ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Як хлопчик знайшов друзів

Хелена Нюблум

Далеко-далеко на півдні є чудовий край. Високі гори, що поросли лісами, здіймаються там під самісінькі небеса, а серед гір широко розкинулася родюча рівнина. Весело тече по ній, прямуючи на південь, повноводна річка, а з гірських схилів наввипередки збігають невгамовні струмки, немов змагаючись, хто першим прибіжить.

Гладкі луки рясніють квітами. Хлібне поле коливається, наче морські хвилі гуляють простором. Дерева у садах згинаються під вагою солодких плодів. Але найбільше в цьому краї росте винограду.
Усю долину оперізує навколо нескінченне намисто виноградників. У їхніх зелених коридорах з усіх боків звисають мільйони виноградних грон, зверху припікає сонечко, і вони зріють, наливаючись соком.

З давніх-давен жили в долині працьовиті люди; вони обробляли землю і підрізали виноградні лози; селища цього народу, немов пташині гнізда, ліпилися по зелених схилах. А на вершині гір, що оточували долину, гордовито височіли замки володарів.

За старих часів знатні лицарі нерідко жорстоко розправлялися з селянами, простий народ у них і пікнути не смів, бо лицарі злітали в долину з навколишніх стрімчаків, наче орли, готові розтерзати всякого, хто потрапить у їхні залізні пазурі.

Багато років тому в одному великому замку на високій горі жив могутній лицар. Звали його Рудольф-Рейнгольд Грізновзір. Одного разу Грізновзір зі своїм військом налетів у долину, завоював ціле місто і поневолив його мешканців; з того часу вони повинні були не покладаючи рук працювати на жорстокого власника замку Фалькенштейн.

Достигне восени хліб у полі, змелють люди зерно, навантажать на коней борошно і везуть нагору в замок багато сотень мішків. Дозріє виноград, натиснуть із нього вина — і вино теж відправляють туди сотнями повних бочок.

Багато років так тривало, нарешті всі зрозуміли, що далі вже нема куди терпіти; зібралися люди і почали тримати нараду.

— Що це робиться! – сказав один старий. — Ми і оремо, і жнемо, і борошно мелемо, а Грізновзір тільки їсть наш хліб і наших дітей об’їдає.

— Що правда, то правда! – Підхопив інший. – Сором і ганьба, до чого дожили! Ми в поті чола вирощуємо виноград, підрізаємо лози, а як урожай достигне, веземо вино до Фалькенштейна, щоб Грізновзір зі своєю раттю міг пиячити, а потім вони з п’яну та здуру якраз і налітають на долину і нас терзають, наче злі шуліки. Годі вже, натерпілись!

— Досить! Натерпілись! – закричали всі в один голос.

І ось вирішили всі спільно написати Грізновзіру такий лист:

«Досить ми тобі послужили вірою та правдою. Ми не хочемо більше бути твоїми підданими. Відтепер, пане Грізновзіре, ти вже сам собі якось добувай їжу, а з нашої долини ніхто не возитиме тобі ні мішків з борошном, ні бочок з вином».

Сказано зроблено. Чи довго листа написати! Бургомістр склав грамоту і скріпив її великою печаткою, де зображений був серп, перехрещений великим бойовим мечем. Затримка вийшла, коли почали вирішувати, кому йти в замок із листом: усі розуміли, що посланцю голови не зносити, живим із Фалькенштейна не повернешся.

Кого не просили, всі тільки відмовлялися. Одному, виявилося, одягнутися нема в що; у другого нога, як на гріх, розболілася; третьому ніяк не можна з дому відлучитися; четвертий сказав, що дороги не знайде; словом, щойно дійшло до справи, у всіх знайшлися відмовки.

І раптом хтось візьми і скажи:

— А чи не послати нам хлопчика, Франца Йозефа?

Тут усі зраділи та закричали:

– Правильно! Краще не вигадаєш! Нехай Франц Йозеф віднесе листа.

Франц Йозеф був бідний хлопчик, усі його просто звали Франциком. Цей хлопчик не мав ні батька, ні матері, ні сестер, ні братів; до дванадцяти років він ріс у монастирській школі, де виховували сиріт, а зараз йому йшов уже тринадцятий рік, і він почав сам заробляти собі на життя.
Францик був тямущий хлопчик, і будь-яка справа в нього виходила, тому всі, у кого траплялася якась робота, брали його в помічники. Треба землю викопати на винограднику — кликали Францика; задумає хтось будинок будувати – Францик йому цеглу підносить; хочеш звістку послати до сусіднього села — Францик миттю збігає; нема кому за фірмана сісти — а Францик на віщо!
У нього навіть найноровливіший кінь ставав слухняним. Коли треба, він і з немовлям порозуміється, поки мати в полі працює; умів він і шерсть чесати, і хміль перебрати, він і на похороні за співака, і на весіллі за музиканта; словом, де не вистачає робітника, там завжди Францик порятує. Руки у хлопчика були вмілі, ноги — швидкі, слово — надійне, чого не треба, ніколи не розбалакає; за це всі любили Францика, і завжди була для нього робота.

І ось завітав до Францика сам бургомістр і оголосив хлопчині, що доручається йому від міста важлива служба: треба, мовляв, сходити до замку Фалькенштейн і передати послання лицарю Грізновзіру. Про те, що написано в цьому посланні, бургомістр не розповідав, інакше Францик одразу збагнув би, що йому загрожує смертельна небезпека.

Звичайно, всі це чудово розуміли, але міркували так: Франц Йозеф, мовляв, сирота, без роду без племені, як пропаде, та й що тут такого! Ось ми зовсім інша справа, у нас вдома жінки, малі діти, а бідних хлопчиків скільки завгодно на світі. Ну а коли знадобиться помічник, варто тільки кликнути, і миттю інший замість Франца знайдеться.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки писателей Скандинавии”
Збірка
Хелена Нюблум
Видавництво: “Лениздат”
1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: