ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Як дурня женили

Українські народні казки

Жила колись в одному селі вельможна пані Ванда Холерська. У неї був син Мундзьо, який мав замість голови торбу з січкою. Паничик нічого не робив, а лише лежав і носом пускав бульки. Іноді приспівував:

Гоп-са-са, ковбаса,
Мазуречик Мундзьо! Гей-га!

Коли синові сповнилося двадцять і його не можна вже було пускати на вулицю без штанів, пані Ванда сказала:

— Мундзю, завтра в костьолі буде набоженьство. Вберися файненько і підеш туди. Там будуть слічні панєнки. Кинь на котрусь оком — може, сподобаєш.

На другий день Мундзьо пішов до різника, купив у нього коров’яче око й побіг до костьола. Дивиться, а там панянок — хоч греблю гати. Підійшов до найфайнішої і фляцнув її коров’ячим оком у лице:

— Мамунця говорили, що панєнка, на котру кину оком, буде моєю жінкою.

— Відчепися, в твоїй голові сім днів не метено! — крикнула панянка.

Прийшов Мундзьо додому й хвалиться:

— Мамунцю, я кинув оком на одну паннунцю…

— А вона що?

— Та сказала, що в моїй голові сім днів не метено.

— Не слухай її… То якесь дівчисько! Ніц не розуміє!

Якось із сусіднього села прийшов до пані Холерської її рідний брат.

— Чому, сестро, не ожениш Мундзя?

— Та з ким оженю, коли панянок мало, а хлопки не хочу.

— Я тобі допоможу… Най іде Мундзьо зі мною, я його десь зачеплю…

— Най іде! — зраділа пані.

Дала синові хліба з повидлом і наказала:

— Мундзю, підеш з вуйком. Та гляди: не пхай палець у ніс і не махай ногами, як сядеш на лаві!

Вуйко пилувався, а Мундзьо біг за ним і не встиг з’їсти хліб з повидлом. Прийшли вони до одного мазура. Вуйко сказав:

— У тебе є дівка на відданні, а в мене, ади, який парубійко вигудів. Може, сватами станемо?

Мазур втішився, бо й сам хотів витрутити дівку з хати.

— Най буде, — сказав і покликав доньку.

Дівчина подивилася на Мундзя і дала згоду віддатися за нього. У хаті почали говорити про весілля.

Мундзьо зголоднів. Вийшов надвір, сів на призьбі та й поїдав хліб з повидлом. Дівчина подумала, що він хоче з нею говорити, і вийшла до нього.

А була зима. Почав падати сніг.

— Ох, мете! — сказала дівчина.

Мундзьо подумав, що вона про нього таке каже, і розсердився:

– Іди геть, мавпо! Я мету те, що мені дали мамунця, а тобі не дам і понюхати.

Дівчина заплакала. Увійшла в хату й каже:

— Тату, я за того дурня не піду, бо він як їсть, то так чавкає, аж пси у сусідів гавкають.

Вуйко забрав Мундзя і пішов з ним геть.

— Завтра засватаємо іншу панєнку.

— Нєх бендзє, — мовив парубок.

На другий день вуйко купив Мундзьові нову сорочку, файний плащ і капелюх. Парубок убрався у нове, й вони рушили аж до третього села. Вуйко йшов широкими, як у коломийського злодія, кроками, а Мундзьо дріботів за ним. Тепла сорочка дуже його гріла. Парубок упрів. Зайшов нарешті у корчі, скинув сорочку і повісив її на грабка. «Як будемо вертатися, — подумав, — то заберу». І побіг за вуйком. Прийшли в село, зайшли до хати, де була панянка.

— Добрий вечір вам!

— Добрий вечір. Просимо сідати.

Вуйко сів, а Мундзьо, загорнутий у плащ, став коло печі.

— Ми чули, — сказав вуйко, — що у вас є дівка на відданні. У нас, ади, який панич. Як він сподобається вашій доньці, то будемо шукати злагоди.

Тато покликав доньку. Та подивилась на парубійка й мовила:

— Файний панич…

— Ану, дорогі гості, просимо до столу!

Вуйко скинув плащ. Мундзьо скинув теж і без сорочки сів за стіл. Дівчина закричала:

— Ой, ні! Я не хочу такого чоловіка! Це якийсь дурень.

Вуйко схопив Мундзя за руку і потягнув з хати.

— Най тебе шляг трафить!

Через кілька днів пішли сватати панянку аж у п’ятому селі. Вуйко не спускав з Мундзя очей — боявся, аби знову той не виріскав якусь чудасію. Зайшли вони до хати, де була дівка на відданні. Мундзьо був ґречний, чемний. Коли подали їсти, він навіть не дивився на горілку.

— О, доброго зятя будемо мати! — тішився господар.

Мундзьо сподобався і дівчині. Вже повставали з-за столу й почали говорити про весілля. Мундзьо — глип на піч, а там макітра з пирогами! Закричав на всю хату:

— Тримайтеся, пироги, бо йдуть ваші вороги!

Схопив макітру, стис межи колінами і почав давитися. Так молотив, що аж у горлі квакало. Під кліп ока випорожнив макітру і витер губи рукавом. Вивернувся на лаві й заспівав:

Гоп-са-са, ковбаса,
Мазуречик Мундзьо! Гоп-га!

Панянка спудилася й каже:

— Я не хочу й видіти такого чоловіка, що їсть за п’ять косарів. Най іде собі!

Пішли. Дорогою вуйко поносив Мундзя останніми словами. Той відповів:

— А що я мав робити, як ті пироги моргали на мене?

Коли прийшли додому, пані Ванда спитала:

— Ну як, Мундзьо вже має пару?

— Не можу цього драба повісити якійсь дівці на шию. Більше нікуди не піду, — відповів їй брат.

— Я дам тобі морг поля і корову, — обіцяла Ванда.

Брат погодився. Пішли вони ще в одне село. Знайшли там дівчину, яка хотіла мати чоловіка. Мундзьо їй сподобався.

Сіли за стіл і почали пити. Мундзьо нахлептався горілки й почав белькотіти:

— Ото, вуйцю, добре нам живеться. Це ми вже четверту дівку сватаємо, га? І всюди нас частують! Так, як має бути… Завтра підемо до п’ятої, а потім до шостої…

Господар і господиня аж поблідли.

— Ми подамо до суду!.. Це образа гонору!.. — крикнув старий мазур.

— Не гнівайтеся, господарю, — почав просити вуйко, який боявся втратити морг поля і корову. — То не Мундзьо говорить, а горілка з нього. Коли вип’є, то ще не таке може наговорити.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 26

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Країна дурнів: Казки про дурнів. Небелиці ”

Збірка

Видавництво: “Фоліо”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: