Як Мама Му будувала хату
Казки Юйї Вісландер
Мама Му стояла на луці й думала: «Яка ж гарна осінь! Яке барвисте листя! Ще й так красиво виблискує між деревами сонце». Аж тут вона щось помітила.
– Покажу це Воронові, коли з’явиться, – сказала вона. – От він зрадіє.
Мах, мах, гуп. То був Ворон.
– Привіт, Вороне! – вигукнула Мама Му. – Прилетів?
– Привіт, Мамо Му, – відповів Ворон.
– Ходімо, я тобі щось покажу, – сказала Мама Му.
Вона подалася до дерева, що росло неподалік.
– Я вже майже все бачив, – сказав Ворон. – Що тут іще може бути?
– Му – у, щось гарне, – відповіла Мама Му. – Зараз побачиш.
– Ондечки!- сказала Мама Му і задерла голову.- Дивися!
– Ондечки? – перепитав Ворон і глянув униз.
– Може, ти не будеш мені показувати дерева? У мене повно роботи. Я не маю часу на дурниці.
– Але подивися Вороне. Подивися вгору на дерево й побачиш, що зробили діти.
– Що?! – здивувався Ворон. – Купа дощок? Діти натягали на дерево купу дощок?!
– То хата, Вороне
– Хата?
– Так, – відповіла Мама Му – Діти дуже тямущі. Вони пиляли дошки й забивали цвяхи. І в них вийшла хата! Му- у! Яка вона гарна!
– Навіть дуже гарна, – погодився Ворон.
– Кар – р! Вони вже пішли! – Ворон замахав крилами. – Хоча хата готова! Для чого кудись іти?
– Може вони пішли додому? – спитала Мама Му.
– Додому! – пирхнув Ворон. – Навіщо йти додому. Коли хата готова? У ній треба жити! Будують для того, щоб жити. Навіщо тоді будувати?
– Я теж хочу будувати, – сказала Мама Му.
Воронові здалося, що він не розчув.
– Хату? – перепитав він.
– Му-у – відповіла Мама Му. – Хату на дереві.
– На дереві? – перепитав Ворог. – Ні, ні, ні!.
Він став промовляти поволі й дуже вирозно:
– Ти корова, Мамо Му. Повтори за мною: « Я корова. Корови не лазять на дерева і не будують хат». Скажи це.
– Я хочу збудувати хату.
Ворон проказав іще виразніше:
– Корови. Не будують. Хат. Ану повтори!
– Мені потрібні цвяхи і молоток, – сказала Мама Му.
– А де ти, корово, візьмеш дошки? – крикнув Ворон.
– Там лишилося трохи тих, що наносили діти, – відповіла Мама Му.
– А ще що? – спитав Ворог.
– Молоток, Вороне. Потрібен молоток. Якщо бу….
– Але ти корова! Коровам не потрібні молотки.
– Якщо вони будують хату, то потрібні.
Ворон затулив вуха та міркував: « Хіба корови будують хати?»
– Треба бити посередині головки цвяха, – сказала Мама Му.
– Ні! – крикнув Ворон. – У тебе ж немає рук! У тебе чотири ратиці. Тобі нічим навіть тримати молоток.
Ворон заплющив очі.
– Вона тримає – прошепотів він.
Мама Му била молотком і була щаслива. Вона співала:
– Треба бити посередині, посередині! Посередині, посередині, посередині!
Вона зиркала через плече, намагаючись розгледіти, чи правильно б’є.
– Я не можу на це дивитися – сказав Ворон. – У мене буде висип. Червоні крапочки по всьому тілу.Я вже хворий. Мені треба додому. Отакої.
– Йо- йой! – сказала Мама Му.
Воронові стало весело.
– Цвях зігнувся! – крикнув він, тицяючи крилом.
Мама Му стукнула по другому.
Йо – йой! – знову сказала вона.
– І цей зігнувся – крикнув Ворон – Ти позагинаєш усі цвяхи. Треба бити посередині!
Я знаю, – сказала Мама Му. – Але важко розгледіти коли тримаєш молоток хвостом. А хвіст у мене ззаду. Іноді я не влучаю у цвях.
«У цвях? – промимрив Ворон. – Іноді вона не влучає навіть у дошку».
– Мамо Му, хіба можна тримати пилку хвостом? – крикнув Ворон.
– Му – у Вороне – мовила Мама Му і заходилася пиляти. – Якщо маєш хвіст, то можна. Але його не всі мають, то ним нелегко тримати. Тобто хвостом.
– Але ж вийде криво!
– Му-у, Вороне, це нічого.
– Кар! Якщо вийде криво, то буде неправильно!
– Є різні способи робити правильно.
– Та ні ж, ні – крикнув Ворон. – Правильно – це правильно, а криво – це криво.
Дошка провисала, але не відпилювалася. Тоді Мама Му злегка по ній хвицнула. І дошка відламалася.
– Ур – ра! – крикнула Мама Му. – Я з нею впоралася!
– Ну ось – хата готова, – сказала Мама Му.
– Кар – кар, – відповів Ворон. – Навряд чи можна називати хатою все, що завгодно.
– Тепер я зійду вниз, – задоволено сказала Мама Му.
– Ні! – крикнув Ворон. – Якщо хата готова, ти повинна у ній залишитися. Жити! Гратися!
Не покидати її! Навіщо будувати хату на дереві, а потім іти до іншого дерева й будувати ще одну хату? А якщо всі так робитимуть?! Тоді в усьому лісі на кожному дереві буде хата. І що це буде за ліс?!.
– Напевно, веселий, – відповіла Мама Му.
– Веселий?! – перепитав Ворон. – Хай йому грець! Щоразу, як дятел стукатиме по дереву, йому на голову може звалитися хата!
– Якщо ті хати такі красиві, то….
– Красиві? – крикнув Ворон. – Ти називаєш цю купу дощок красивою? Ти не знаєш, які бувають красиві хати!
– А ти, мабуть, знаєш, – спокійно відповіла Мама Му.
– Знаю! Кар – р! Ну, звісно, я знаю! Зараз я покажу , як будувати хату. Тільки спершу мені треба знайти свої інструменти.
– А ось і інстументи.
Ворон будував. У нього було все: молоток, цвяхи, пилка, дошки, болти, викрутка, голка, нитка, швацька машинка, сік, термос, бутерброди, бінокль і прапор.
Він будував дуже швидко. Йому згодилися майже всі його інструменти. Цвяхи згиналися, болти випрямлялися. Він постійно щось міряв і зважував. І врешті – решт хата була готова.
– Вийшов воронячий палац! – вигукнула Мама Му.
– Тепер мені нічого робити, – похнюпився Ворон.
– Але ж ти збудував хату, – заперечила Мама Му. – Вона така красива, Вороне.
– Але вона вже готова, – сказав Ворон.
– І що далі робити? Що ще придумати? Що роблять коли хата готова?
– Ти не сидітемеш у ній? Навіть не заглянеш у середину?
– Заглянеш…. Не заглянеш… Чого завжди треба заглядати в хати, які будуєш?! Нема мені чого робити, як цілі дні заглядати в усі хати. Пора додому . Бувай.
Мах, мах, мах. Ворон полетів геть.
– Бувай, Вороне, – сказала Мама Му. – Ти збудував дуже красиву хату.
Але Ворон її не чув бо був далеко у Воронячому лісі.
Джерело:
“ Як Мама Му будувала хату”
Юйя Вісландер
Переклад з шведської– Галини Кирпи
Видавництво: “Навчальна книга – Богдан”
М. Тернопіль, 2020 р.