із гаври старий бурмило, дивиться, як чоловік мучиться, при­йшов близько і каже:

— Що ти, чоловіче, тут робиш?

— Хотів би я очистити поле. Тут далеко, сюди лісники не прийдуть, ніхто видіти не буде, де я господарюю. Хотів би я собі щось посадити і посіяти. Бо діти голодніють, жінка голодніє, а я сам бідую. Так бідую, що з голоду погибати приидеться.

Задумався Ведмідь і каже:

— Бідую зимою і я, бо сиджу в барлозі і лапу ссу. Коли ти мене прийняв би до себе, ми землю обробили б разом, посіяли б разом, а потім врожаєм поділилися. Я виджу, що ти всіх дерев зібрати не в силі, я тобі допоможу.

Чоловік думає: «Справа непогана. Ведмідь міцний, колоди він до купи збере легко».
Домовилися чоловік і Ведмідь про спільне газдування. Робота йде добре. Бо яка колода не була б велика, Ведмідь легко нею котить з місця на місце. Чоловік тільки командує.
Почали Ведмідь і чоловік ярювати. Поле було вже чисте, колоддя спалене. Копає чоловік мотикою, Ведмідь — кігтями. Поле вже покопане, треба садити, сіяти.

— Ну, — каже чоловік, — договорімся, що буде тобі: чи зверху, чи знизу?

Ведмідь подумав: «Я видів і таке, що родиться над землею… Попрошу те, що зверху».

— Мені те, що над землею.

— Гаразд!
Приготував чоловік насіння Посадили на паленищах багато картоплі. А на нивках, де вогонь був, вона родить добре. Насіння зійшло, картопля почала рости. Листя на новині таке, що любо дивитися — аж чорне. Прийшов час картоплю обкопувати. Чоловік копав мотикою, Ведмідь — кігтями. Так обкопали вперше, вдруге.
Після другої обкопки картопля почала дозрівати. Чоловік був не глупий, вже влітку почав носити з врожаю додому по торбині.
Життя пішло краще. Діти вже не голодні.
Настав час збирати урожай. Прийшли чоловік і Ведмідь на ниву. Каже чоловік:

— Дивися, інші люди збирають врожай. Збираймо свій. Коли не зберемо, припаде снігом.

Ведмідь вириває картоплиння, складає до громади, бере на плечі, несе до своєї зимівки. А чоловік спокійно викопує з землі картоплю, бо вже йому картоплиння не заважає. Накопав чоловік картоплі багато, бо врожай був добрий.
Зібралися з нив чоловік і Ведмідь, чекають зиму. Поки снігу не було, Медвідь сяк-так живився — виходив на пашу, поїдав картоплиння. А як настала зима, прийшов і голод. Картоплиння пробує їсти, а воно не смачне. Зрозумів Ведмідь, що вчинив негаразд.

— Прийде весна, буде інакше. Я візьму собі те, що під землею.

Гірко, бідно перебув зиму Ведмідь, ледве весни дочекався. Настало тепло. Зустрічає Ведмідь чоловіка на полі.
«Будемо інакше миритися!» — думає Ведмідь і каже чоловіку:

— Обдурив ти мене, я ледве живий залишився. Тепер візьмеш собі, що буде зверху, я візьму те, що буде в землі.

— Гаразд!

Приніс чоловік насіння кукурудзи. Засіяли кукурудзою поле, зійшло насіння, почало рости стебелля. Треба кукурудзу обкопувати. Обкопали вперше, обкопали і вдруге.
Прийшла осінь. Чоловік найняв воза, вибрався до лісу за врожаєм.

— Твоє — зверху, моє — в землі! — каже Ведмідь.

І взялися збирати посіяне весною. Чоловік наламав качанів немало, бо вродило добре. Ведмідь вириває з землі коріння.

Прийшла зима. Чоловік з дітьми гараздує, а Ведмідь голодніє. Розізлився й думає: «Увиджу того чоловіка, заб’ю його, щоб більше не дурив мене».

Вийшов чоловік на поле, його зустрів Ведмідь:

— Двічі дурив ти мене, а тепер я тебе уб’ю. Бо залишишся живим, знову обдуриш.

— Добре, — каже чоловік. — Хочеш мене забити, вбивай. Тільки дай можливість відклонитися од жінки й дітей.

— Гаразд! Іди! Прощайся з сім’єю й повертайся сюди. Тут я тебе і з’їм!

Іде чоловік засмучений. Зустрічає його Лисиця. Каже йому:

— Чого ти, чоловіче, такий зажурений?

— Що тобі розповідати? Хіба чимось поможеш?

— А коли поможу? Тільки кажи, яка біда? Я пораджу.

Розповів чоловік історію з Ведмедем, розповів, як землю обробляли, як сіяли, як врожаєм ділилися. Розповів чоловік і те, як Ведмідь залишався незадоволений, як хоче його забити, як відпустив попрощатися з жінкою.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки з зелених гір”
Запис, упорядкування та редакція –
– П.В. Лінтура, І.М. Чендея
Видавництво: “Карпати“
м. Ужгород, 1965 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: