Як Мама Му поранилася
Вісландер Юйя
Мама Му лежала на сонячній луці й нудьгувала. Вона чекала на Ворона, чухалася та знемагали від спеки. І відганяла хвостом мух. Решта корів просто собі лежали, ремигали й дивилися поперед себе. Мама Му чула, як в озері плюскалися й сміялися діти.
– Напевно, дремену до води, – мовила вона.
Мама Му роззирнулася навсібіч. Ніхто на неї не зважав. Та тільки – но вона хотіла перестрибнути загорожу. Як послизнулася! Корова гупнулася головою об камінь і перечипилася об колючій дріт. На животі в неї зацебеніла кров, а з очей потекли сльози.
– Му – у! Му – у – заревіла вона.
На той крик прибіг господар. Він заходився втішати Маму Му. Потім протер рану і заліпив її пластирем
А на голові у Мами Му вискочила гуля . Тож їй довелося плентатися у хлів. Аж тут прилетів Ворон.
– Привіт, Мамо Му! Що таке? Чого це ти стоїш у хліві такої погожої днини?
– Я захворіла, – тихо відповіла Мама Му.
– Хай тобі грець! Що ти робила? – вигукнув він. – У тебе на лобі вискочила здоровенна гуля!
– Атож! А глянь, що тут! – зітхнула Мама Му.
– Кар – р! у тебе через весь живіт наліплено пластир! Що сталося?
– Я ступила на мох і послизнулася так, що забила голову. А тоді перечепилася об колючий дріт…. Втратила страшенно багато крові.
– Йо- йо-йой! А що було далі?
– Я заходилася ревіти «му-у». Прибігли і Ружа, й Ласка. Вони мені дуже співчували. А потім примчав господар.
– Він гнівався, що ти дременула з луки?
– Ні, він потер ватою рану і наліпив велетенський пластир – увесь, що мав при собі.
– А гуля? – спитав Ворон. – Що він робив із нею?
– Нічого. Мабуть, думав, що обійдеться, бо над лобом росте чуб.
Ворон придивився до гулі.
– А ти що думаєш? – спитав він.
– Вона дуже болить, – відповіла Мама Му. – Малий казав, що в їхньому дитячому садку прикладають до гулі щось холодне, і беруть його з морозильника. Якусь ковбасу чи морозиво…..
– Морозиво? Навіщо? – спитав Ворон.
– Для того, щоб гуля зійшла. Може, принесеш мені щось холодне, Вороне?
– Не знаю, в мене обмаль часу…..
– Му – у, Вороне, як що твоя приятелька забилася і їй дуже боляче…..
– Ну, гаразд, гаразд, уже лечу.
Мах, мах, мах.
Трохи згодом Ворон повернувся. Він облизувався і гикав.
– Ти не приніс нічого холодного з морозильника? – спитала Мама Му.
– Ні – і, я захворів.
– Му – у, ти щойно захворів?
– Кар – р, у мене болить живіт. Охо – хох….здається, все холодне там уже закінчилося, – сказав Ворон.
Мама Му пильно глянула на нього.
– А може, злітаєш туди ще раз, Вороне? У мене дуже болить гуля.
Ворон схопився за живіт.
– Мабуть, мені треба трішки перепочити.
– Му – у Вороне Не все там закінчилося. У морозильнику є всяка всячина.
– Всяка всячина….гм. Потерпи, Мамо Му, я злітаю! Хіба можна відмовляти своїй недужій приятельці?!
Мах, мах, мах.
Мамам Му зітхнула. Рана боліла, а гуля росла. У хліві було сумно, душно й брудно. А вона все чекала й чекала.
Нарешті Ворон повернувся і поклав перед Мамою Му якийсь пакет.
– Ху, хай тобі грець!
Він був невдоволений.
– Му-у, що ти приніс, Вороне? Заморожений шпинат? Ну гаразд, -сказала вона. – Але чого це на пакеті дірочка?
– Не знаю, – відповів Ворон. – Може вона з’явилася ще в морозильнику. Не будемо більше про це. Треба прикласти пакет тобі до лоба. Схили голову набік, корово.!
Ворон поклав пакет на гулю.
– Ох, як добре, – зітхнула Мама Му.
– Тоді я полечу додому й трохи відпочину,- сказав Ворон. – У мене похололо в животі.
– Що ти сказав? – перепитала Мама Му.
– Нічого, – відповів Ворон. – Бувай!
Мах, мах, мах. Нарешті Ворон відпочив і повернувся.
– Хай тобі грець, Мамо Му! В тебе вся морда зелена! Невже ти знову захворіла на якусь жахливу хворобу?
– Му – у, заплямкала Мама Му, – пакет і все з нього потекло струмочком. О, який він смачний, цей шпинат.
– Я так не думаю, – тихо мовив Ворон. – Хіба що не заморожений…
– Що ти сказав, Вороне? – спитала Мама Му.
– Та нічого.
Ворон визирнув у вікно.
– Господар іде ! – крикнув він.
– Атож, скоро пора доїтися, – сказала Мама Му.
– Але в тебе жахливий вигляд! Він подумає, що ти хвора. Ходи-но, я тебе помию.
Він заходився підпихати Маму Му до крана з водою.
– Му – у, тоді зникне вся ця смакота. Нехай він побачить трохи шпинату!
Ворон розмотав шланг.
– Годі базікати корово! Господар подумає, що в тебе позеленіла шкура. Він кинеться до телефону і негайно викличе ветеринара. Вистачить того, що в тебе на животі пластир, а на лобі здоровенна гуля! Нумо!
Він відкрутив кран. З нього пирснула вода – і змила весь шпинат.
– Не треба було змивати, – зітхнула Мама Му.
Після того, як її подоїли, Мама Му знову подалася на луку. Там вона суха і чиста, лягла відпочивати на траву. Гуля зникла. Ось – ось мало сідати сонце. Було спокійно й тихо.
– У мене більше нічого не болить, – сказала вона. – Дякую тобі, Вороне, за ту смакоту, що ти приніс із морозильника.
– Кар – р – тихо мовив Ворон. – Ти, Мамо Му, знаєш, це я з’їв морозиво.
– Я знаю, – сказала вона.
Але Ворон цього не чув, бо був уже далеко, у Воронячому Лісі.
Джерело:
“Як Мама Му поранилася”
Юйя Вісландер
Переклад з шведської– Галини Кирпи
Видавництво: “Навчальна книга – Богдан”
М. Тернопіль, 2020 р.