Як кабан картоплю садив

Дикий кабан вирішив вирощувати картоплю.

— Завжди буде що поїсти, — поділився він думкою з друзями. — І ходити далеко не треба, якщо картоплі захочеться.

Він підшукав невелику лісову галявину, яка здалася йому підходящою для поля — поверхня її була рівна і земля досить м’яка.

— Спершу, мабуть, треба зробити борозни, — сказав сам собі кабан. — Інакше поле не матиме жодного вигляду.

Він тицьнув рилом у землю раз-другий, а потім передумав:

– Чи варто гнатися за красою! Раптом борозни вийдуть недостатньо прямими, лісовий народ засміє.

Він залишив поле неораним і вирішив просто так засунути в землю насіння картоплі.

Дня через два кабан приступив до посадки картоплі. Він притяг до поля мішок з бульбами і раптом задумався, почухуючи в потилиці.

— Насіннєва картопля у мене найкращого сорту, — міркував він. — Чи варто ні з того, ні з цього, розкидатися таким добром. Залишу я цю картоплю собі, не буду її садити, зате влітку стану частіше приходити і підгортати.

Кабан відтягнув мішок назад додому, висипав картоплю в баняк, зварив її і приготував стільки картопляного пюре, що вистачило майже до самого вечора.

Життя йшло своєю чередою і, нарешті, настав час підгортати картоплю.

— Підгортання — найважливіше, — розмірковував кабан. — Якщо картоплю не сапати, бульби будуть маленькими, як жолуді.

Але тільки кабан опустив рило до землі і приготувався підгортати, як у нього виникла зовсім інша думка.

«Підгортати незасіяне поле — це досить дивно, — подумав він. — І чого тут підгортати, якщо навіть борозни немає. Раптом лісові мешканці подумають, що я геть дурний. Краще я не підгортатиму, зате восени зберу врожай з особливим старанням».

І кабан подався додому. До осені він або хропів під кущем, або просто так тинявся лісом. Лише коли настав час копати картоплю, він знову прийшов на своє поле, щоб зібрати врожай. Він акуратно розставив ящики для картоплі на краю галявини і старанно взявся до роботи.

Але незабаром кабан зі здивуванням помітив, що врожай ніякий. У якому б місці він не пхав рило в землю, ніде не було ні найменшої ознаки картоплі.

— Бач, яка невдача, — пробурчав кабан здивовано. — Поле картопляне, а картоплею навіть не пахне.

Він поринув у глибокі роздуми і, нарешті, вирішив, що справа не найгірша.

«Принаймні добре те, що я не надто багато працював даремно, — подумав він задоволено. — Якби я зорав поле, посадив картоплю та ще й підгортав її, то такий жалюгідний урожай міг би й справді засмутити мене».