TOU

Як Мама Му милувалася заходом сонця

Казки Юйї Вісландер

Був вечір. Мама Му стояла в корівнику і дивилася у вікно. Вона чекала на Ворона. Чекала вже досить довго.

— Де ж Ворон? – дивувалася вона. — Сонце скоро зайде. А він ще не прилітав. Я його не бачила цілий день.

Вона відчинила вікно. Повіяв прохолодний вітерець. Стало чути спів чорного дрозда.

– Як добре ввечері, – зітхнула Мама Му. — Подумати тільки, що корів у цей час не випускають. А шкода, як гарно дзвеніли б у сутінках їхні дзвіночки. Я думаю, настав час піти погуляти.

Мама Му вийшла на пасовище. Подивилася навкруги.

— Але ж де Ворон? Його не видно на пасовищі.

Вона зазирнула за огорожу.

– Му-у-у, сонце ховається за гору. Як це чудово! Може, Ворон на горі?

Вона перестрибнула через огорожу, пішла лісом і стала підніматися на гору. Піднявшись на верх у пошуках Ворона, вона зупинилася.

Тут вона його й побачила. Він сидів не рухаючись.

—Привіт Ворон. Це ти? – Закричала вона.

– Привіт, Мамо Му, – сказав Ворон. — Звісно, ​​це я. Адже я це завжди я?

— Я дуже рада тебе бачити, Вороне, — сказала Мама Му і помахала рогами.

— А я сиджу тут і дивлюся на захід сонця, — сказав він.

— Невже? Му-у-у, як добре, Ворон, – зітхнула Мама Му. – Подумати тільки! Корови ніколи не бачать, як сонце ховається за гору. Тому що в цей час у них дійка. Ой, до чого багато можна побачити звідси з гори! Поля і луки, і ліс, і плуг.

– Плуг?

– У полі, Ворон. Ось там! — І Мама Му показала кудись. — Але коли сонце заходить його нелегко побачити.

– А я бачу, – сказав Ворон. – Я бачу все!

Мама Му лягла на живіт, поклавши копита під бороду. Вона була дуже задоволена. Їй дуже подобався краєвид.

— І озеро, Вороне, де купаються діти. Воно теж, мабуть, спить, бо вода в ньому не рухається. Му-у-у, як гарно!

— Ось цього не треба, Мамо Му, — пробурчав Ворон. — Чому ти приходиш сюди, коли я сиджу тут тихо і мирно?

— Саме тому, що ти тут сидиш, — сказала Мама Му.

– Кар-р-р! Чого ти до мене причепилася? Корова-причіпка, гірше за це нічого немає!

— Тому що ти мій друг, Ворон, — лагідно сказала Мама Му.

– Кар-р-р! — Ворон здригнувся.

– Ти мій найкращий друг, Ворон.

Ворон відвернувся і пробурмотів:

– Ну можна і так сказати.

— Ні, не можна так сказати, — твердо сказала Мама Му. — А так воно й є.

Мама Му підсунулася ближче до Ворона. Вона була тепер зовсім поряд із ним. І почала щось співати.

– Кар-р-р! Чи не збираєшся ти тут пісні співати?

Мама Му відкашлялася.

– Так, Вороне, збираюся. Ось послухай…

– Ні! Я не знаю нічого гіршого за коров’ячі пісні. Якщо ти хочеш співати, то знайди інше місце! – прокричав Ворон.

— Але як чудово бути тут поруч з тобою і дивитися, як сонце ховається за гору.

Ворон глянув на Маму Му. Потім повільно спитав:

— Дивитись, як сонце що робить?

— Плавно спускається за гору, — сказала Мама Му.

– Кар-р-р. Але ти сказала: “Плавиться за гору”.

– Я хотіла сказати: “Плавно спускається за гору”. Але ти зрозумів, що я хотіла сказати! — Мама Му замахала хвостом.

– Ні, не зрозумів! Якщо ти кажеш: “Плавиться за гору”, то я розумію – “плавиться за гору”!

Мама Му зітхнула:

– Перестань Вороне. Тепер сонце вже спустилося за гору. І ми підемо додому.

– Додому: – закричав Ворон. – Ти боїшся темряви! Зізнайся! Варто сонцю сховатися за хмарку, корови починають думати, що вже темно, біжать у корівник і вмикають світло. А я не такий! Жоден ворон не боїться темряви. Ніколи, і жоден ворон. Іди тепер до себе додому, а я сидітиму і дивитимусь в темряву.

— Але ж ти нічого не бачиш. Вже цілковита темрява.

– Кар-р-р! Що ви розумієте, корови! На неї я і дивитимуся.

— Бувай, Вороне, — сказала Мама Му і повільно пішла вниз по схилу гори, шкутильгаючи, а її дзвіночок дзвенів.

– Я ще сиджу! – крикнув Ворон їй услід.

— Так-так, посидь, — відповіла Мама Му. Коли вона спустилася з гори, у лісі була вже непроглядна темрява.

– Му-у-у, як тут темно. Не бачу, куди йду. Іти треба вниз. Зручно йти додому по схилу гори. Навіть у темряві весь час знаєш, що йдеш правильно, якщо йдеш униз.

З темряви дерев долинуло ух-ух.

– Сова, – сказала Мама Му. – Як страшно це звучить уночі.

Хоп-хоп-хоп! З темряви з шаленою швидкістю прилетів Ворон.

– Привіт, Вороне. Я рада що ти тут.

– Привіт, Мамо Му. Я вже насидівся! — квапливо сказав Ворон.

— Ой, любий Вороне, — сказала Мама Му, втішаючи його.

— Я не боюся сови, — промовив Ворон. – О ні. Не боюся сови. Взагалі нікого не боюся. Точно. Особливо не боюся сови.

– Ух-ух! – завухкала сова.

— Хочеш посидіти в мене на чолі, Вороне?

– Кар-р-р, – сказав Ворон дуже тихо. Він сів і сховав ноги на чолі Мами Му. Йому стало тепло і приємно. Мама Му йшла темним лісом. Дзвіночок приємно дзеленчав.

— Ідемо до корівника, Вороне. Ти можеш поспати на сіні. Добре?

– Хм-м.

І ось Мама Му і Ворон у корівнику. Ворон заховався в сіні і задрімав.

– Тобі добре, Ворон?

— Тут так м’яко… і тепло… і світло горить, — промимрив Ворон.

Мама Му заспівала:

– Спи, малеча, під відео,

За вікном зима.

Ворон вискочив з сіна і широко розплющив очі.

– Кар-р-р! Що ти сказала?

– Спи, малеча, під відео,

За вікном зима.

Спи…

Ворон обірвав її:

— Спи, малеча під відео,

За вікном…

У мене крила віднімуться! Мені час додому!

Він злетів. Сіно закружляло в повітрі, коли він вилитів у вікно.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2.6 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

“Мама Му на дереве”

Джуджа Висландер

Видавництво: “Азбука”, 2009 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: