Як їжака Кирилка лікували
Казки Миколи Грибачова
Встав їжак Кирилко, поснідав, підлогу в хаті позамітав, гуляти зібрався. А небо хмарами затягло, похмуро стало. “Дощ може піти”, – вирішив їжак Кирилко і залишився вдома.
Сидить, нудьгує. Думає: Хто мені в лісі справжній друг, хто ворог? Перевірити б усіх одразу. А як перевіриш? Думав, думав, навіть голова боліти стала. Але придумав: «Скажу, що захворів, подивлюся, що з цього буде».
Сказано — зроблено: ліг їжак Кирилко, ковдру з трави натягнув, тільки ніс та очі видно. Лежить і ойкає:
«Ой, захворів я! Ой, захворів я! І пішла лісом звістка, полетіла — їжак Кирилко сильно захворів, може померти. Синиця почула, білці Оленці розповіла, білка – зайцю Косьці. Усі дізналися. Першою білка Оленка прибігла:
— Здрастуй, їжак Кирилко! Захворів, чи що?
– Ой, ой,ой! — застогнав їжак Кирилко. — Живіт болить, голова болить, кістки ломить, у боці колить!
– Я тобі допоможу! – сказала білка Оленка.
Побігла, принесла найбільшу шишку з найбільшої ялинки:
– На ось, їж. І ситим будеш, і вітамінів багато. Ми, білки, завжди шишками лікуємось!
— Дякую, білко Оленко, — сказав їжак. – Добра ти. А шишку на стіл поклади, я її потім з’їм, зараз апетиту немає.
Їжак Кирилко ніколи шишок не їв, навіть у рота не брав, але білка Оленка про це не знала. Та й не в шишці справа, турбота важлива.
Потім прийшов заєць Коська:
— Здрастуй, Кирилко! Захворів, чи що?
– Ой, ой! Живіт болить, у голові тріщить, ноги ломить, у бік колить!
— Зараз ми тебе вистукаємо, вислухаємо, виміряємо температуру, перевіримо тиск, — сказав заєць Коська.
І взявся за справу — термометр їжаку в рота засунув, по животику лапою постукав, в очі заглянув, за ногу посмикав.
— Кір у тебе, ангіна, нежить і застуда, — сказав Коська заєць. – Треба тобі відвар з малини пити.
— Ага,— сказав їжак Кирилко,— а де я його візьму?
— Дістанемо, — сказав Коська заєць.
Побіг він до ведмедя Потапа — поспішає, через кущ стрибком, через пень кувирком. Ведмідь Потап дерев’яне відро лагодив, воду з колодязя діставати. Розповів йому заєць Коська про їжака — що в животі болить і в голові тріщить. Ведмідь Потап відро вбік відставив, почухав у потилиці, сказав:
— Шкода мені їжака Кирилка. Дістану йому малинку.
Ведмідь не знав, що їжаку двох гілок вистачить, наламав малинника стільки, що хоч на вантажівці вези, схопив у оберемок і поніс. Несе, за гілки чіпляється, лісом шум котиться. Почула лисиця Лариска, вибігла назустріч, дивиться і дивується:
— Ти що це, ведмідь Потапе, будувати будинок хочеш збудувати чи малинник на нове місце переносиш?
— Ліки несу, — сказав ведмідь Потап.
— Дурний ти, — засміялася лисиця Лариска. – Ліки в мікстурах та в таблетках бувають.
— Їжак Кирилко захворів, йому малиновий чай потрібен.
— Дурний ти, ведмідь Потап, тут слону вистачить, а не маленькому їжакові.
Ведмідь Потап не любив лисицю Лариску за те, що вона пташенят їсть і всіх оббріхує. Буркнув:
– Не твоя справа. Ти вбік відійди, бо ноги віддавлю!
Приніс ведмідь малину, біля дверей поклав — хата в їжака маленька, не влазить. Побажав йому, щоб той швидше одужував, і пішов далі відро лагодити. Заєць Коська піч розтопив, велику каструлю дістав, збирався відвар готувати. Але тут кріт Прокіп хід прямо в будинок їжака прокопав, корінців різних приніс. Сказав:
— Ти, заєць Коська, до малини їх додай, ліки ще кращі будуть. Ми, кроти, завжди корінцями лікуємось.
Потім оленя принесло траву медунку, лосеня ялівець, єнот квіти мати-мачухи, бобер Борис з озера латаття притяг. Ціла копиця ліків вийшла, можна було всіх звірів у лісі вилікувати. А заєць Коська всього потроху в малину додав — і ялівцю, і реп’яха, і м’яти, і корінців, і медунку, і шишку, і горіх, і матір-мачуху, і латаття. По всьому лісі запахло ліками, яких на світі ще не було. А заєць Коська варить і пісеньку співає:
Їжачок Кирилко
Захворів у нас.
Погано чує вушко,
Погано бачить очко.
Приготую ліки.
Там малина й м’ята,
Шишка та реп’ях.
Сьогодні пий і завтра,
Скільки хочеш пий.
Буде їжачок Кирилко
Здоровий у нас,
Стане чути вушко,
І побачить очко!
Заєць ліки варить, а лисиця Лариска після розмови з ведмедем до вовка Вакули пішла, про хворобу їжака розповіла.
— Ану його! — буркнув вовк Вакула. — З’їв би я їжака Кирила, та в нього голок багато, горло подряпаєш. Хай хоч помирає, мені не шкода!
Тут лисиця Лариска і вирішила: «З’їм я сама їжака. Прийду ніби лікувати, переверну на спину, щоб живіт постукати, та пазурі і запущу». Вдягла вона медичний халат, білу шапочку з червоним хрестом — зовсім на лікаря схожа стала. А справа вдень була, спека стояла. Спітніла лисиця, поки до будинку їжака йшла, шапочку зняла, щоб прохолодитись. А заєць Коська тим часом у вікно визирнув, упізнав її, закричав:
— Лисиця Лариска йде, лікарем перебралася!
— Гаразд, — сказав їжак Кирилко. – Нічого страшного. Ти біжи, я тут з нею сам впораюся.
Але заєць Коська, перш ніж бігти, до дверей зсередини коцюбу поставив, рогачку і помело. І у вікно вистрибнув, у кущах сховався — подивитись, що далі буде.
Прийшла лисиця Лариска, у двері постукала раз, два, три. А їжак Кирило вдав, що нічого не чує, стогне собі: «Ой, захворів я! Ой, захворів я! Зраділа лисиця —нічого вже не розуміє їжак, легко з’їсти його тепер. І як рвоне двері!
Джерело:
“Заяц Коська и его друзья”
Микола Грибачов
Видавництво: “Самовар”, 2010 р.
Супер казочка! Діти слухали з захопленням