<

Як їжака Кирилка лікували

Казки Миколи Грибачова

Встав їжак Кирилко, поснідав, підлогу в хаті позамітав, гуляти зібрався. А небо хмарами затягло, похмуро стало. “Дощ може піти”, – вирішив їжак Кирилко і залишився вдома.

Сидить, нудьгує. Думає: Хто мені в лісі справжній друг, хто ворог? Перевірити б усіх одразу. А як перевіриш? Думав, думав, навіть голова боліти стала. Але придумав: «Скажу, що захворів, подивлюся, що з цього буде».

Сказано — зроблено: ліг їжак Кирилко, ковдру з трави натягнув, тільки ніс та очі видно. Лежить і ойкає:

«Ой, захворів я! Ой, захворів я! І пішла лісом звістка, полетіла — їжак Кирилко сильно захворів, може померти. Синиця почула, білці Оленці розповіла, білка – зайцю Косьці. Усі дізналися. Першою білка Оленка прибігла:

— Здрастуй, їжак Кирилко! Захворів, чи що?

– Ой, ой,ой! — застогнав їжак Кирилко. — Живіт болить, голова болить, кістки ломить, у боці колить!

– Я тобі допоможу! – сказала білка Оленка.

Побігла, принесла найбільшу шишку з найбільшої ялинки:

– На ось, їж. І ситим будеш, і вітамінів багато. Ми, білки, завжди шишками лікуємось!

— Дякую, білко Оленко, — сказав їжак. – Добра ти. А шишку на стіл поклади, я її потім з’їм, зараз апетиту немає.

Їжак Кирилко ніколи шишок не їв, навіть у рота не брав, але білка Оленка про це не знала. Та й не в шишці справа, турбота важлива.

Потім прийшов заєць Коська:

— Здрастуй, Кирилко! Захворів, чи що?

– Ой, ой! Живіт болить, у голові тріщить, ноги ломить, у бік колить!

— Зараз ми тебе вистукаємо, вислухаємо, виміряємо температуру, перевіримо тиск, — сказав заєць Коська.

І взявся за справу — термометр їжаку в рота засунув, по животику лапою постукав, в очі заглянув, за ногу посмикав.

— Кір у тебе, ангіна, нежить і застуда, — сказав Коська заєць. – Треба тобі відвар з малини пити.

— Ага,— сказав їжак Кирилко,— а де я його візьму?

— Дістанемо, — сказав Коська заєць.

Побіг він до ведмедя Потапа — поспішає, через кущ стрибком, через пень кувирком. Ведмідь Потап дерев’яне відро лагодив, воду з колодязя діставати. Розповів йому заєць Коська про їжака — що в животі болить і в голові тріщить. Ведмідь Потап відро вбік відставив, почухав у потилиці, сказав:

— Шкода мені їжака Кирилка. Дістану йому малинку.

Ведмідь не знав, що їжаку двох гілок вистачить, наламав малинника стільки, що хоч на вантажівці вези, схопив у оберемок і поніс. Несе, за гілки чіпляється, лісом шум котиться. Почула лисиця Лариска, вибігла назустріч, дивиться і дивується:

— Ти що це, ведмідь Потапе, будувати будинок хочеш збудувати чи малинник на нове місце переносиш?

— Ліки несу, — сказав ведмідь Потап.

— Дурний ти, — засміялася лисиця Лариска. – Ліки в мікстурах та в таблетках бувають.

— Їжак Кирилко захворів, йому малиновий чай потрібен.

— Дурний ти, ведмідь Потап, тут слону вистачить, а не маленькому їжакові.

Ведмідь Потап не любив лисицю Лариску за те, що вона пташенят їсть і всіх оббріхує. Буркнув:

– Не твоя справа. Ти вбік відійди, бо ноги віддавлю!

Приніс ведмідь малину, біля дверей поклав — хата в їжака маленька, не влазить. Побажав йому, щоб той швидше одужував, і пішов далі відро лагодити. Заєць Коська піч розтопив, велику каструлю дістав, збирався відвар готувати. Але тут кріт Прокіп хід прямо в будинок їжака прокопав, корінців різних приніс. Сказав:

— Ти, заєць Коська, до малини їх додай, ліки ще кращі будуть. Ми, кроти, завжди корінцями лікуємось.

Потім оленя принесло траву медунку, лосеня ялівець, єнот квіти мати-мачухи, бобер Борис з озера латаття притяг. Ціла копиця ліків вийшла, можна було всіх звірів у лісі вилікувати. А заєць Коська всього потроху в малину додав — і ялівцю, і реп’яха, і м’яти, і корінців, і медунку, і шишку, і горіх, і матір-мачуху, і латаття. По всьому лісі запахло ліками, яких на світі ще не було. А заєць Коська варить і пісеньку співає:

Їжачок Кирилко

Захворів у нас.

Погано чує вушко,

Погано бачить очко.

Приготую ліки.

Там малина й м’ята,

Шишка та реп’ях.

Сьогодні пий і завтра,

Скільки хочеш пий.

Буде їжачок Кирилко

Здоровий у нас,

Стане чути вушко,

І побачить очко!

Заєць ліки варить, а лисиця Лариска після розмови з ведмедем до вовка Вакули пішла, про хворобу їжака розповіла.

— Ану його! — буркнув вовк Вакула. — З’їв би я їжака Кирила, та в нього голок багато, горло подряпаєш. Хай хоч помирає, мені не шкода!

Тут лисиця Лариска і вирішила: «З’їм я сама їжака. Прийду ніби лікувати, переверну на спину, щоб живіт постукати, та пазурі і запущу». Вдягла вона медичний халат, білу шапочку з червоним хрестом — зовсім на лікаря схожа стала. А справа вдень була, спека стояла. Спітніла лисиця, поки до будинку їжака йшла, шапочку зняла, щоб прохолодитись. А заєць Коська тим часом у вікно визирнув, упізнав її, закричав:

— Лисиця Лариска йде, лікарем перебралася!

— Гаразд, — сказав їжак Кирилко. – Нічого страшного. Ти біжи, я тут з нею сам впораюся.

Але заєць Коська, перш ніж бігти, до дверей зсередини коцюбу поставив, рогачку і помело. І у вікно вистрибнув, у кущах сховався — подивитись, що далі буде.

Прийшла лисиця Лариска, у двері постукала раз, два, три. А їжак Кирило вдав, що нічого не чує, стогне собі: «Ой, захворів я! Ой, захворів я! Зраділа лисиця —нічого вже не розуміє їжак, легко з’їсти його тепер. І як  рвоне двері!

Ну, тут спершу коцюба впала, лисиці на голові шишку набила, потім по спині рогачка вдарила, синець поставила, а тут помело звалилося, очі пилом запорошило, почала лаятись Лариска:

— Хуліган ти Кирило! До тебе лікар іде, а ти його так зустрічаєш неввічливо.

– Ой, – затягнув слабким голосом їжак, – погано бачу, погано чую, нічого не знаю. Хіба ти лікар?

— Лікар я, лікар, — ласкавим голосом заговорила лисиця Лариска. — Спеціальний університет закінчила, як їжаків лікувати. Зараз я тобі виміряю температуру, живіт вистукаю, серце вислухаю. Ти розвернися, живіт відкрий.

— Ой, не можу розвернутися, ой, не можу живіт відкрити — правцем схопило, ревматизмом скрутило.

— Ну, тоді я тут біля тебе посиджу, — сказала лисиця. — Поки живіт не покажеш.

Годину сидить лисиця Лариска, дві сидить — не розвертається їжак, не показує живіт. Гаряче лисиці, пити захотілося. Побачила вона каструлю на столі, питає:

— А що це в тебе тут, Кирило?

— А це малиновий відвар. Прохолодна вода. Ой, захворів я, ой, хочеться пити!

Зраділа лисиця Лариска, сказала їжаку:

– Ага, не хочеш живіт показувати – ну і мордуйся. Від хвороби висохнеш, від спраги зсередини згориш. А я ось нап’юся, а я ось нап’юся!

Поспішила лисиця Лариска, набрала великий кухоль відвару і — хап одним ковтком. Але це не був малиновий відвар, заєць Коська туди всього намішав — і медунку, і реп’яха, і шишку, і ялівець. І не встигла лисиця останню краплю відвару проковтнути, як напала на неї гикавка та блювота. Злякалася вона, закричала:

— Ой-ой-ой, отруїв мене їжак Кирилко! Ой-ой-ой, отруїв мене їжак Кирилко!

А їжак засміявся і каже:

— Пропала ти тепер, лисиця Лариска. За годину нічого бачити не будеш, очі злипнуться, через дві ходити не зможеш, ноги повигинаються в різні боки. А як сонце зайде, зовсім помреш!

— Ой, пробач мене  Кирилко! Ой, порадь, що робити!

— Одне тобі спасіння, — сказав їжак. — Біжи щосили на край лісу, знайди Струмочок, з яким заєць Коська наввипередки бігав, напийся з нього води. А потім два дні вдома лежи, нічого в рота не бери, може, одужаєш.

Тільки й бачили лисицю Лариску — побігла Струмочок шукати. І так вона поспішала, що навіть лікарський халат та шапочку забула. А їжак Кирилко засміявся, зафуркав, розвернувся, потягнувся і сказав:

— Тепер я знаю, хто мені в лісі друг, а хто ворог.

І пішов із зайцем Коською у бадмінтон грати.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 18

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Заяц Коська и его друзья”

Микола Грибачов

Видавництво: “Самовар”, 2010 р.

1 Коментар
  • Анонім
    01.11.2021 22:08

    Супер казочка! Діти слухали з захопленням

    0
    0
Залишити коментар