Як Мама Му будувала хату

Мама Му стояла на луці й думала: «Яка ж гарна осінь! Яке барвисте листя! Ще й так красиво виблискує між деревами сонце». Аж тут вона щось помітила.

– Покажу це Воронові, коли з’явиться, – сказала вона. – От він зрадіє.

Мах, мах, гуп. То був Ворон.

– Привіт, Вороне! – вигукнула Мама Му. – Прилетів?

– Привіт, Мамо Му, – відповів Ворон.

– Ходімо, я тобі щось покажу, – сказала Мама Му.

Вона подалася до дерева, що росло неподалік.

– Я вже майже все бачив, – сказав Ворон. – Що тут іще може бути?

– Му – у, щось гарне, – відповіла Мама Му. – Зараз побачиш.

– Ондечки!- сказала Мама Му і задерла голову.- Дивися!

– Ондечки? – перепитав Ворон і глянув униз.

– Може, ти не будеш мені показувати дерева? У мене повно роботи. Я не маю часу на дурниці.

– Але подивися Вороне. Подивися вгору на дерево й побачиш, що зробили діти.

– Що?! – здивувався Ворон. – Купа дощок? Діти натягали на дерево купу дощок?!

– То хата, Вороне

– Хата?

– Так, – відповіла Мама Му – Діти дуже тямущі. Вони пиляли дошки й забивали цвяхи. І в них вийшла хата! Му- у! Яка вона гарна!

– Навіть дуже гарна, – погодився Ворон.

– Кар – р! Вони вже пішли! – Ворон замахав крилами. – Хоча хата готова! Для чого кудись іти?

– Може вони пішли додому? – спитала Мама Му.

– Додому! – пирхнув Ворон. – Навіщо йти додому. Коли хата готова? У ній треба жити! Будують для того, щоб жити. Навіщо тоді будувати?

– Я теж хочу будувати, – сказала Мама Му.

Воронові здалося, що він не розчув.

– Хату? – перепитав він.

– Му-у – відповіла Мама Му. – Хату на дереві.

– На дереві? – перепитав Ворог. – Ні, ні, ні!.

Він став промовляти поволі й дуже вирозно:

– Ти корова, Мамо Му. Повтори за мною: « Я корова. Корови не лазять на дерева і не будують хат». Скажи це.

– Я хочу збудувати хату.

Ворон проказав іще виразніше:

– Корови. Не будують. Хат. Ану повтори!

– Мені потрібні цвяхи і молоток, – сказала Мама Му.

– А де ти, корово, візьмеш дошки? – крикнув Ворон.

– Там лишилося трохи тих, що наносили діти, – відповіла Мама Му.

– А ще що? – спитав Ворог.

– Молоток, Вороне. Потрібен молоток. Якщо бу….

– Але ти корова! Коровам не потрібні молотки.

– Якщо вони будують хату, то потрібні.

Ворон затулив вуха та міркував: « Хіба корови будують хати?»

– Треба бити посередині головки цвяха, – сказала Мама Му.

– Ні! – крикнув Ворон. – У тебе ж немає рук! У тебе чотири ратиці. Тобі нічим навіть тримати молоток.

Ворон заплющив очі.

– Вона тримає – прошепотів він.

Мама Му била молотком і була щаслива. Вона співала:

– Треба бити посередині, посередині! Посередині, посередині, посередині!

Вона зиркала через плече, намагаючись розгледіти, чи правильно б’є.

– Я не можу на це дивитися – сказав Ворон. – У мене буде висип. Червоні крапочки по всьому тілу.Я вже хворий. Мені треба додому. Отакої.

– Йо- йой! – сказала Мама Му.

Воронові стало весело.

– Цвях зігнувся! – крикнув він, тицяючи крилом.

Мама Му стукнула по другому.

Йо – йой! – знову сказала вона.

– І цей зігнувся – крикнув Ворон – Ти позагинаєш усі цвяхи. Треба бити посередині!

Я знаю, – сказала Мама Му. – Але важко розгледіти коли тримаєш молоток хвостом. А хвіст у мене ззаду. Іноді я не влучаю у цвях.

«У цвях? – промимрив Ворон. – Іноді вона не влучає навіть у дошку».

– Мамо Му, хіба можна тримати пилку хвостом? – крикнув Ворон.

– Му – у Вороне – мовила Мама Му і заходилася пиляти. – Якщо маєш хвіст, то можна. Але його не всі мають, то ним нелегко тримати. Тобто хвостом.

– Але ж вийде криво!

– Му-у, Вороне, це нічого.

– Кар! Якщо вийде криво, то буде неправильно!

– Є різні способи робити правильно.

– Та ні ж, ні – крикнув Ворон. – Правильно – це правильно, а криво – це криво.

Дошка провисала, але не відпилювалася. Тоді Мама Му злегка по ній хвицнула. І дошка відламалася.

– Ур – ра! – крикнула Мама Му. – Я з нею впоралася!

– Ну ось – хата готова, – сказала Мама Му.

– Кар – кар, – відповів Ворон. – Навряд чи можна називати хатою все, що завгодно.

– Тепер я зійду вниз, – задоволено сказала Мама Му.

– Ні! – крикнув Ворон. – Якщо хата готова, ти повинна у ній залишитися. Жити! Гратися!
Не покидати її! Навіщо будувати хату на дереві, а потім іти до іншого дерева й будувати ще одну хату? А якщо всі так робитимуть?! Тоді в усьому лісі на кожному дереві буде хата. І що це буде за ліс?!.

– Напевно, веселий, – відповіла Мама Му.

– Веселий?! – перепитав Ворон. – Хай йому грець! Щоразу, як дятел стукатиме по дереву, йому на голову може звалитися хата!

– Якщо ті хати такі красиві, то….

– Красиві? – крикнув Ворон. – Ти називаєш цю купу дощок красивою? Ти не знаєш, які бувають красиві хати!

– А ти, мабуть, знаєш, – спокійно відповіла Мама Му.

– Знаю! Кар – р! Ну, звісно, я знаю! Зараз я покажу , як будувати хату. Тільки спершу мені треба знайти свої інструменти.

– А ось і інстументи.

Ворон будував. У нього було все: молоток, цвяхи, пилка, дошки, болти, викрутка, голка, нитка, швацька машинка, сік, термос, бутерброди, бінокль і прапор.

Він будував дуже швидко. Йому згодилися майже всі його інструменти. Цвяхи згиналися, болти випрямлялися. Він постійно щось міряв і зважував. І врешті – решт хата була готова.

– Вийшов воронячий палац! – вигукнула Мама Му.

– Тепер мені нічого робити, – похнюпився Ворон.

– Але ж ти збудував хату, – заперечила Мама Му. – Вона така красива, Вороне.

– Але вона вже готова, – сказав Ворон.

– І що далі робити? Що ще придумати? Що роблять коли хата готова?

– Ти не сидітемеш у ній? Навіть не заглянеш у середину?

– Заглянеш…. Не заглянеш… Чого завжди треба заглядати в хати, які будуєш?! Нема мені чого робити, як цілі дні заглядати в усі хати. Пора додому . Бувай.

Мах, мах, мах. Ворон полетів геть.

– Бувай, Вороне, – сказала Мама Му. – Ти збудував дуже красиву хату.

Але Ворон її не чув бо був далеко у Воронячому лісі.