Як лиска голосок собі кувала

Прийшла лиска —
Руда кіска
У село до коваля
І тихенько промовля:
— Чи могли б ви,
А чи ні
При ковадлі, при вогні
Голос викувать мені?

— Голос викувать неважко.
Вибирай собі,
Будь ласка:
Голос квітів,
Голос травки,
Голос вітру
Чи журавки,
Голос осені чи літа,
Соловейка а чи жита?
Голос рути,
Голос м’яти…
Тож який
Тобі скувати? —

Лиска тихо промовля:
— Отакий, як в солов’я!
І зрадіють в небі зорі,
Колос — в полі,
Риба — в морі,
Пташенята і звірята,
І дорослі і малята! —
От ковалик
Цок та цок
І скував їй голосок.
Лиска — вихором у хатку.
Заспівала пісню татку.

Лис,
Як пісеньку послухав,—
Затулив хутенько вуха.
Лиска —
Шух! — тоді Із хати,—
Узялась пісні співати
Пташенятам і звірятам,
І дорослим і малятам.

…Розбіглися по хатах
Від неї всі звірята.
Пташки геть полетіли
І слухать не схотіли.
І потекли у лиски
Двома струмками слізки.

Тоді озвався батько Лис:
— А ти, лисичко, не журись.
Прислухайсь краще,
Придивись:
Хто живе в гаю-діброві,
Кожен має свою мову.
Навіть золотий пісок
Має власний голосок.
Власний!
Не ходи до коваля,
Бо ж дала тобі земля
Голос свій,
І ним співай —
І зрадієш ти і гай,
І зрадіють в небі зорі,
Колос — в полі,
Риба — в морі,
Пташенята і звірята,
І дорослі і малята.