TOU

Як їжакам шили на зиму чоботи

Єва Біллоу

У тата-їжака і мами-їжачихи було десятеро дітей – маленьких їжачків. Дуже важко доводилося з ними бідним татові й мамі. Хай би ще було їх четверо чи п’ятеро, як у всіх їжакових сім’ях. А то цілих десять, до того ж всі хлопчики. Ні, це вже занадто!

Бідолашна мама-їжачка опікувалася ними з ранку до вечора, а тато-їжачок їй допомагав. Іноді, правда, траплялося й так, що тато-їжак сидів і читав газету, бо тати всі однакові і повинні знати, що на світі діється.

Мамі-їжачисі і відпочити було ніколи: цілими днями вона чистила колючі шубки їжачат та витирала їм носики.

Влітку було тепло і їжачки бігали босоніж. Але восени в лісі стало сиро та холодно. Їжачки почали приходити додому з мокрими ногами. І не минало дня, щоб хтось із них не підхопив би нежить чи кашель. Мама-їжачиха тільки те й робила, що напувала їжачків чаєм з бузини і годувала м’ятними коржиками.

— Ні, хлопчики взимку ніяк не зможуть обійтися без чобіт, — вирішила мама-їжачиха.

Але скільки ж чобіт треба замовити для десяти синочків, коли у кожного по чотири лапки?
Довго лічила мама-їжачиха, поки не вирахувала, що треба сорок чобіт.

– Подумати тільки як багато! Прямо-таки катастрофа!

Довго роздумувала мама-їжачиха, як бути, і, нарешті, додумалася.

Вона дістала з скрині шкуру змії, накинула на голову теплу хустку і пішла до довговухого зайця-шевця, який жив за сусіднім кущем.

– Зайчику, га зайчику, а чи не пошиєш ти з цієї шкіри моїм їжакам на зиму сорок чобіт? – запитала мама-їжачиха.

Заєць-швець пообіцяв і сам приніс на другий день надвечір затовки.

– Вибач, але шкури змії, що ти принесла, вистачило лише на двадцять чобіт, – сказав засмучено заєць-швець, – по парі на кожного. Що ж, видно, доведеться твоїм їжачкам навчитися ходити на двох задніх лапах, як ходять усі пристойні звірі. Це тепер так модно.

Мама-їжачиха подякувала зайцю-шевцю і підстрибом пішла до дятла.

— Дятеле, га дятеле, чи не міг би ти набити підошви на чоботи для моїх їжаченят? — спитала мама-їжачиха.

Дятла, звісно, довго просити не довелося.

— З цією справою я жваво впоррррраюсь, приходь вечеррррром!

Але коли мама-їжачка ввечері прийшла за чобітками, то виявилося, що у дятла на десять пар не вистачило цвяхів, і зробив він лише половину, тобто п’ять пар або десять чобітків.

— Справи зовсім погані, не вистачає цвяхів і багато чого іншого,— сказав дятел. — Але не журись. Десять чобітків і десять хлопчиків якраз усім по одному!

Маму – їжачиху це дуже засмутило. Як бути? Хіба вистачить кожному по одному чобітку? Не інакше, як доведеться їжачкам навчитися стрибати на одній ніжці.

Залишалося ще змастити чобітки жиром, щоб вони не пропускали воду. І мама-їжачиха пішла на озеро до видри.

Побачивши маму-їжачиху, видра відразу ж виринула з води і запитала, чим вона може допомогти. Мама-їжачиха їй все розповіла, і видра забрали чобітки.

Але коли мама-їжачка на другий день прийшла, зясувалося, що видра половину чобіт впустила у воду і ніяк не може їх дістати.

– Але не засмучуйся, п’ять чобіт я таки повертаю тобі, і твої синочки-їжачки можу гуляти в них по черзі, не всі відразу.

Що залишалося робити мамі-їжачисі, як не подякувати за пораду. Дорогою додому вона все думала, що тут можна зробити. Та так нічого і не придумала і вирішила запитати у їжаченят.

Їжаченята відразу почали кричати. Чи жарт, п’ять чобіт розділити між десятьма, коли у кожного з них по чотири лапи, а значить у всіх разом — сорок лап. Може, надіти їх на дві лапи Кнютте і на три лапи Пігге? Два і три якраз буде п’ять. Чи, може, так: надіти на всі чотири лапи Котте і взяти на додачу одну лапу у Пютте? Чотири і один теж буде п’ять. А то може бути, до трьох лап Ніке додати дві лапи Вікке?

Як тільки не пропонували їжаченята, і навколо стояв такий шум і гамір, що скоро у всіх хлопчиків, у тата і мами розболілася голова.

– Чи не піти нам спати, ранок вечора мудріший, – запропонував тато-їжак, якому страшно набридла ця метушня.

І тоді тато, мама та їхні діти побажали один одному на добраніч і незабаром заснули. І всі вони так міцно спали, що не прокинулися ні другого дня, ні через тиждень, ні через місяць. А багато – багато днів і ночей лунало гучне хропіння з житла їжаків, і багато звірів не розуміли, в чому справа.

А ти знаєш?

А справа виявляється в тому, що їжаки сплять усю зиму і не прокидаються аж до весни. Тому зимові чобітки їжакам зовсім не потрібні, а навесні вони зможуть знову гуляти лісом босоніж. Про це геть забула мама-їжачиха.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Как ежатам шили на зиму сапоги”
Єва Біллоу
Видавництво : “Детский мир”
1961 р.

2 коментарі
  • Інна
    15.08.2022 23:51

    Цікава казочка

    0
    0
  • Ірина
    23.08.2022 22:52

    Гарна казочка, але так шкода ту маму їжачиху

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: