ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Як друзі вовків налякали

Болгарські народні казки

Подружилися якось віл, осел, баран і цап і надумали тікати од своїх хазяїв, щоб пожити на волі. Осел наготував сакви з їжею, віл — мішок сіна. Нав’ючили усе це ослові на спину та й пішли. Пройшли трохи й надибали вовчу голову.
— Баране, а візьми-но ту вовчу голову та кинь її в торбу! — сказав віл.
Баран був сильний, але полохливий і побоявся взяти голову. Глянув і обійшов її. Тоді цап, слабосилий, але безстрашний, узяв ту голову й заховав у торбу. Пішли вони далі. Йшли, йшли і зайшли в ліс. Бачать, вогонь горить. Чом не піти туди, не погрітися трохи? А прийшли, то таке побачили! Сидять круг вогню вовки, кашу варять.
— Добривечір! — кажуть їм друзі.
— Доброго здоров’я! — відповідають вовки.— Варимо оце кашу, а м’ясо саме йде.
Злякався баран та й каже:
— Як треба м’яса, то й у нас є.— І звелів цапові: — А вийми те м’ясо з торби!
Цап до торби та й виймає вовчу голову.
— Давай більшу,— втрутився віл.— Що цієї голови — бачиш, скільки їх, усім треба, щоб вистачило.
Цап знову виймає ту саму голову.
— Цю?
— Та ні! Діставай більшу! — закричали друзі.
Поклав цап вовчу голову в торбу, попорпався трохи, тоді вийняв її та й питає:
— Цю, чи знову не ту?
— Ні, більшу, більшу давай! — закричали всі.

Слухають вовки та й думають: «Он скільки побратимів наших побили, поки прийшли сюди. Що ж буде з нами?»
От один вовк і каже:
— Піду я води принесу. Треба долити в кашу! — Пішов та й не вернувся.
Інші чекали, чекали, тоді ще один озивається:
— Чогось забарився наш товариш. Чи не скоїлося чого? Піду і я по воду.— Пішов та й не вернувся.
А за ним і ті вовки розбіглися. Зостався тільки один, та й той старий- престарий.
От баран його й питає:
— Куди це поділися твої побратими? Пішли по воду та й не вернулися!
— Сам дивуюся, куди вони могли подітися? Може, що скоїлося з ними в лісі? Піду  я побачу,— сказав старий вовк і, як дим, щез у лісі.
А друзі посідали коло вогню. З’їли кашу, напилися води й полягали спати. Не прийшли вовки й на другий день, а тоді й зовсім подалися кудись з лісу. І зажили друзі вільно й щасливо.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Болгарські народні казки”
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: