TOU

Як краб навчився літати

Казки Онеліо Кардосо

Одного разу зовсім маленьке крабеня  рило собі нірку в землі. Коли це прилетіла голубка й каже:
– Яка в тебе гарна криниця!
Крабеня звело на неї свої опуклі оченята й чемно відповіло:
– Даруйте, але це не криниця. Я будую собі дім.
– Дім? – здивовано вигукнула голубка. – Невже ця темна нора-твій дім?
– Так, сеньйоро.
– Ти, певне, жартуєш, мале!

– Я зовсім не жартую, сеньйоро.
– Вперше чую, щоб якусь нору називали домом! Не розумію, чого тобі заманулось поселитися на дні темної криниці? Чому не на дереві?
– Сеньйоро,- поважно мовило крабеня,- ви, певне, забули, що я краб, а не голуб.
– Дурниці! Було б тільки бажання! “Бажання,- подумало крабеня, задивившись у височінь. – Невже б я полетіло, якби побажало?”
Та зараз же й схаменулося.
– Хто таке бачив, щоб краб жив на дереві, мов птах? Сеньйоро, ви, певне, смієтеся з мене…
– Ні, не сміюсь. Тільки питаю тебе: чого ти повзаєш по землі, коли можеш жити на дереві? Подумай, мале, подумай!
– Але ж, сеньйоро, весь мій рід живе так споконвіку.
– Знаю я твій рід. Як один почав колись робити, так і всі за ним роблять. Невже ніхто з твоїх родичів не прагне кращого життя?

– Ну, є краби… Але ні, наскільки мені відомо, ніхто з них не прагне чогось кращого.
– Що ж,- мовила голубка,- тоді ти перший з-поміж крабів оселишся на дереві.
– На дереві? Я?
– Так, ти – перший з усіх крабів.
– Але ж, сеньйоро, дідусь звелів мені негайно збудувати дім – і то такий самий, як в інших крабів.
– Крабенятко, ну який же це дім?
– Мій дім, сеньйоро! А то ж який ще?
– Ніякий це не дім. Де ти бачив дім без вікон і дверей?
– Ай справді – не бачив…
– Отож-бо. І де ти там зробиш собі вікно – таке вікно, щоб і світло й свіже повітря лилося в нього?
– Не знаю…
– Навіть коли змайструєш вікно, яке не пропускатиме повітря й світла, скажи, чи заспіває пташка під тим вікном, коли настане літо?
– Не заспіває,- визнало крабеня.
– Отже, ти зрозуміло! Будуй собі житло не в землі, а над землею, мале!
– Але ж… над землею…
– Я маю на увазі – в кущах, чи на гілці дерева, чи на стовпі, що височить на пагорбі,- де тобі більше сподобається.
– Тоді це буде гніздо!
– Так, гніздо на вільному повітрі, гніздо, що вдень ближче до сонечка, а вночі – до зірок.
– О, це було б чудово! Правду кажучи, всі ми, краби, мріємо про зорі, але… – і воно враз засмутилось:- Але що може мале крабеня?

– І що це ти завело? Хто ким хоче бути, той тим і є. Треба тільки захотіти!
І голубка, стомившись розмовою, махнула крильми й полетіла геть, а крабеня все дивилося їй вслід, аж поки вона зникла вдалині.
Рити далі свою нірку крабеня вже не могло. Тож воно помило клішні в річці й попрямувало до свого дідуся.
– Дідусю, я хочу збудувати собі дім над землею.
– Отакої! – вигукнув дідусь, який саме щось жував.
– Дозволь мені збудувати його на верхівці дерева!
– Дитя моє,- стурбовано мовив дідусь. – Ти, певно, з’їв сьогодні щось не те на сніданок.
– Я снідав пальмовим листям, дідусю. Але потім я розмовляв з голубкою.
– З отією навіженою?
– Вона сказала мені, що жити під землею личить тільки дощовому черв’якові.
– Нехай і так, але не забувай, що ти всього лише краб, мій хлопчику.

– Так, я краб, та колись я житиму в домі під самими зірками.
– Про який це дім ти весь час торочиш?
– Про гніздо, дідусю!
– Щоб жити в гнізді, потрібні крила, хлопчику!
– Хтозна, може, колись…
Але дідусь не дав йому договорити.
– Затям собі, хлопче,- закричав він,- що ти краб, а не птах; і нема в тебе ні пір’я, ні крил! Ти народився крабом і крабом помреш!
Та онук вирішив хай там що, а робити своє. У лісі він вибрав найвище, найрозлогіше дерево. А тоді рішуче заходився накладати собі на спину гілочки, кульки живиці і все необхідне для будівництва гнізда.

Нелегка це була робота. Він стільки разів підіймався і спускався, чіпляючись гострими клішнями за стовбур, що на корі зробилась стежечка. А йому ж доводилося не тільки тяжко працювати, ризикуючи щомиті впасти й розбитись, а ще й вислуховувати насмішки інших звірят, які не вміли літати.
– Погляньте на нього, він божевільний, божевільний!- не вгавала черепаха, сидячи на камені серед річки.- Ще лусне з натуги! Зроду такого не бачила!
Але крабеня навіть не озивалося ні до кого. Вгору – вниз, вгору – вниз, із вантажем і по вантаж. Бувало, воно знесилювалося на півдорозі, і тоді вантаж падав додолу. Та воно терпляче злазило додолу, знов набирало гілочок і дерлося вгору, не зводячи очей зі свого гнізда, що помалу росло й росло.

А старий дідусь казав усім, що його онук збожеволів.
Та от одного ранку з усіх шести провінцій Куби злетілися до того дерева птахи. З Орієнте прибув красень сенсереніко з жовтою шийкою,  ніби пов’язався новенькою краваткою. З Камагуея прилетів чорний дятел із червоними грудьми. Із Санта-Клари – співучий сінсонте. З Матансас – найлагідніша з усіх голубок. З Гавани – блакитний колібрі, що вміє, швидко-швидко тріпочучи крильми, зависати в повітрі. І врешті, з Пінар-дель-Ріо завітав соловейко, якого ще прозивають арагонською флейтою.
А злетілися вони, щоб похвалити крабеняткове гніздо-гарне зовні, світле й просторе всередині. Крабеня подякувало всім і пригостило плодами гуаяви та райськими яблуками.
Того ж дня надвечір крабеня відчуло, що хоче спати. Чи не захворіло воно? Досі йому ніколи не хотілося спати надвечір. Саме о цій порі краби виходять на прогулянку, а птахи навпаки – засинають.
Та воно таки заснуло, а коли прокинулося, то відчуло, що йому стало тісно в гнізді. Крабеня розплющило одне око, потім друге. Подивилося праворуч і заніміло з подиву; подивилося ліворуч, і йому геть відібрало мову: двоє крил, двоє чудових червоних крил, вигнутих, як у голубки, виросло в нього, і були вони довші за його клішні.
Не знаючи, плакати чи сміятися від радості, крабеня підняло свої чудові крила й залопотіло ними, аж посипалося листя з дерева, а тоді злетіло проти вітру…
Відтоді всі дивуються, коли бачать краба, що ширяє в повітрі. А його старенький дідусь каже тепер, пишаючись:
– Бачите? Це мій онук. Він має  гарні крила, а літає – як вітер!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Як краб навчився літати”

Онеліо Хорхе Кардосо

Переклад –  Ганни Козаченко

Видавництво : “Веселка”

Київ, 1980 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: