Як людям і тваринам бог ділив літа

В той час, коли бог створив світ, ще не було визначено, кому скільки років жити. Не було і того, скільки літ дається на землі звірям, скільки людям.

Додумався бог у цій справі порядок навести. І дав він знати чоловікові, тварині й птасі, щоб зійшлися на розподіл літ для життя.

Зібралися всі, що були покликані, коло божого шатра. Першим бог запросив до себе на бесіду чоловіка. І каже йому так:

— Ти у мене найкраще створіння! Я думаю тобі дати для життя рівно тридцять літ.

Засмутився чоловік.

— Боже, це дуже скупо ти мені даєш! Що я встигну зробити за тридцять літ? Тільки розживуся, а вже помирай!

— Зі мною торгівлі нема! Я тебе покликав не на ярмарок! Дістав ти свої тридцять літ і забирайся! — незадоволений був господь, що чоловік з ним так розмовляє.

Вийшов чоловік, чекає, що буде з іншими. Зайшов після чоловіка до бога віл.

— Даю тобі тридцять літ для життя!

— Ой боже милостивий! Не думаєш, що це багато для мене! Тридцять літ носити, ярмо, тягати воза, ходити в плузі?! Зніми з мене!

— Дістав ти своє і йди!

Вийшов віл зажурений. Та чоловік тут до нього:

— Скільки тобі дав?

— Тридцять! Для мене багато, а зняти хоч пару літ не хоче.

— Мовчи! Твої роки від тебе я куплю собі! Ще й заробиш!

Поторгувалися-потокмилися, й чоловік собі купив від вола рівно двадцять літ. Волові залишилося десять, у чоловіка вже п’ятдесят.

Зайшов після вола до бога пес. Дістав і він свої тридцять. Гавкає пес, сердиться:

— Тридцять мені багато. Дай десять! Тридцять літ гавкати й держати прив’язь на шиї?!

— Як сказано, так буде!.. — пригрозив бог, бо не любив таких, що не погоджувалися з ним на першому слові.

Чекає чоловік коло шатра далі. Сподівається ще урвати для себе щось. Вийшов пес, сказав, яке його лихо спіткало, а чоловік не довго думав, купив собі й від пса двадцять літ.

Тепер уже має цілих сімдесят. Радий неборак! Як не як, сімдесят літ — не тридцять!

Після пса до бога зайшла мавпа. Викручується, чекає, що їй бог присудить. А бог подивився на неї і відразу:

— І тобі тридцять!

— Як тридцять? Тридцять літ смішити людей? Боже, ти маєш розум?

— Мовчи, сяка-така, я тобі покажу! — гаркнув на мавпу бог і показав на двері.

Чоловік під шатром стоїть, не може дочекатися, коли вийде мавпа. А та покрутилася, покрутилася, думала, що бог змилостивиться, та й вийшла.

— Тобі скільки? — питає чоловік.

— Тридцять! — каже з смутком мавпа.

Продай мені двадцять!

— Купуй!

Вдарили по долонях чоловік з мавпою. Мавпа собі залишила десять літ, чоловікові відпустила двадцять. І так у чоловіка вже зібралося цілих дев’яносто. Ото радий неборак, що поживе-таки на світі!

Зайшов до бога смиренний ворон і став коло дверей. Дивиться бог на ворона і чомусь йому так шкода стало його. І думає собі: цьому дам найбільше! Най живе за всіх!

— Тобі — триста літ!

Почув ворон цю щедрість і на радості:

— Кра-кра, кра-кра, кра-кра…

— Що ти каркаєш? Мало?

— Кра-кра! — каркнув чорний ворон і був за дверима. «Отут я поторгуюся! Куплю відразу сто!» — подумав собі чоловік. І тільки почав ярмаркувати, як ворон своє: «Кра-кра-кра!» Почув господь галас і відразу вийшов з шатра.

— Що ти тут, чоловіче, ярмаркуєш? Ану, забирайся звідси так, щоб твого духу не було чути!

Пішов чоловік засмучений, що торг не удався, постояв бог і ще вслід чоловікові кинув: «Як собі постелив, так будеш спати!»

Сказав тоді бог і слова додержав. Залишив волові таки десять, собаці — десять, мавпі — десять. Ворон своїх не встиг продати, так йому і є триста літ для життя. А чоловік? Тридцять літ він здоровий, молодий, красний, дужий! Не мав великої жури й не ходить по лікарях. Оце і є його людські літа. Після них приходять волячі, куплені. Тут чоловік мусить тягнути, як віл. Бо немало лягає на його голову жури — родина, діти, заробіток! І так тягнеться до п’ятдесяти. Після п’ятдесяти до нього приходять собачі літа: сам він уже немолодий, діти повиростали, та сил у нього нема. Діти мають його за сторожу коло хати. І так він тягне до сімдесяти. Після сімох десятків приходять до чоловіка літа мавп’ячі. Бавиться чоловік з онуками, розум у нього слабкий-слабкий. І так до дев’яноста. А тут уже літ і нема! Ось як бог посміявся з чоловіка.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Зачаровані казкою”

Українські народні казки Закарпаття

Записи П.В. Лінтура

Видавництво: “Карпати”

Ужгород, 1984 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: