Як кравець пришив Фінляндію до Швеції

Казка Захаріаса Топеліуса. Читати українською онлайн.

Звали його Тікка. Ну, того самого кравця, ти його знаєш, маленького веселого хлопчика, який вмів пришивати ґудзики так, що вони не відривалися навіть тоді, коли чесний селянин, бувало, наїсться від пуза. Всі любили цього кравця – старанного, акуратного і непитущого. Кращого кравця і не побажаєш! Правда, був у нього, бідолахи, один гріх, та тільки не з його вини. Менше Тікки зростом в усьому селищі нікого не було. Він сміявся разом з усіма, коли висміювали його маленький зріст. Але про нього не скажеш, що він з тих, хто міг стерпіти все, що завгодно. Одного разу Харьюс Мортен, величезний, грубий чолов’яга, звинуватив Тікко в тому, що він, мовляв, вкрав два ліктя тканини, яка призначалася на куртку Мортену. Тікка тут же вигнав Мортена з кімнати, жбурнувши в нього поліном, та так спритно, що не встиг Мортен отямитися, як уже борсався на чотирьох в сніговому заметі.

І ще одна людина терпіти не могла Тікко. То був Ніккі, сільський музикант. Тікка примудрявся так само жваво грати на гармоніці, як Ніккі на своїй скрипці. Коли сільські хлопчаки грали в дзигу на дорозі недільним полуднем, а дівчата веселилися на галявині біля халупи Тікки, Тікка сідав на сосновий пеньок біля озера і грав так, що навіть кущі ялівцю співали.

Дівчата починали танцювати, дзига крутитися, а рудий півень з садиби Вііттала так плескав крилами, наче збирався злетіти. Ніккі сидів червоний від заздрості і чекав, що його попросять зіграти якийсь танець. Але ніхто його не просив, всім куди більше до душі була гармоніка Тікки.

Одного разу літнім вечором Тікка ось так же грав дівчатам з селища і раптом подумав: адже йому вже тридцять років, зібрав чимало грошей він своєю моторною голкою. Чому б йому у такому разі не одружитися? Дівчата, правда, жартували над маленьким кравцем, але все-таки любили його. Стало бути, справа тільки за тим, щоб вибрати гарну наречену. Роздумував Тікка недовго. На прикметі у нього були дві дівчини: найменша і найвища в усьому селищі. Одна з них і повинна була стати його дружиною. Крихітна, мила, кароока Майя, дочка Вііттала, найменша в селищі, була анітрохи не вище Тікки, і з тих самих пір, як їй виповнилося сім років, їх пов’язувала міцна дружба. А найвищою була білява Нілл з садиби Анттіла. Варто було їй лише випрямитися, і Тікка насилу діставав до шлейок її фартуха; але їх теж пов’язувала міцна дружба.

Хлопці маленького росту люблять високих дівчат. Ось Тікка і вирішив посвататися до Нілл, дівчині ставний, та до того ж багатій. Вбрався він у святковий одяг, вставив квітку соняшника в петлицю блузки і пішов до садиби Анттіла. Нілла подивилася на нього з висоти свого зросту так, як дзвіниця дивиться на копицю сіна, поплескала по плечу і запитала, що він збирається зробити, щоб заслужити її прихильність.

– Все, – відповів Тікка.

– Ну гаразд, – сказала Нілла, – коли я поїду до церкви, мені знадобиться м’яка хутряна шуба. Злови чотирнадцять лисиць, зший мені шубу з лисячих шкур, і я подумаю.

Тікка був майстерний мисливець. Незабаром він спіймав чотирнадцять лисиць, зшив з їхніх шкур хутряну шубу і відніс її Нілл.

– Добре, – сказала вона, – але мені знадобиться ще весільне покривало, та до того ж гарне-прегарне! Злови триста дятлів, оскільки тебе звуть Тікка – а «Тікка» означає «дятел», – зший з їх хвостових пір’їнок покривало, і я подумаю.

Сказано зроблено. Зловив Тікка триста дятлів, зшив з їх хвостиків м’яке, як шовк, весільне покривало і відніс Нілл.

– А покривало і справді непогане, – сказала Нілла. – Але зрозумій, щоб піти до вінця, мені потрібні гарні коралі. Пошукай в річках перлинок та збери мені таке намисто, яке б два рази обвило мою шию, і я подумаю.

Тікка подивився на Нілл  знизу до верху так, як копиця сіна дивиться на дзвіницю, і задумався: цей наказ був важче двох колишніх, але тим не менше Тікка відправився в дорогу. На цілих два літа пропав з селища маленький кравець. Немов вугор заривався він в річкову тину, немов золотошукач промивав піщане дно озер і нарешті зібрав перлове намисто, яке два рази могло б оповити шию дівчини. Взяв він намисто і відправився до Нілл.

