Як Кит став будинком

Кит – це велика тварина, яка плаває у величезному морі. Він може бути таким великим, як маленький будинок. Або, як велика квартира. Загалом, кити досить великі, цим вони й славляться.

Один кит, на ім’я Біллі, жив у Північному морі, і оскільки він завжди пив риб’ячий жир, то виріс завбільшки з будинок. Ні, мабуть, навіть із корабель завбільшки. І звичайно, їсти він повинен був багато, щоб наповнити свій величезний місткий живіт. Але чим більше він їв, тим швидше ріс. А чим швидше ріс, тим більше мав їсти.

Коли Біллі нарешті з’їв усіх риб Північного моря, він почав ковтати… людей! Вдарить хвостом по рибальському човні, переверне його і ковтає рибалок. Неважко тепер здогадатися, який він мав апетит. За шість місяців він проковтнув сорок дев’ять людей.

Зрештою сталося так, що на першому та другому поверсі його живота розмістилося кілька сімей рибалок з дітьми, жінками, бабусями та дідусями. І їм уже ставало тісно. Нічого тут дивного нема. Кит тільки зовні такий великий, а всередині в нього не так вже й просторо.

Однак нічого не вдієш, і можна було б з цим навіть примиритися. Але кит звик їсти щодня. Мало того – тричі на день. Так його вчила мама. Цілком може статися, що за наступні шість місяців кит з голоду знову з’їсть ще сорок дев’ять людей. Ну а тих, хто вже оселився в китовому животі, таке ніяк не могло порадувати. І люди, які тільки-но влаштували собі в китовому животі стерпне життя, захвилювалися.

Нарешті вони вирішили годувати кита самі, щоб він більше не голодував і нікого не ковтав. Стали вони готувати йому сніданок, обід та вечерю.

На сніданок кит отримував хліб з олією та солоний чай, бо вода у Північному морі була, звичайно, солоною. На обід йому готували солоний суп і обов’язково щось з борошна — галушки, млинці, вареники, пампушки або плюшки. На вечерю кит доїдав те, що залишилося від обіду, і ще якісь дрібнички: трохи сала, або варені яйця чайок, які теж, водилися в його животі. Крім того, киту варили компот із інжиру. Інжирне дерево росло в квітковому горщику в самій середні китового живота.

Як тільки кит перестав відчувати голод, він заспокоївся. Безтурботно плавав собі морем, зовсім не дбаючи про їжу. Кухня у його животі працювала справно! З того часу кит не проковтнув навіть маленького равлика. Іноді, пропливаючи повз затонулі кораблі, він ковтав кілька банок консервів та уламки дощок на розпалювання.

Одним словом, киту непогано жилося. Він плавав, їв, спав, а іноді навіть виринав на поверхню і милувався широкими морськими просторами. Ось так…

Однак, зачекайте. Я забув розповісти найцікавіше. У нашого кита, як, втім, і в усіх інших, над головою здіймався фонтан. Струмінь солоної води з силою бив з ніздрів і, опускаючись, заливав його маленькі очі. Від цього очі у кита були завжди трохи червоні. І цей добрий кит тому міг здатися декому дуже злим. Насправді, це не так. Ось так!