ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Як лисицю перехитрували

Казахські народні казки

Товаришували колись між собою лисиця, вовк, тигр та верблюд. Разом вони шукали собі їжу, разом гуляли. Минула зима, настало літо.
Хижакам важко було знайти собі їжу і вони все частіше голодували. А верблюду трави було вдосталь, і він усе більше гладшав.
Якось коли верблюд знову пішов у степ, лисиця сказала вовку і тигру:
— Давайте з’їмо верблюда.
— Напевно, це буде не обережно з нашого боку, він не погодиться, – відповів тигр.
— Він же наш друг! – додав вовк.
— Ну, добре! — сказала їм лисиця. — Якщо я вговорю його, ви згідні?
— Так, згідні! – відповів тигр.
Увечері верблюд повернувся до друзів. Ліг він на своє місце і почав жувати сіно. Тут до нього підійшла лисиця і сказала:

— Ти, верблюде, лежиш собі спокійно, відпочиваєш і жуйку жуєш. А глянь на нас, твоїх друзів! Скінчилась зима, настало літо. Скоро знову прийдуть морози. Ліси затоплені водою, всі звірі пішли у гори. Від постійного голоду немає сили у тигра, і він не може лізти на гору за здобиччю. Вовк так змарнів і охляв, що ледве тримається на ногах і не може задерти жодного баранця. Та й мені дуже важко доводиться. Миші поховалися в нори, гуси та качки не покидають озера, зайці зникли в густих чагарниках. Перебиваюся абияк на різних недоїдках, але ж цього надовго не вистачить. Що робити? Тобі, звичайно, легше, трави скрізь багато, а м’яса ти не їси. Знаєш, ми тут, порадившись із вовком та тигром, подумали про те, що можна було б тебе з’їсти. Як ти на це дивишся?
— Ой, — злякано вигукнув верблюд. — Про що ти кажеш? Адже я тоді маю померти!
— Хоч ти і високий, верблюд, але, виявляється, дуже дурний! — сказала лисиця. — Ти спершу вислухай мене до кінця. Взимку знову випаде густий сніг та накриє всю траву. Ми подбаємо про тебе і заздалегідь заготуємо більше доброго сіна. Подумай, бо все живе на той час зникне, а навесні знову оживе. Головне, щоб кістки були цілі. Ми з’їмо тільки твоє м’ясо, а кістки не чіпатимемо. Взимку ми здобудемо багато худоби, і тоді віддамо твоє м’ясо. Тому просимо тебе як друга: погодься і поступися нам.
— Ну, якщо ви повернете мені м’ясо, то й їжте мене! — відповів хитрій лисиці дурний і довірливий верблюд.
– Ось і добре! Але я ще раз пораджуся з вовком і тигром. Може, вдасться знайти якийсь інший вихід із цього становища і тоді нам не доведеться бути в тебе у боргу,— промовила лисиця і попрямувала до своїх друзів.

Прийшла вона до них і каже:
— Я вмовила верблюда, і він згоден. Але як ми його з’їмо? У мене достатньо розуму та хитрощів, але сили зовсім мало. Що стосується вовка, то всім відомо, що вовк ніколи не скривдить свого друга. Значить, вовк не зможе напасти на верблюда.
— Лисиця права, я не зможу обдурити товариша і загризти його,— підтвердив вовк.— Може, шановний тигр допоможе нам?
— Що ти скажеш на це, тигр? — спитала лисиця.
— У мене, звичайно, сили вистачає, але розуму й хитрощів замало,— відповів тигр.— Придумай щось сама.
— Тоді я ось що скажу: тобі треба лише повалити верблюда, а там ми з вовком допоможемо.
Підкрався тигр непомітно до верблюда і, подумавши: «Ти, звичайно, не винен, але ми дуже голодні!»- кинувся на нього і сильним поштовхом збив з ніг. В ту ж мить біля верблюда, що впав, з’явилися вовк і лисиця. Лисиця вчепилася в горло верблюду, а вовк в одну мить розпоров верблюдові черево. Верблюд заревів від дикого болю і рвонувся було щосили, але лисиця, бачачи, що він з кожною хвилиною слабшає, сказала з усмішкою:
— Заспокойся, друже, навесні ми знову поставимо тебе на ноги. Відриваючи шматок за шматком від верблюжої туші і крадучи один у одного, звірі незабаром покінчили з верблюдом. Непомітно для вовка і тигра лисиця зуміла приховати частину м’яса у схованці між двома великими каменями.

Через деякий час звірі знову відчули голод і тоді тигр, не витримавши, звернувся до лисиці.
— Гей, лисице, ми дуже зголодніли! Що будемо робити?
— Раз так, я зараз збігаю, пошукаю навколо, чи немає чогось їстівного! — відповіла лисиця і втекла.
Незабаром вона повернулася і оголосила:
— Друзі мої, я знайшла щось смачненьке, але, боюся, крім мене, ніхто до нього не дістанеться. Хіба що тигру вдасться, якщо він дуже постарається.
— Ходімо швидше — скочили з місця тигр і вовк і побігли за лисицею. Прибігли вони до місця і побачили великий камінь, за яким лежало приховане лисицею м’ясо. Щоб дістати це м’ясо, треба було забрати камінь.
Підійшов тигр до каменю, спробував зрушити його з місця. Не вийшло. Спробував він пролізти у щілину між камінням, але зрозумів, що вона надто вузька для нього. Розгубився тигр і позадкував назад.
Побачила це лисиця і каже:
— Ех ти! Зовні ти схожий на своїх предків, а от сили тигрячої щось не бачу! Пам’ятаю, твої батько колись міг кинутися з усього маху на такий камінь і вщент розтрощити його. А ти, мабуть, не в нього вдався!
Прикро стало тигру від таких слів, засоромився він своєї слабкості, розбігся і кинувся грудьми на камінь. Від сильного удару хребет його переломився і він впав додолу. І тепер з одного боку каменю лежало верблюже м’ясо, з другого — нерухомий тигр.
Ну ось, друже,— сказала лисиця вовку,— тепер у нас з тобою стільки м’яса, що вистачить аж до зими.
Вдвох з вовком вона стала лазити в щілину між камінням і їли м’ясо, що лежало там. Нещасний тигр дивився на них, але не міг навіть ворухнутися.

Якось він слабким голосом покликав лисицю:
— Я хочу попрощатися з тобою перед смертю, підійди до мене ближче!
“Якщо я підійду до нього, він, мабуть, схопить мене і загризе!” – подумала лисиця і залишилася на місці. Тут біля неї з’явився вовк.
— Послухай, друже! — сказала йому лисиця. — Наш товариш хоче попрощатися з нами. Підійди до нього, адже ти був йому добрим другом. Я щойно поцілувала його на прощання, тепер твоя черга.
— Мабуть, ти права,— погодився вовк. -Піду я до нього, запитаю про здоров’я.
Наблизився вовк до тигра, витяг морду і тільки доторкнувся до нього, як той клацнув зубами і, схопивши вовка, одразу перегриз йому горло. Минуло небагато часу й тигр заспокоївся.
Неквапом лисиця взялася за одного свого товариша, а потім і за другого.

І ось одного дня пішов сніг. Взявши із собою двох сміливих та сильних псів, вийшов на полювання один джигіт. Бачить: на снігу лисячі сліди. Почули пси лисицю і рвонули слідом. Побіг за ними і мисливець. Невдовзі прибігли вони до каміння, між яким сховалася лисиця.
Обклав джигіт каміння хмизом, підпалив його. Заволокло всю щілину гірким димом. Взяв мисливець ще один камінь, заткав їм вихід і пішов додому.
На ранок повернувся він до того місця, прибрав камінь і побачив мертву лисицю. Так людина перехитрила лисицю, що обдурила своїх друзів.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2.5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казахские народные сказки о животных”
Видавництво: “ Meloman Publishing”
Казахстан

1 Коментар
  • Анонім
    06.04.2022 23:08

    Не рекомендую цю казку, взагалі не сподобалася. Не бачу ніякого сенсу в цій жорстокості

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: