Як Мама Му танцювала

Казки Юйї Вісландер

Пізня осінь. За вікном темно та холодно, а в корівнику і світло, і тепло. Усі корови у своїх стійлах. Тільки Мама Му вийшла у прохід. Вона стала на задні ноги. Потім стала на одну ногу і повернулася. Заспівала. І почала танцювати.

Тук-тук-тук

Мама Му не чула, що Ворон прилетів і почав стукати у вікно.

ТУК-ТУК-ТУК!

Нарешті вона почула. Перестала танцювати і відчинила вікно.

– Привіт, Вороне! – сказала, переводячи подих, Мама Му. – Рада тебе бачити!

Ворон одразу зрозумів — відбувається щось незвичайне.

– Привіт, Мамо Му, – сказав він. – Що тут у вас?

— Зараз я танцюватиму для тебе, — сказала вона. – Танцюватиму балет!

— Але що у тебе на ногах! – закричав Ворон. – Бинти! Ти захворіла?

— Це мої балетні туфлі, Вороне, — сказала Мама Му і трохи покружляла.

– Балетні туфлі? – закричав Ворон і сховався за стовп.

– Зараз! Зараз ти побачиш! – Оголосила Мама Му.

Ворон все ще ховався за стовпом.

— Ну, виходь же! – крикнула Мама Му. – Я тут! Зараз я танцюватиму балет для тебе.

Танцювала вона на пальчиках. Ворон стояв за стовпом, заплющивши очі. Вона розставила передні ноги в різні боки, хитала головою і співала. Чубчик на чолі стрибав в різні сторони. Ворон визирнув з-за стовпа.

– Зупинись! – Закричав він. — Встань на чотири ноги! Не смій танцювати навшпиньках!

Але вона танцювала. Хвіст літав з боку в бік. Китиця на хвості пурхала вверх  і вниз, справа на ліво, зліва направо. Ворон заплющив очі. Мама Му підстрибнула. Одна задня нога ззаду, інша спереду. Голова відкинута назад.

Ворон ще раз виглянув.

— Невже це не сон? – Сказав він сам собі. — Я бачу корову у балетних туфлях. У мене віднімуться крила.

– Зараз! – Закричала Мама Му.

– Зараз?! – здивувався Ворон.

– Зараз! — закричала вона і впала на підлогу. – Бух!

Вона сиділа на підлозі з витягнутими ногами, важко дихаючи.

— Більше навшпиньки танцювати не буду, — сказала вона. – Я впала, Вороне.

— Ще б ти не впала, — сказав Ворон і підійшов до неї. — Корова, що танцює навшпиньки! Але ти, Мамо Му, могла б сама збагнути, чим ця справа закінчиться.

— Де не де у мене болить. Ворон.

— Звичайно, буде боліти! Кар-р! Корова, що танцює навшпиньках, обов’язково впаде, і те місце, на яке вона впаде, болітиме так, що тільки тримайся!

– Подуй, Ворон.

– Ніколи! – закричав Ворон. – Сама собі подуй!

Мама Му повернула голову і трохи подула.

Ворон узявся в боки і з докором подивився на неї.

— Ну, чому ти не стоїш у стійлі й не жуєш жуйку, як усі нормальні корови?

– Стою, Ворон. Іноді. Але не весь час. Занадто нудно.

— А балетні туфлі, Мамо Му! На корові!

— Дочка господаря була тут… — сказала Мама Му.

– Зніми їх! Раптом хтось побачить! – сказав Ворон.

– На ній були балетні туфлі, – сказала Мама Му. — І сукня з блискітками.

— У корівнику? – пробурчав Ворон.

– Так, – сказала Мама Му. – Їй подобаються балетні туфлі. І сукня в блискітках. Їй подобається, що в них вона така витончена. І її мамі це теж подобається.

— Але ж це корівник! – закричав Ворон.

– Вона танцювала для нас, – сказала Мама Му. — І лампа світила на її світле волосся. І на сукню. Все так блищало. Це найкрасивіше з усього, що я бачила!

— А тепер глянь на підлогу! – сказав Ворон. – І що сталося з балетними туфлями!

– Але й ти теж подумай, – сказала Мама Му. — Хіба часто показують таку красу в корівнику?

– Але, Мамо Му, – сказав Ворон. – Ти корова! Чому це раптом тобі спало на думку танцювати…

— Вона стояла ось тут, — замріяно сказала Мама Му. — У своїй прекрасній балетній сукні. І дивилася у вікно.

— Ось мені ніколи не спало б на думку танцювати, — сказав Ворон. — Тим більше в корівнику.

— Надворі темно, а тут світло, — сказала Мама Му. — І коли дивитися у вікно то побачиш себе.

– Як це себе? – здивувався Ворон.

— Вікно наче дзеркало, от ти і бачиш себе самого, — сказала Мама Му.

– Невже? – сказав Ворон.

— Так, дочка господаря побачила себе, — сказала Мама Му.

– А як же! – сказав Ворон.

— Вона стояла й милувалася собою. І тут вона сказала…

— Привіт, Вороне, — сказав Ворон.

— «Ні» -вона сказала – «Яка я красива».

– Так, це я, – сказав Ворон.

– І тут вона побачила свої ноги… – сказала Мама Му.

– І я теж, – сказав Ворон.

– І тоді вона сказала: “Мої стрункі ніжки” …

– Мої стрункі ніжки, – сказав Ворон.

– І вона повторила: “Як танцюють мої стрункі ніжки!” — Мама Му радісно засміялася.

– Як танцюють мої стрункі ніжки! – сказав Ворон. І він засміявся так само радісно.

— І вона почала танцювати, — сказала Мама Му.

— От і я танцюю, — сказав Ворон.

І він почав танцювати.

Він стрибав на одній нозі, витягнувши другу ногу назад.

– Му-у, Ворон! – Вигукнула Мама Му. — Як це гарно!

Ворон танцював на пальчиках, розкинувши крила.

Потім почав танцювати на одному пальчику.

– Му-у, браво, Ворон! – Вигукнула Мама Му і зааплодувала копитами.

Ворон почав крутитися на пальчику. Пір’я на потилиці стояло дибки.

Лампа корівника освітлювала його. У танці він пройшов повз вікно і подивився на себе

— Лампа освітлює мене! – сказав він. — Моє прекрасне пір’я блищить. Прекрасно! По-справжньому прекрасно!

Він покрутився у повітрі. Потім вирішив, що вже натанцювався.

І зупинився просто перед Мамою Му.

– Му-у, браво, – сказала вона і поаплодувала копитами. – Ти танцював!

– Допоможіть! — вигукнув Ворон і закрив очі крилом. – Я танцював!

— Це було так гарно, Вороне, — сказала Мама Му.

– Я танцював балет! – кричав Ворон. — У корівнику! Сподіваюся, ніхто мене не бачив!

– Я тебе бачила, – сказала Мама Му. – Це дуже красиво.

— Але ж я Ворон! – крикнув Ворон. — Воронові не пристало танцювати балет у корівниках!

– І все-таки, Вороне, – привітно сказала Мама Му, – це в тебе вийшло!

– Ні, ніколи, ні! – закричав Ворон. – Не балет!

– Так, Ворон, – сказала Мама Му. – Зовсім недавно. Я добре пам’ятаю.

– Але чому! – крикнув Ворон. – Як це сталося? Як можна танцювати, якщо ти сам цього не хочеш?

Мама Му порпалась в сіні. Витягла гарну соломинку.

— Тому що ти хочеш цього, — сказала вона.

Ворон підстрибнув так високо, що довкола злетіло сіно.

— Але ж я не хочу! – крикнув він.

Мама Му продовжувала жувати соломинку.

– Давай потанцюємо ще раз? – сказала вона. – Разом. Хочеш?

– Хочу? Танцювати ще раз! Якщо я чогось дуже не хочу, це танцювати балет ще раз. У корівнику з коровою, що вирядилася у балетні туфлі.

Мама Му опустила голову.

– Му-у, Вороне, – сказала вона. – Шкода. Так весело танцювати навшпиньках.

— Так танцюй, будь ласка! – сказав Ворон. — А я не маю часу. Мені час додому.

Пістрявка в сусідньому стійлі підняла хвіст.

Хляп-Хляп-Хляп!

– Що вона робить! — вигукнув Ворон.

— Прийшов час, — сказала Мама Му.

— Але ж я тут! – закричав Ворон. — Посоромилася б!

– Ти ж ідеш, – сказала Мама Му.

Тук-тук-тук-тук! Ворон стукав по склу.

– Відчиніть вікно! – кричав він. – Негайно! Пахне коровами! Випустіть мене! Відчиняйте!

Мама Му відчинила вікно.

Хлоп-хлоп-хлоп. Ворон полетів на своїй великій швидкості.

— Привіт-привіт, Вороне, — сказала Мама Му. Але він її не чув. Він був уже далеко у своєму Воронячому лісі.

Мама Му не бачила його, але все ще чула.

— Пахне коро…

— Пахне коро… — відповіла луна з Воронячому лісу.

– Му-у. Нічого дивного, що тут пахне коровами, — сказала Мама Му. — Це ж корівник.

Вона стояла на задніх ногах. Потім стала на одну ногу. Почала крутитися. І співати. Це вона танцювала балет. Лампа корівника світила прямо на її чубчик на чолі .

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

“Мама Му и ворон”

Джуджа Висландер

Видавництво: “Азбука”, 2008 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: