Як корову рятували

Відбилася корова від череди, йде лісом, коли назустріч вовк.

— Ага,— каже,— якраз мені тебе й бракувало. За­ріжу на м’ясо, буде нам з вовчицею та вовченятами що їсти.— І погнав її до свого лігва.

Іде корова, плаче, коли це назустріч білочка.

— Корівко, корівко, чого ти плачеш?

— Як же мені не плакать,— каже корова,— жене мене вовк на м’ясо різати.

Жалко стало білочці корови, побігла слідом.

Ідуть далі, зустріли зайця.

— Корівко, корівко, чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати,— відповідає корова,— коли мене вовк жене на м’ясо різати.

Жалко стало й зайчикові, пострибав теж слідом.

Ідуть далі, а назустріч їжачок.

— Корівко, корівко, чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати,— каже і йому корова,— жене мене вовк на м’ясо різати.

Їжачкові теж жалко стало, потупав і він слідом. Ідуть вони за вовком і коровою та й радяться, як би їй допомогти.

— Це якби сюди лісникового вовкодава Бриська,— каже білочка.— Я бачила, пес дома під сосною спить. Він би зразу з вовком упорався. А куди нам усім проти вовка.

— Воно, конешно. Брисько — сила,— каже й собі заєць,— таж він дурний: розбудимо, а пес нас же й подавить. Недавно цей лобуряка ганяв мене годин три, ледве я втік.

— Якраз і добре, що він дурний,— втрутився їжак. Може, давайте зробимо так: білочка зверху на нього шишку кине, розбудить, я йому морду поколю,

розсерджу, а за тобою, зайчику, він поженеться, от ти й доведеш його до вовка. А побачить пес вовка, то те­бе покине, а на вовка ки­неться, бо не такий уже він і дурний, як ви думаєте.

Вирішили так і зробити. Рушили до лісникової хати, де Брисько під сосною спав.

Прибігли. Білочка зверху на сосні, їжак підійшов бли­зенько, а заєць трохи далі. Взяла білочка шишку, наці­лилась добре і пустила. Шишка лусь Бриська по го­лові.

Він як скочить: що тут таке? Коли бачить — їжак. Брисько до нього. їжак — у клубочок. А пес тиць мор­дою в колючки,— як розсер­диться! Та що їжаку вдієш, коли він у клубочку. Пес туди-сюдй, коли глядь — заєць.

Він до нього, а заєць заложив вуха за спину і помчав.

Біжить заєць прямісінько до вовка з коровою, а Брисько за ним—от-от наздожене. А то заєць його навмисне підпу- ска, щоб ще більше роздратувати.

Мчать вони так, аж от і вовк з коровою.

Заєць добіг та в кущі — шусть! Пес глядь — нема зайця, зате вовк є. Він щебільше розізлився — та на вовка, з вовка аж клоччя по­летіло.

Корова бачить таке діло, повернула та бігом до­дому. До села як на крилах летіла, жодного разу не зупини­лася.

А Брисько упорався з вовком і пошкандибав знову під сосну спати та рани зализувати — бо таки і йому від вовка перепало.

А білочка, зайчик і їжак пішли у своїх справах, кому куди треба.