Як Гонзик ходив по ліки

Було у матері троє синів – двоє рідних, а третій пасинок. Його звали Ґонзик.

Звалила на нього мачуха всю хатню роботу. Тільки й було чути:

– Гонзику, сюди! Гонзику, туди!

А старший син Тонік нічого не робив. Він був ледарем. Якось хотіла мати послати його в ліс за дровами, а він відповідає:

– Не піду, бо я хворий.

Але Тонік був улюбленим синочком. Покликала мачуха Гонзіка і каже йому:

– Біжи, Гонзику, швидше в аптеку, принеси Тоніку ліки.

Гонзику дуже не хотілося бігти по ліки, але довелося. Пішов він, а брати навздогін йому кричать:

– Біжи, швидше біжи, Гонзику!

Побіг Гонзик з усіх ніг, прибіг до аптеки і бах – з розгону перекинув пляшки з ліками. Задзвеніли скалки, вибіг аптекар, дивиться, що за гість такий! А Ґонзик йому розповідає, що його брат Тонік хворий, – ось він і прибіг за ліками.

– То це ти мої пляшки розбив?! – закричав аптекар. – Ну і наробив же ти мені лиха! – Він схопив палицю, яка стояла в кутку, і потягнув нею Ґонзіка по спині два рази:

– Ось тобі! Отримуй свої ліки! Сам не свій прибіг Гонзик додому, а мачуха одразу до нього:

– Давай скоріше Тонікові ліки!

— Я вже не знаю, матінко, — відповів Гонзик, — не стало б йому гірше від цих ліків. Ну, не говори багато! – закричала мачуха. – Давай скоріше, що приніс!

Тут Ґонзік схопив палицю та як потягне Тоніка по спині. Раз ударив, два додав, б’є та примовляє:

– Отримуй ліки, що я тобі приніс! Схопився Тонік з ліжка, як ошпарений, і почав кричати, а Гонзик каже мачусі:

– Ось бачите, мамо, Тонік вже здоровий! Допомогли йому, значить, мої ліки!