Як Джек ходив щастя шукати

Жив на світі хлопчик. Звали його Джек. Одного чудового ранку рушив він щастя шукати. Не встиг далеко відійти —назустріч йому кіт.

— Куди йдеш, Джеку? — спитав кіт.

— Іду щастя шукати.

— Можна й мені з тобою?

— Атож! — відповів Джек. — Разом буде веселіше.

І пішли вони далі, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли — назустріч їм собака.

— Куди йдеш, Джеку? — питає собака.

— Йду щастя шукати.

— Можна й мені з тобою?

— Ходімо! — відказав Джек. — У гурті воно веселіше.

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли — назустріч їм коза.

— Куди йдеш, Джеку? — спитала коза.

— Йду щастя шукати.

— Можна і мені з тобою?

— Авжеж, — відповів Джек. — У гурті воно веселіше.

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли — назустріч їм віл.

— Куди йдеш, Джеку? — запитав віл.

— Йду щастя шукати.

— Можна і мені з тобою?

— А чого ж ні! — відповів Джек. — Чим більша компанія, тим веселіше.

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок.
Недовго йшли — назустріч їм півень.

— Куди йдеш, Джеку? — питається півень.

— Іду щастя шукати.

— Можна і мені з тобою?

— Звичайно, — відповів Джек. — Чим більша компанія, тим веселіше.

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок.

Так і йшли, аж тут сутеніти стало. Почали вони думати: де ж їм ночувати? Коли бачать — край дороги будинок.

Джек наказав друзям не галасувати, а сам тихенько підкрався й зазирнув у вікно. Бачить, за столом сидять розбійники і лічать гроші.

Вернувся Джек до своїх друзів і наказав їм: як подасть знак, то щоб усі щосили кричали. От усі приготувалися. Тут Джек подав знак — і: кіт занявкав, собака загавкав, коза замекала, віл заревів, півень закукурікав. Такий галас зняли, що розбійники перелякались і втекли. Тоді Джек із друзями спокійно зайшли в дім.

Та Джек все ж побоювався, що розбійники вночі можуть повернутися. І коли настав час спати, Джек влаштував кота в кріслі, собаку посадив під стіл, козу вивів на горище, вола заховав у підвалі, півневі звелів злетіти на дах. А сам ліг у ліжко.

Бачать розбійники — світло в будинку погасло, і послали вони туди одного з своїх по гроші. Та він одразу переляканий прибіг назад й почав розповідати, якого страху натерпівся:

— Увійшов я в дім, — каже, — тільки-но хотів сісти у крісло, а там уже якась стара сидить і в’яже. Як штрикне мене шпицями!

А це був кіт, ви ж знаєте.

— Підходжу до столу, хочу наші гроші забрати, а під столом чоботар. Як шпигоне мене шилом!

А це був собака, ви ж знаєте.

— Кинувся на горище, а там хтось зерно молотить. Як вперіщить мене ціпом — ледве з ніг не збив!

А це була коза, ви ж знаєте.

— Нарешті, спускаюсь у підвал, а там — дроворуб. Як угріє мене обухом! Ледве втік.

А це був віл, ви ж знаєте.

— Та все б нічого, якби не карлик на дахові. Як закричить: “А подать-но його сюди! А подать-но його сюди!..”

А я навтіки, та й до вас…
А це півень кричав:”Ку-ку-рі-ку-у”! — ви ж знаєте.