– Ну, тепер ти подумаєш про мою пропозицію? – запитав він.

Нілла зважила на руці перлове намисто, приміряла його, обвивши навколо шиї, і нарешті відповіла:

– Спершу запитаю в батька.

І стали батько з дочкою радитися, як би їм позбутися від неотесаного кравця.

– Тікка, – сказав нарешті господар садиби Анттіла. – Ти хлопець хоч куди: наполегливий і на великі подвиги здатний. Так ось, є у мене сестра і видана вона заміж до Швеції; і хотілося б мені дізнатися, як вона там поживає. Але це аж надто далеко звідси, та й важко переплисти море. Раз вже ти такий кмітливий та умілий кравець, приший Фінляндію до Швеції навскоси через Ботнічну затоку, та так, щоб я, не перепливаючи море, міг поговорити з сестрою. А коли справу буде зроблено, я віддам тобі Нілу за жінку.

Тікка задумався. Копиця сіна ще раз глянула на дзвіницю, а копиця сіна була зовсім не дурна. Тікка прекрасно зрозумів хитрість господаря садиби, ще раз подумав, зціпивши зуби, а потім відповів, що, мовляв, спробує.

Щоб дізнатися, як вчинити, Тікко багато часу не треба було. Він пішов до стареньких з селища і наказав їм сплести довгі канати. Всю зиму бабусі тільки й робили, що плели ці канати. І наплели їх стільки, та таких міцних і довгих, що жоден рибацький човен не міг би витримати подібного вантажу. Довелося Тікко найняти великий корабель. І ось одного разу прекрасним літнім ранком він обв’язав одним кінцем довгого каната сосну на фінському березі. Крім того, щоб отримати вигоду від тяжкої своєї праці, він роздобув п’ять тисяч гачків, на які ловлять лососів, і начепив на них наживку з салаки. Канат обіцяв принести багатий улов.

Ну так от, поплив Тікка на великому кораблі і кинув у воду свій канат. З погодою йому пощастило. Сталося так, що весь тиждень море було таке спокійне, немов кисле молоко в мисці. Спроба Тікки вдалася так чудово, що вже через кілька днів він міцно обв’язав іншим кінцем свого довгого каната сосну на шведському березі. На зворотному шляху Тікка оглянув всі гачки і зняв з них стільки лососів, тріски і камбали, що влаштував в найближчому селищі велику рибну розпродажу і окупив свій довгий канат. Після цього пішов Тікка в садибу Анттіла і сказав господареві:

– Здрастуй, тесть. Я пришив Фінляндію до Швеції. Віддай мені Нілу в дружини.

Господар чимало здивувався. Але був він хитрий пронира і швидко знайшовся що відповісти.

– Славно, добре, що ти пришив нас до Швеції, але одного ще тільки бракує. Не можу ж я запитати твій довгий канат, як поживає моя сестричка.

– Як її звати і де вона живе? – запитав Тікка.

– Моя сестра, фру Андерссон, живе в місті Ерегрунд прямо навпроти нас, на іншому березі моря. Ти ж можеш закинути їй гачок. Може, вона схопиться зубами за твій довгий канат.

– А якщо я з’єднаю нас зі Швецією так, що ти, дорогий татку, зможеш задати питання, як поживає твоя сестриця, чи отримаю я Нілу в дружини?

– Ну це вже точно, заручини будуть в День святого Михайла, – із задоволеною усмішкою сказав старий, впевнений, що знову обдурив кравця.

Тікка дав зрозуміти: йому, мовляв, потрібні свідки цієї обіцянки.

– Двадцять, коли хочеш. У будинку повно народу, який повернувся з церкви.

І господар садиби Анттіла, сміючись, розповів усім парафіянам про свою обіцянку.

Харьюс Мортен, який теж поклав око на Нілл і випадково опинився серед прихожан, сказав Ніккі, музиканту:

– Давай, коли в День святого Михайла він прийде свататися до Нілл; а я заберу її прямо з-під його носа, ти виконаєш весільний марш, щоб вже повністю осоромити Тікко.

Ніккі, ясна річ, погодився зіграти такий веселий жарт, і обидва недруги Тікки домовилися зустрітися в призначений день.

Тікка ходив похмурий як хмара і все ламав голову, що йому робити. Не може ж він виловити своїм довгим канатом якусь там фру в Ерегрунде. А переплисти море, міцно-міцно зв’язати її канатом і притягти сюди він теж не може. Але Тікка чув про дивовижний новий пристрій, який називається телеграф. З його допомогою люди можуть розмовляти між собою на далекій віддалі за допомогою дроту. Як би прокласти такий дріт через море до Швеції – то він візьме гору над господарем садиби Анттіла. Ніщо не повинно зупинити хороброго кравця, який вже пришив одна до одної дві країни за допомогою конопляного канату.

«Ще один стібок, і справу буде зроблено», – подумав Тікка.

І вирішив відправитися по білому світу і дізнатися, що ж йому робити. «Ясна річ, я не можу поставити запитання і отримати відповідь за допомогою довгого канату, – думав він. – Напевне, те, що люди називають телеграфом, має бути якийсь трубкою ».

І став питати Тікка всіх кравців, які тільки зустрічалися йому на довгому шляху, що ж це таке – телеграф. Ніхто толком йому нічого сказати не міг, і тільки в Нюстад один з кравців порадив:

– Сходи в гавань. Там пришвартований невеликий пароплав, який завтра вийде в море з телеграфом на борту.

Тікка пішов в гавань, знайшов невеликий пароплав і побачив там великі бухти мідного дроту, які готувалися опустити в море.

– Можна мені поплисти з вами? – запитав Тікка капітана. – Я кравець і вже одного разу пришив Фінляндію до Швеції.

– Раз ти такий хороший хлопець, пливи з нами. Ти повинен зробити ще один подвиг, – відповів капітан, який як раз випадково був у той день у веселому настрої.

На пароплаві Тікка разом з матросами розмотував дріт. Пароплав просувався вперед, а телеграфний кабель тим часом поступово збігав з бухт в море. Пароплав тримав курс на захід, море часом змінювалося – то повний штиль, то великі хвилі. Якщо пароплав йшов повільно, кабель лягав легко, але, коли налітав шторм, пароплав набирав швидкість, та таку, що, здавалося, кабель ось-ось розірветься. Тікка невпинно стежив за ним і працював над ще одним своїм великим кравецьким стібком. На третій день кабель був прокладений, і  тепер Швеція була так міцно зшита з Фінляндією, що шов цей ще й донині тримається.

– Це щастя, що з нами був кравець, – сказав капітан. – Відважний Тікка, ти заслужив нагороду. Чого ти бажаєш?

– Я бажаю, – відповів Тікка, – першим телеграфувати з Нюстад в Ерегрунд.

– Хай буде по-твоєму, – була відповідь. – В такому скромному бажанні відмовити не можна.

Пароплав повернувся в Нюстад, і Тікка телеграфував: «Селянин з садиби Анттіла запитує, як поживає його сестра, фру Андерссон, в Ерегрунде».

Через годину прийшла відповідь: «Фру Андерссон шле привіт і дякує. Їй в горло потрапила лососева кісточка, і фру якраз повертається від лікаря, але тепер вона поживає добре і запросила фру Рёрстранд на чашечку кави ».

– Видай мені свідоцтво, що я справді отримав цю телеграму і, що я пришив телеграфним кабелем Фінляндію до Швеції, – попросив Тікка капітана.

Отримавши свідоцтво Тікка відправився назад в своє селище. Коли він проходив повз садибу Вііттала, Майя мила в струмку бідони з-під молока. Працьовита і весела, така ніжна в своєму бідному платтячку, стояла вона біля струмка і так по-доброму, так тепло дивилася на Тікко, який, весь в пилу, крокував по дорозі.

– О, до чого ж у тебе втомлений вигляд! – сказала вона. – Чи не хочеш трохи сироватки – освіжитися?

Тікка не заперечував, і Майя побігла за кухлем своєї прекрасної свіжої сироватки. У них в садибі була корова.

– Звідки йдеш? – запитала Майя.

– З Нюстад, я пришив Фінляндію до Швеції, а тепер йду вимагати, щоб у неділю в церкві оголосили мої заручини з Нілл з садиби Анттіла.

– Знаю, – зітхнула Майя. – Щастя тобі, дорогий Тікка! У тебе – багата наречена.

– Майя, – запитав Тікка, – а як би посватався хтось до тебе, зажадала б ти в подарунок від нареченого шубу з лисячих шкур, покривало з пташиних хвостиків і намисто з перлів?

А на що мені такі дрібнички? – здивовано запитала Майя.

– Ну, а якби посватався хтось до тебе, чи послала б ти його, як останнього дурня ходити по світу і змусила б його пришити дві держави одну до одної?

Майя засміялася:

– Я послала б його вичистити чоботи і причесати чуба.

– До побачення, Майя.

– До побачення, Тікка. Щастя тобі!

Всю ніч в самотній халупі Тікка не змикав очей – все думав  про сватання. На ранок, а був як раз день святого Михайла, одягнувся Тікка в парадний костюм, поклав в кишеню свідчення капітана і пішов до садиби Анттіла. Ніккі і Харьюс Мортен були вже там, скрипка – налаштована на весільний марш, а всі – в очікуванні. Як буде весело, коли Тікко відмовлять і під звуки музики з ганьбою виставлять за двері. Одна Нілла не раділа. Батько хотів видати її заміж за Харьюса Мортена, якого вона ненавиділа. І вона вже подумувала: може, вона стане щасливішою, якщо вийде заміж за скромного кравця.

Тут з’явився Тікка і хоробро пройшов у кімнату.

– Доброго ранку. Я тут, власне, по праву і вимагаю, щоб ти виконав свою обіцянку. Ось парафіяни – свідки того, що Нілла повинна стати моєю дружиною.

– Так-так, – сказав, скорчивши, як зазвичай, свою хитру пику, старий. Ніккі ж тим часом знову почав налаштовувати скрипку. – От же, сестриця моя в Ерегрунді попалася на гачок. Цікаво буде дізнатися, як поживає ця скромниця.

Тікка витягнув телеграму з кишені і прочитав:

– «Фру Андерссон шле привіт і дякує. Вона вдавилася лососевою кісточкою, і фру якраз повертається від лікаря, але тепер вона поживає добре і запросила фру Рёрстранд на чашечку кави ».

– Це ще що таке! – вигукнув, почервонівши від люті, старий. Між тим Ніккі так сильно провів смичком по струнах своєї скрипки, що одна з них урвалася. – І не соромно тобі насміхатися наді мною!

– Ось моє свідчення, – сказав Тікка і простягнув старому папір.

Всі стовпилися навколо господаря садиби Анттіла, щоб розгледіти дивовижний документ. Харьюсу Мортену, який не вмів читати, довелося розпитувати інших, що там написано. А там було написано, що кравець Тікка пришив один до одного обидві країни за допомогою телеграфного кабелю, прокладеного через море. Там було написано, що він власною персоною запитував по телеграфу, як поживає фру Андерссон, і отримав нижченаведену відповідь. Так що Тікка зовсім не хитрував; хитрий старий був спійманий в власні тенета, і йому довелося визнати, що у Тікки законні права на Нілл. Ніккі сховав скрипку з розірваною струною під пахву і непомітно зник. Але Харьюс Мортен гордовито заявив, що не має наміру поступатися дорогою такому  нікчемі. Нілла теж повинна сказати своє вагоме слово.

Нілла і справді хотіла сказати своє слово, але тільки на користь кравця. Дзвіниця найніжнішим поглядом дивилася тепер зверху вниз на копицю сіна і вже простягала, немов два флагштоки, свої довгі руки, щоб обійняти Тікко. Але він, відступивши назад, сказав:

– Дякую вам, татку, за те, що ви хочете віддати мені Нілу за жінку. Але справи пішли так, що я цього більше не бажаю. Занадто довго бігав я, як останній дурень заради неї і заради вас по світу. Вона занадто висока для такого малорослого хлопця, як я. Віддай її заміж  тому, хто більше їй до пари. Прощай, татку, прощай, Нілла. Залишимося добрими друзями.

Несподівано копиця сіна зникла – наче вітром здуло, і дзвіниця залишилася в своїй гордій величі. Парафіяни шепотілися, поглядаючи на старого, і скалили зуби. Старий так і затремтів від злості, і з досади жбурнув люльку. Його найкраща люлька вдарилася об плиту і розбилася. Біда рідко приходить одна.

Однак всі в селищі знали, що Тікка посватався до Нілл, але не всі знали, що він відмовився від своєї нареченої. Велике ж було здивування, коли в неділю в день святого Михайла в церкві були оголошені заручини кравця, чесного і овіяного славою Іошуа Тікки, з селянською донькою, доброчесною Майєю Вііттала.

– Ось парочка так парочка – одне конопляне зернятко одружується на іншому, – схвально кивали люди, – хіба конопляне зернятко підходить до соснової шишки, хіба можуть вони ужитися в одному гнізді?

Тікка і Майя зажили щасливо. Однакового зросту – не треба одному дивитися зверху вниз на іншого, – однаково працьовиті. Свою стару халупу вони полагодили і пофарбували. На віконці у них цвіли бальзаміни, а три огрядні корови годували Тікко і його дружину молоком і маслом. Нілла ж – дзвіниця – з досади вийшла заміж за Харьюса Мортена, і хоч Ніккі і зіграв їм весільний марш, це щастя не принесло.

Мортен змарнував спадок дружини, який вона отримала після смерті батька, і заклав перлове намисто Нілл за домоткану куртку у Тікки. Покривало ж з пташиних хвостиків використовували замість опудала, і міль з’їла шубу з лисячих шкур.

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Рейтинг: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар