Як їжака Кирилка лікували

Встав їжак Кирилко, поснідав, підлогу в хаті позамітав, гуляти зібрався. А небо хмарами затягло, похмуро стало. “Дощ може піти”, – вирішив їжак Кирилко і залишився вдома.

Сидить, нудьгує. Думає: Хто мені в лісі справжній друг, хто ворог? Перевірити б усіх одразу. А як перевіриш? Думав, думав, навіть голова боліти стала. Але придумав: «Скажу, що захворів, подивлюся, що з цього буде».

Сказано — зроблено: ліг їжак Кирилко, ковдру з трави натягнув, тільки ніс та очі видно. Лежить і ойкає:

«Ой, захворів я! Ой, захворів я! І пішла лісом звістка, полетіла — їжак Кирилко сильно захворів, може померти. Синиця почула, білці Оленці розповіла, білка – зайцю Косьці. Усі дізналися. Першою білка Оленка прибігла:

— Здрастуй, їжак Кирилко! Захворів, чи що?

– Ой, ой,ой! — застогнав їжак Кирилко. — Живіт болить, голова болить, кістки ломить, у боці колить!

– Я тобі допоможу! – сказала білка Оленка.

Побігла, принесла найбільшу шишку з найбільшої ялинки:

– На ось, їж. І ситим будеш, і вітамінів багато. Ми, білки, завжди шишками лікуємось!

— Дякую, білко Оленко, — сказав їжак. – Добра ти. А шишку на стіл поклади, я її потім з’їм, зараз апетиту немає.

Їжак Кирилко ніколи шишок не їв, навіть у рота не брав, але білка Оленка про це не знала. Та й не в шишці справа, турбота важлива.

Потім прийшов заєць Коська:

— Здрастуй, Кирилко! Захворів, чи що?

– Ой, ой! Живіт болить, у голові тріщить, ноги ломить, у бік колить!

— Зараз ми тебе вистукаємо, вислухаємо, виміряємо температуру, перевіримо тиск, — сказав заєць Коська.

І взявся за справу — термометр їжаку в рота засунув, по животику лапою постукав, в очі заглянув, за ногу посмикав.

— Кір у тебе, ангіна, нежить і застуда, — сказав Коська заєць. – Треба тобі відвар з малини пити.

— Ага,— сказав їжак Кирилко,— а де я його візьму?

— Дістанемо, — сказав Коська заєць.

Побіг він до ведмедя Потапа — поспішає, через кущ стрибком, через пень кувирком. Ведмідь Потап дерев’яне відро лагодив, воду з колодязя діставати. Розповів йому заєць Коська про їжака — що в животі болить і в голові тріщить. Ведмідь Потап відро вбік відставив, почухав у потилиці, сказав:

— Шкода мені їжака Кирилка. Дістану йому малинку.

Ведмідь не знав, що їжаку двох гілок вистачить, наламав малинника стільки, що хоч на вантажівці вези, схопив у оберемок і поніс. Несе, за гілки чіпляється, лісом шум котиться. Почула лисиця Лариска, вибігла назустріч, дивиться і дивується:

— Ти що це, ведмідь Потапе, будувати будинок хочеш збудувати чи малинник на нове місце переносиш?

— Ліки несу, — сказав ведмідь Потап.

— Дурний ти, — засміялася лисиця Лариска. – Ліки в мікстурах та в таблетках бувають.

— Їжак Кирилко захворів, йому малиновий чай потрібен.

— Дурний ти, ведмідь Потап, тут слону вистачить, а не маленькому їжакові.

Ведмідь Потап не любив лисицю Лариску за те, що вона пташенят їсть і всіх оббріхує. Буркнув:

– Не твоя справа. Ти вбік відійди, бо ноги віддавлю!

Приніс ведмідь малину, біля дверей поклав — хата в їжака маленька, не влазить. Побажав йому, щоб той швидше одужував, і пішов далі відро лагодити. Заєць Коська піч розтопив, велику каструлю дістав, збирався відвар готувати. Але тут кріт Прокіп хід прямо в будинок їжака прокопав, корінців різних приніс. Сказав:

— Ти, заєць Коська, до малини їх додай, ліки ще кращі будуть. Ми, кроти, завжди корінцями лікуємось.

Потім оленя принесло траву медунку, лосеня ялівець, єнот квіти мати-мачухи, бобер Борис з озера латаття притяг. Ціла копиця ліків вийшла, можна було всіх звірів у лісі вилікувати. А заєць Коська всього потроху в малину додав — і ялівцю, і реп’яха, і м’яти, і корінців, і медунку, і шишку, і горіх, і матір-мачуху, і латаття. По всьому лісі запахло ліками, яких на світі ще не було. А заєць Коська варить і пісеньку співає:

Їжачок Кирилко

Захворів у нас.

Погано чує вушко,

Погано бачить очко.

Приготую ліки.

Там малина й м’ята,

Шишка та реп’ях.

Сьогодні пий і завтра,

Скільки хочеш пий.

Буде їжачок Кирилко

Здоровий у нас,

Стане чути вушко,

І побачить очко!

Заєць ліки варить, а лисиця Лариска після розмови з ведмедем до вовка Вакули пішла, про хворобу їжака розповіла.

— Ану його! — буркнув вовк Вакула. — З’їв би я їжака Кирила, та в нього голок багато, горло подряпаєш. Хай хоч помирає, мені не шкода!

Тут лисиця Лариска і вирішила: «З’їм я сама їжака. Прийду ніби лікувати, переверну на спину, щоб живіт постукати, та пазурі і запущу». Вдягла вона медичний халат, білу шапочку з червоним хрестом — зовсім на лікаря схожа стала. А справа вдень була, спека стояла. Спітніла лисиця, поки до будинку їжака йшла, шапочку зняла, щоб прохолодитись. А заєць Коська тим часом у вікно визирнув, упізнав її, закричав:

— Лисиця Лариска йде, лікарем перебралася!

— Гаразд, — сказав їжак Кирилко. – Нічого страшного. Ти біжи, я тут з нею сам впораюся.

Але заєць Коська, перш ніж бігти, до дверей зсередини коцюбу поставив, рогачку і помело. І у вікно вистрибнув, у кущах сховався — подивитись, що далі буде.

Прийшла лисиця Лариска, у двері постукала раз, два, три. А їжак Кирило вдав, що нічого не чує, стогне собі: «Ой, захворів я! Ой, захворів я! Зраділа лисиця —нічого вже не розуміє їжак, легко з’їсти його тепер. І як  рвоне двері!

Сторінки: 1 2