Як люди отримали вогонь

Колись вогню у людей не було, а володіли ним лише два велетні, які пильно його охороняли. Люди не могли обігрітися в холодну пору, не могли приготувати їжу. Дуже потрібен людям був вогонь, але не було людини, яка б зуміла добути його у велетнів.
Довго так було, але нарешті знайшовся один сміливець на ім’я Лам-анг, який придумав, як добути в велетнів вогонь. Лам-анг дуже товаришував з тваринами і розповів їм, що задумав. Тварини сказали:
– Ти наш друг, тож ми тобі допоможемо. Дуже зрадів Лам-анг і пояснив тваринам, що їм треба робити. Після цього він вибрав галявину неподалік свого селища і попросив залишитися на ній жабу. Трохи далі він поставив коня, ще далі – кішку, подалі – собаку, а за собакою, вже недалеко від житла велетнів, залишив тигра. Після цього Лам-анг пішов в гості до велетнів.
– Доброго дня, велетні! – закричав він, коли наблизився до дверей величезного будинку. – Я до вас у гості!
– Заходь, заходь, – зраділи велетні, яким було дуже нудно вдвох, – ми тобі раді!

І вони широко відчинили перед Лам-ангом двері.
– Як ви, люди, живете у своєму селі? – запитали в нього велетні.
– Не дуже добре – ми не маємо вогню, ми не можемо обігрітися, коли холодно, або приготувати собі їжу, – відповів Лам-анг. – Чи не дасте ви нам хоч одну тліючу жаринку?
– Ні, ми не можемо дати вам вогню, – відповіли жадібні велетні, – не можемо дати навіть іскорки.
Тоді Лам-анг підійшов до вікна, визирнув у нього і непомітно подав тваринам знак. І одразу загарчав тигр, загавкала собака, занявкала кішка, заіржав кінь, заквакала жаба.
– Хто це, що за гамір? – закричали велетні та вибігли подивитися, що трапилося.

Все сталося, як задумав Лам-анг, і тепер, залишившись один, він схопив із печі тліючу жаринку і вибіг з дому. Велетні помітили жаринку у нього в руці і кинулися в погоню. Ось-ось вони вже наздоженуть його, але Лам-анг встиг добігти до тигра, кинув йому жаринку і крикнув:
– На, друже, неси швидше!
Тигр підхопив жаринку і величезними стрибками помчав геть. Велетні не відставали. Ось-ось вони наздоженуть тигра, але той встиг добігти до собаки, кинув їй жаринку і крикнув:
– На, друже, неси швидше!
Собака підхопив жаринку і побіг. Велетні не відставали. Ось-ось вони наздоженуть собаку, проте та добігла до кішки, кинула їй жаринку і крикнула:
– На, друже, неси швидше!
Кішка схопила жаринку і помчала до коня. Велетні не відставали. Вже здавалося, що вони ось-ось наздогнали її, але тут кішка добігла до коня, кинула їй жаринку і крикнула:
– На, друже, неси швидше!
Кінь підхопив жаринку і поскакав. Велетні, як і раніше, не відставали. Ще мить, і вони наздоженуть її, але кінь уже доскакав до жаби, кинув їй жаринку і крикнув:
– На, друже, неси швидше!
Жаба підхопила жаринку і застрибала до села, але тут велетні її наздогнали, і один схопив жабу за хвіст – тоді жаба була хвостата. Від страху і болю жаба витріщила очі, а потім, зібравши останні сили, стрибнула ще раз і впала на землю прямо посеред селища, біля людей – тільки її хвіст залишився в руці у велетня.

Так люди отримали вогонь, але жаби з того часу не мають хвоста, а очі так і залишилися витріщеними.