TOU

Як кравець пришив Фінляндію до Швеції

Захаріас (Цакаріас) Топеліус

Звали його Тікка. Ну, того самого кравця, ти його знаєш, маленького веселого хлопчика, який вмів пришивати ґудзики так, що вони не відривалися навіть тоді, коли чесний селянин, бувало, наїсться від пуза. Всі любили цього кравця – старанного, акуратного і непитущого. Кращого кравця і не побажаєш! Правда, був у нього, бідолахи, один гріх, та тільки не з його вини. Менше Тікки зростом в усьому селищі нікого не було. Він сміявся разом з усіма, коли висміювали його маленький зріст. Але про нього не скажеш, що він з тих, хто міг стерпіти все, що завгодно. Одного разу Харьюс Мортен, величезний, грубий чолов’яга, звинуватив Тікко в тому, що він, мовляв, вкрав два ліктя тканини, яка призначалася на куртку Мортену. Тікка тут же вигнав Мортена з кімнати, жбурнувши в нього поліном, та так спритно, що не встиг Мортен отямитися, як уже борсався на чотирьох в сніговому заметі.

І ще одна людина терпіти не могла Тікко. То був Ніккі, сільський музикант. Тікка примудрявся так само жваво грати на гармоніці, як Ніккі на своїй скрипці. Коли сільські хлопчаки грали в дзигу на дорозі недільним полуднем, а дівчата веселилися на галявині біля халупи Тікки, Тікка сідав на сосновий пеньок біля озера і грав так, що навіть кущі ялівцю співали.

Дівчата починали танцювати, дзига крутитися, а рудий півень з садиби Вііттала так плескав крилами, наче збирався злетіти. Ніккі сидів червоний від заздрості і чекав, що його попросять зіграти якийсь танець. Але ніхто його не просив, всім куди більше до душі була гармоніка Тікки.

Одного разу літнім вечором Тікка ось так же грав дівчатам з селища і раптом подумав: адже йому вже тридцять років, зібрав чимало грошей він своєю моторною голкою. Чому б йому у такому разі не одружитися? Дівчата, правда, жартували над маленьким кравцем, але все-таки любили його. Стало бути, справа тільки за тим, щоб вибрати гарну наречену. Роздумував Тікка недовго. На прикметі у нього були дві дівчини: найменша і найвища в усьому селищі. Одна з них і повинна була стати його дружиною. Крихітна, мила, кароока Майя, дочка Вііттала, найменша в селищі, була анітрохи не вище Тікки, і з тих самих пір, як їй виповнилося сім років, їх пов’язувала міцна дружба. А найвищою була білява Нілл з садиби Анттіла. Варто було їй лише випрямитися, і Тікка насилу діставав до шлейок її фартуха; але їх теж пов’язувала міцна дружба.

Хлопці маленького росту люблять високих дівчат. Ось Тікка і вирішив посвататися до Нілл, дівчині ставний, та до того ж багатій. Вбрався він у святковий одяг, вставив квітку соняшника в петлицю блузки і пішов до садиби Анттіла. Нілла подивилася на нього з висоти свого зросту так, як дзвіниця дивиться на копицю сіна, поплескала по плечу і запитала, що він збирається зробити, щоб заслужити її прихильність.

– Все, – відповів Тікка.

– Ну гаразд, – сказала Нілла, – коли я поїду до церкви, мені знадобиться м’яка хутряна шуба. Злови чотирнадцять лисиць, зший мені шубу з лисячих шкур, і я подумаю.

Тікка був майстерний мисливець. Незабаром він спіймав чотирнадцять лисиць, зшив з їхніх шкур хутряну шубу і відніс її Нілл.

– Добре, – сказала вона, – але мені знадобиться ще весільне покривало, та до того ж гарне-прегарне! Злови триста дятлів, оскільки тебе звуть Тікка – а «Тікка» означає «дятел», – зший з їх хвостових пір’їнок покривало, і я подумаю.

Сказано зроблено. Зловив Тікка триста дятлів, зшив з їх хвостиків м’яке, як шовк, весільне покривало і відніс Нілл.

– А покривало і справді непогане, – сказала Нілла. – Але зрозумій, щоб піти до вінця, мені потрібні гарні коралі. Пошукай в річках перлинок та збери мені таке намисто, яке б два рази обвило мою шию, і я подумаю.

Тікка подивився на Нілл  знизу до верху так, як копиця сіна дивиться на дзвіницю, і задумався: цей наказ був важче двох колишніх, але тим не менше Тікка відправився в дорогу. На цілих два літа пропав з селища маленький кравець. Немов вугор заривався він в річкову тину, немов золотошукач промивав піщане дно озер і нарешті зібрав перлове намисто, яке два рази могло б оповити шию дівчини. Взяв він намисто і відправився до Нілл.

– Ну, тепер ти подумаєш про мою пропозицію? – запитав він.

Нілла зважила на руці перлове намисто, приміряла його, обвивши навколо шиї, і нарешті відповіла:

– Спершу запитаю в батька.

І стали батько з дочкою радитися, як би їм позбутися від неотесаного кравця.

– Тікка, – сказав нарешті господар садиби Анттіла. – Ти хлопець хоч куди: наполегливий і на великі подвиги здатний. Так ось, є у мене сестра і видана вона заміж до Швеції; і хотілося б мені дізнатися, як вона там поживає. Але це аж надто далеко звідси, та й важко переплисти море. Раз вже ти такий кмітливий та умілий кравець, приший Фінляндію до Швеції навскоси через Ботнічну затоку, та так, щоб я, не перепливаючи море, міг поговорити з сестрою. А коли справу буде зроблено, я віддам тобі Нілу за жінку.

Тікка задумався. Копиця сіна ще раз глянула на дзвіницю, а копиця сіна була зовсім не дурна. Тікка прекрасно зрозумів хитрість господаря садиби, ще раз подумав, зціпивши зуби, а потім відповів, що, мовляв, спробує.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: