ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Як лікували удава

Григорій Остер

Удав лежав на великому пласкому камені. Під голову він підклав хвіст, а очі його були заплющені.

— Аааа! Ось він ти! – крикнула мавпа, підбігаючи до удава. — Лежиш? Відпочиваєш? Втомився, так? А що ти робив? А щось смачне в тебе є? Ні? А що в тебе є?

— У мене є думка! — сказав удав, розплющуючи очі. – Думка. І я її думаю.

— Яка думка? — спитала мавпа.

— Так одразу не скажеш, — зітхнув удав. — Це така думка… дуже довга… і про мене, і про тебе мавпу, і про слоненя і папугу. Про нас усіх.

— Нічого собі! – підстрибнула мавпа. – Яка гарна думка. А можна, я її теж трохи подумаю?

— Думай, – дозволив удав.

Мавпа сіла поруч із удавом навпочіпки і почала думати. Але швидко зрозуміла, що навпочіпки думати незручно. Тоді вона стала на весь зріст. Але так їй також не думалося. Мавпа швидко залізла на найближче дерево і звисла вниз головою.

— Ні, – сказала вона сама собі, – вниз головою теж погано. Все перевертається.

Мавпа злізла на землю і пострибала, щоб поставити на місце все те, що перевернулося, за той час поки вона висіла вниз головою.

— Мавпо, — сказав удав, — чому ти весь час крутишся? Ти не крутись. Ти думай.

— Я вже подумала, — відповіла мавпа.

— А ти ще подумай, – запропонував удав.

— Я, — сказала мавпа, — про одне і те саме не вмію думати двічі! І тобі не раджу. Весь час думати одну й ту саму думку не можна! Це дуже шкідливо! Від цього можна засумувати і захворіти.

— Про що мені думати? — зітхнув удав.

— Думай… Думай про кукаляку! – сказала мавпа.

— Як же я про неї думатиму, — сказав удав, — якщо я навіть не знаю, що це таке — кукаляка?

— Кукаляка — це така скринька, в якій лежить мукакука, — пояснила мавпа.

— Що лежить? – не зрозумів удав.

— Мукакука!

— А мукакука — це що?

— Мукакука — це така скринька, де лежить бісяка!

— А що таке бісяка?

— Бісяка — це такий пакетик, де лежить хрюря.

— Що ти таке кажеш, мавпа? – обурився удав. – Яка ще хрюря?

— Пампукська хрюря! – сказала мавпа. – Пампукська!

— Жодних пампукських хрюрь я ніколи не бачив! – закричав удав.

— Мало чого ти не бачив! – сказала мавпа. – Ти її не бачив, а вона є.

— Де? — спитав удав.

— У різних місцях, — сказала мавпа. — А пампукська хрюря — це така скринька, в якій лежить мамурик.

— Стривай, мавпо! — заблагав удав. — Стривай! Хто її поклав туди? Цю скриньку. У цього мамурика.

— Не скриньку в мамурика, — поправила мавпа, — а мамурика в скриньку. І ніхто його туди не клав. Він там завжди лежав.

— Хто? Де? – закричав удав. — Чому він там лежав?

— Ти про кого питаєш? — спитала мавпа. — Про скриньку чи про мамурика?

— Про них! – Сказав удав. – Про обох. Навіщо вони там лежали?

— Там вони не лежали, — сказала мавпа. – Вони лежали в іншому місці. Неподалік.

— Мавпо! – закричав удав. – Зараз же припини! Я вже нічого не розумію!

— І розуміти нічого! – сказала мавпа. – Все дуже просто.

— Кажи зараз, — сказав удав. — Що там усередині всіх цих ящиків, коробок, пакетів, валіз, кульків та скринь?

— Не знаю! – сказала мавпа.

— А хто знає? — спитав удав.

— На світі є багато такого, — відповіла мавпа, — про що ніхто нічого зовсім не знає!

— Якщо про це ніхто нічого не знає, — сказав удав, — то я про це й не думатиму!

— Отже, ти знову думатимеш свою довгу думку? — спитала мавпа.

— Так! Буду! – Сказав удав.

— Це дуже небезпечно, — закричала мавпа, — весь час думати про одне й те саме! Ти захворієш!

— Від твоїх пампукських хрюрь ще швидше захворієш! — буркнув удав, згорнувся в клубок і знову поклав хвіст під бороду.

— Ну, удав, ну, будь ласка! — попросила мавпа. — Не думай свою думку. Думай іншу.

— Не хочу! — сказав удав і поклав голову подалі від мавпи. Але мавпа знову прийшла до голови.

— Хочеш, я тобі заспіваю? – Запропонувала вона.

— Дякую, – сказав удав, – не треба.

— Ну, тоді я тобі щось розповім, – пообіцяла мавпа, – я тобі розповім випадок із життя.

— Не треба! – Сказав удав. — Я й так знаю усі випадки з твого життя.

— А я не зі своєго, — сказала мавпа. — Я тобі розповім випадок із чужого життя. З життя слоненятка. Це дуже цікава пригода. До речі, цей випадок не тільки з життя слоненятка, він ще й із життя папуги. Тому що вони у цій пригоді зустрілися. Ось послухай…

Але удав не став слухати мавпу.

— Ти знову її думаєш, свою думку? — закричала мавпа. – Зараз ти захворієш! – попередила вона.

— Ой! — зітхнув удав.

— Зітхаєш?! — злякалася мавпа. — Ти вже почав хворіти. Ти, мабуть, уже погано себе почуваєш? Так?

— Мгм! – пробурмотів удав.

— Все, — крикнула мавпа. – Ти захворів!!!

– Мгм!

— Ну ось! — сплеснула руками мавпа. – Я ж казала! Тепер тобі взагалі ні про що не можна думати! Чуєш? — Мавпа затримала удава. — Чи ти вже нічого не чуєш?

— Чую, чую, — сказав удав.

— Де тобі болить?

— Болить, болить… — обізвався удав, який не тільки не слухав, що говорить мавпа, але навіть не розумів, що він сам їй відповідає.

— Удаве! – сказала мавпа. – Тебе ще можна врятувати! Ти тільки не хвилюйся. Лежи й ні про що не думай. І тоді ти скоро видужаєш і зможеш ходити.

— Що ти сказала? — раптом підняв голову удав.

— Я кажу, ти видужаєш і зможеш ходити! – повторила мавпа.

— Ні! — сумно сказав удав. – Я ніколи не зможу ходити.

Мавпа перелякалася. Вона подивилася на удава, і їй здалося, що йому стало набагато гірше.

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.9 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Бабушка удава”
Збірка казок
Григорій Остер
Видавництво: “Заповіт”
1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: