Як їжачок із Ведмедиком протирали зірки

Ось уже з місяць Їжачок щоночі залізав на сосну й протирав зірки.
«Якщо я не буду протирати зірки щовечора, — думав він, — вони обов’язково потьмяніють».
І зранку виходив на ґанок, наламував свіжий віник, щоб струшувати спершу із зірок пил, і промивав ганчірочку. Ганчірочка в нього була одна, і тому він щоранку полоскав її й вішав на сосну сушити.
Усе приготувавши, Їжачок обідав і лягав спати. Прокидався він, коли вже випадала роса. Повечерявши, брав ганчірочку в одну лапу, а віник в іншу й помалесеньку, із гілки на гілку, піднімався аж на вершечок сосни.

Тут починалося найважливіше. Спершу зірки треба було обмести віником, але так обережно, щоб випадково не збити з неба. Тоді віник слід було перекласти в ліву лапу, а ганчірочку взяти в праву й протирати зірки до блиску. Робота була копітка й тривала всю ніч.
«А як же інакше? — бурчав Їжачок, розмовляючи сам із собою на вершечку сосни. — Якщо Ведмедик не протре зірки, якщо я не протру зірки, хто ж тоді протре зірки?..»

Ведмедик у цей час теж сидів на вершечку сосни над своїм будинком, протирав зірки й думав:
«Дивно, як же це Їжачкові в голову прийшла така щаслива думка! Та ж якби Їжачок не придумав протирати зірки, їх би давно вже ніхто не бачив. Он яка запилюжена!..» — І він дмухнув на зірку й потер ганчірочкою…
Ведмедик дуже старався, але в нього не завжди виходило так акуратно, як у Їжачка. І якщо з неба падала зірка, усі в лісі знали, що це її ненавмисно зіштовхнув Ведмедик.